* * *
Минуле... Деколи воно допомагає жити спогадами. Коли в житті не залишилось нічого хорошого, коли ти розумієш, що все важливе залишилось позаду, і в майбутньому тебе вже нічого не чекає, ти живеш спогадами. Ці спогади зігрівають твою душу, допомагають вижити у важкому сучасному світі. Ти дивишся старі фотокартки в альбомі, утираючи сльози. Але ці сльози – сльози щастя. Ти розумієш, що не дарма прожила життя, в тебе виросли чудові діти та онуки, які і є твоє майбутнє. І навіть коли тобі надто важко на душі, ти завжди можеш подзвонити дітям, поговорити з ними, запросити в гості. А тоді радіти з їхнього приїзду, адже діти тебе не забули. Саме головне в тому, що як би тобі не було самотньо, ти знаєш, що десь є рідні тобі люди, які завжди тобі допоможуть в твоїй самотності. Ти знаєш, що ти не одна.
Але це лише одна сторона погляду на минуле. Є ще й інша...
* * *
...Наталю ніколи не кидала думка про те, що колись, у майбутньому, вона повинна буде спокутувати гріх, який вчинила в минулому. Ця думка не давала їй спокою довгі роки, вона отруювала її життя, яке і без того було нелегким. Минуле тримало її своїми довгими і цупкими щупальцями, не даючи розслабитися ні на хвилину, не даючи отримувати задоволення від свого життя. Все її життя було отруєне думками про майбутню розплату. Деколи вона мала надію на те, що все залишиться в тому самому минулому, що її улюблений син так ніколи і не дізнається про те, що вона вчинила. Лише ця надія давала їй сили жити, лише вона підтримувала її довгі роки життя.
Але час розплати рано чи пізно настане...
* * *
Колись Наталя була гарною молодою дівчиною, яка свято вірила в свою щасливу зірку. Вона знала, що не все в житті складається так, як хотілося б, але їй здавалося, що саме в неї все буде добре, що саме її жде щастя. І, якби їй в той час сказали, що з нею трапиться така дивна подія, яка переверне все її майбутнє життя з ніг на голову, вона лише б посміялася з того.
З самого дитинства Наталя дуже любила читати книги. Саме книги її виховали доброю, чуйною людиною, яка вважала своїм обов’язком допомагати людям. Саме в книгах Наталя прочитала, що існує таке почуття, як кохання. І вона чекала на своє кохання, вірячи, що в неї воно буде особливе, не схоже на почуття інших людей.
Коли дівчина вперше по-справжньому покохала, їй було вісімнадцять років. Вона навчалася на першому курсі київського університету імені Т.Г.Шевченка на філологічному факультеті. Своє щастя, як вона тоді вважала, Наталя зустріла на одній із дискотек, куди вона прийшла зі своєю найкращою подругою Мар’яною.
Його звали Сергієм. Він навчався в авіаційному інституті, приїхавши з іншого міста. Цей вісімнадцятирічний юнак виділявся серед своїх ровесників приємною зовнішністю та веселою вдачею. В колі своїх найближчих друзів, як потім зрозуміла Наталя, він був лідером.
Наталя запримітила його одразу ж, як юнак з’явився на дискотеці. І вже тоді вирішила запросити його на білий танець, як тільки випаде слушна нагода. Але цього не сталося, тому що Сергію теж сподобалася гарненька дівчина, яка до того ж гарно танцювала, і він запросив її перший, як тільки пролунала повільна мелодія. Наталя в його обіймах відчула таке щастя, що їй здалося, нібито починають збуватися її одкровенні мрії.
Вони з Сергієм танцювали, розмовляли та сміялися, неначе давні знайомі. Їм було дуже хороше разом. Наталя навіть забула про свою подругу Мар’яну, яку залишила, танцюючи з Сергієм танок за танком. І, коли вона побачила, що Мар’яна без неї не танцює, а лише самотньо стоїть біля стіни, її охопило почуття вини. Схопивши Сергія за руку, вона потягла його до подруги, промовивши на ходу:
- Ходімо, я познайомлю тебе зі своєю подругою.
Мар’яні Сергій теж сподобався, і невдовзі вони танцювали вже втрьох. Незабаром і друзі Сергія приєдналися до них, чому Наталя була лише рада, адже Мар’яні теж потрібно було з кимсь подружитися, щоб не відчувати себе зайвою.
Ввечері, коли Наталя з Мар’яною зібралися йти додому, їх пішли проводжати Сергій і його найкращий друг Олег. Дівчата всю дорогу додому радісно щебетали, адже настрій у них був краще нікуди. Вони нарешті познайомилися з хлопцями, які їм насправді сподобалися. Жодна з подруг ще не пізнала справжнього кохання, хоча обидві деколи зустрічалися з хлопцями, які запрошували їх на побачення. Але все це було настільки несерйозно, що навіть не варто згадувати...
* * *
Пройшов деякий час. Наталя зустрічалася з Сергієм все частіше. Мар’яна теж не втрачала зв’язок з Олегом. Хлопці вчилися в одному інституті, жили в одному гуртожитку, тому почали запрошувати дівчат до себе в гості.
В перший вечір дівчата весело провели час зі своїми друзями, але, коли хлопці запропонували їм залишитися на ніч, подруги відмовилися, мотивуючи це тим, що не попередили батьків.
Наступного разу, коли Сергій подзвонив Наталі і запросив її до себе у гуртожиток, то відразу попросив, щоб вона попередила батьків, що не прийде ночувати. Наталя розгубилася. З одного боку, вона була ще незайманою і боялася починати з Сергієм інтимні відносини. Але з іншого боку дівчина вважала себе вже дорослою. До того ж було цікаво пізнати те, про що вона так часто читала в книгах, але так до кінця і не розуміла, не пізнавши цього сама.
Коли дівчина розповіла Мар’яні про свою проблему, та лише розсміялася у відповідь:
- Наталю! Ти вже доросла і маєш право знати, як це чудово. Тому не вагайся. Тим більше, що ти закохана у свого Сергія. А справжнє щастя – це спробувати перший раз з коханою людиною, а не з кимсь іншим. Повір мені.
Наталя затримала дихання:
- А ти вже?..
- Так, я вже! Ми з Олегом це зробили. І повір мені, це таке відчуття!.. Я просто не можу знайти слів, щоб передати тобі все, що я відчула. Тобі треба самій спробувати, тоді ти мене зрозумієш. – Відповіла подруга.
* * *
Відтоді події в житті Наталі почали розгортатися занадто швидко. Після того, як Наталя виконала пораду Мар’яни і віддалася Сергію, пройшло дуже небагато часу. Зрозумівши, що вона хоче провести залишок свого життя лише з Сергієм, Наталя запитала в нього:
- Як ти вважаєш, Сергію? Може нам варто одружитися?..
* * *
Весілля відбулося через два місяці після цієї розмови. Дружками були, звичайно ж, Мар’яна та Олег, які взяли приклад з щасливого подружжя і невдовзі одружилися теж.
Батьки Наталі були проти цього шлюбу, але переконати Наталю в тому, що не потрібно поспішати, вони не змогли. Тому змирилися і старалися не втручатися у справи молодої сім’ї.
Перші місяці після весілля були найщасливішими у Наталиному житті. Це було саме те щастя, про яке вона завжди мріяла. Наталі здавалося, що так буде завжди, і, що немає в світі нічого, що могло б заважати цьому щастю.
Декілька місяців Наталя з Сергієм прожили в його гуртожитку, але потім вирішили зняти квартиру. І, хоча в матеріальному плані, це виявилося для них занадто важко, адже працював лише Сергій, відриваючи час від навчання в інституті, вони трималися.
Все в молодого подружжя йшло добре до того часу, як вони зрозуміли, що з якоїсь невідомої причини Наталя не може завагітніти. Вони обоє дуже хотіли дитину, тому з нетерпінням ждали, коли ж нарешті це станеться. Але пройшов місяць, два, півроку, а Наталя все ніяк не вагітніла. Сергій почав випивати, зривав свою злість на Наталі. Їхнє подружнє життя затріщало по швах.
І ось одного разу, коли Сергій дізнався, що в його найкращого друга Олега, який одружився на Мар’яні, скоро буде дитина, він наче сказився.
- Мене не цікавить, з якої причини ти не можеш завагітніти. Ходи по лікарям, дізнавайся про цю причину. Мені все одно, що саме ти будеш робити, але мені потрібна дитина. – Кричав він, стукаючи кулаком по столі. – Якщо справа не в тобі, а в мені, то піди з кимсь переспи, але я хочу, щоб у нас була дитина. Ти мене зрозуміла?
Наталя плакала, слухаючи злі слова свого коханого чоловіка. А коли він запропонував їй переспати з іншим, то вона не повірила своїм вухам. І це людина, яку вона кохає понад усе?..
* * *
Наступного дня дівчина пішла до лікаря, який пояснив їй, що ще надто рано переживати з цього приводу. Інколи для молодого подружжя буває потрібно більше часу, щоб дружина завагітніла. Наталя, плачучи, пояснила, що в неї немає часу, бо, якщо вона якнайшвидше не завагітніє, чоловік її кине. На що лікар відповів:
- Значить, приведіть свого чоловіка сюди. Я дам йому направлення на обстеження. Можливо, справа не в вас, а в ньому. Ми в таких випадках спочатку перевіряємо чоловіків, бо це зробити набагато легше, ніж обстежити жінку. Для жінки це – довготривала процедура. Треба зробити дуже багато обстежень, щоб виявити причину, з якої вона не може завагітніти. І, якщо ми зрозуміємо, що справа не в вашому чоловікові, лише тоді я направлю на обстеження вас.
Попрощавшись з лікарем, Наталя пішла додому, де стала з нетерпінням чекати повернення Сергія з роботи.
Почувши, що порадив лікар, Сергій наче сказився:
- Зі мною все в порядку! Як ти могла подумати, що справа в мені? Сама йди перевіряйся!
Наталя була сама не рада, що почала розмову на цю тему. Знову вийшло, що винна тільки вона. Сергій навідріз відмовився йти до лікаря, попередивши, що, якщо Наталя протягом трьох місяців не понесе дитину, він її кине.
І тоді Наталя, як їй здалося, знайшла вихід. Вона раптом згадала слова Сергія, які він вигукнув у момент їхньої сварки. В той час їй здавалося, що вона робить правильно, рятуючи своє кохання і свою сім’ю. Лише потім, через двадцять років, вона зрозуміє, що Сергій, сам того не розуміючи, штовхав її на вчинок, який все життя не дасть Наталі жити спокійно.
Але тоді вона вирішила зробити все, щоб урятувати своє кохання і свій шлюб...
* * *
Незабаром видався слушний момент для виконання задуманого Наталею плану. Сергій поїхав у своє рідне місто, щоб навідати батьків, яких давно не бачив. Наталю він брати з собою не захотів, але це не надто її засмутило. Їй здавалося, що сам Бог допомагає їй у виконанні задуманого.
Про те, на що наважилася дівчина, не знав ніхто. Навіть своїй найкращій подрузі Мар’яні Наталя не відкрилася. Інколи вона сумнівалася, що чинить правильно, але в неї не було вибору. Сергій ясно сказав: або Наталя народжує дитину, або він з нею розлучається.
А вирішила Наталя ось що: завагітніти від якогось незнайомця і видати цю дитину за дитину Сергія. Деколи їй здавалося, що вона з глузду з’їхала, зважившись на такий вчинок, але дороги назад не було. І дівчина зробила так, як вирішила.
* * *
Одного разу, коли вона сиділа у невеличкому кафе і їла морозиво, задумливо дивлячись перед собою і ні на що не звертаючи уваги, до неї за столик підсів симпатичний юнак років двадцяти п’яти.
- Не можу спокійно дивитися, як така гарна дівчина сидить у самоті. Ви дозволите?
Наталя вже хотіла його відшити, як завжди це робила після одруження з Сергієм, але тут раптом згадала, що час іде, а вона ще не виконала те, що задумала. А від хлопця, який запитливо дивився на неї, могла б бути дуже гарна дитина. Дівчина швидко сховала руку з обручкою під столик і запросила юнака сідати напроти неї. І, хоча вона відчувала себе, неначе в лихоманці, вирішила не відступати від здійснення свого плану.
Виявилося, що юнака звати Ігорем і він проїздом у місті, де народилася і жила Наталя. Це її влаштовувало. Вона збиралася лише переспати з цим юнаком і попрощатися назавжди, не даючи своїх координат.
Вийшло все набагато простіше, ніж Наталя вважала. Ігор запросив її до себе у готель. Спочатку вони випили шампанського, смачно повечеряли, а вже потім здійснилося те, ради чого Наталя і прийшла до Ігоря...
Вранці Наталя стала прощатися з юнаком. І, коли він попросив її дати йому свій телефон, вона назвала йому невірний номер, знаючи, що наступної зустрічі ніколи не буде, адже Наталя кохала свого чоловіка...
* * *
Через два місяці Наталя впевнилася, що вагітна. Вона не могла в це повірити. Невже це насправді сталося? Вирішивши поки що нічого не говорити Сергію, Наталя пішла до лікаря. Лікар повідомив, що вона не помилилася і через сім місяців народить дитину.
Додому Наталя летіла неначе на крилах. Їй не терпілося повідомити коханому свою важливу новину. Як вона і чекала, Сергій дуже зрадів новині, але Наталя не помітила, що за останні декілька місяців їхні з чоловіком відносини настільки зіпсувалися, що їхній шлюб не могла вже спасти навіть майбутня дитина. Зрозуміла вона це надто пізно...
* * *
В призначений строк Наталя народила чудового гарненького хлопчика, якого вони з Сергієм назвали Тимуром. І, хоча вони з чоловіком жили ще разом, Наталя вже почала розуміти, що їхнє розлучення не за горами. Вона зрозуміла, що навіть дитина не втримає їхню сім’ю від розпаду, і це лише питання часу. Спочатку Наталя страждала від того, що її жертва виявилася даремною, але згодом зрозуміла, що народжений нею хлопчик допоможе їй врятуватися від відчаю. Вона буде жити тільки заради нього, забувши про Сергія.
* * *
Наталя не помилилася. Життя з Сергієм ставало все більше і більше нестерпним. Він пив, відпочивав з друзями, в той час, як Наталя опікувалася малим сином, почав її зраджувати. І, коли вже стало зовсім тяжко, Наталя вирішила подати на розлучення. А незабаром сталося те, чого вона так побоювалася. Сергій вирішив відсудити у неї сина. Вирішивши зробити все можливе і неможливе, щоб цього не сталося, молода жінка заявила колись так коханому нею чоловікові:
- В тебе нічого не вийде. Тимур – не твій син. Тому забудь про нас і ніколи не з’являйся на нашому шляху. Зрозумів?
Відразу втративши всю свою самовпевненість, Сергій мовчки повернувся і пішов геть. Через деякий час Наталя востаннє зустрілася з ним на процедурі розлучення. Все пройшло дуже швидко і без взаємних претензій. А потім Сергій на довгий час зник з життя Наталі та Тимура.
Наталя дуже важко переживала свій розрив з коханою людиною, але вибору в неї не було. Жити з Сергієм стало просто нестерпно, а жертвувати своїм спокоєм заради сина не було ніякої потреби, адже Сергій все одно не був рідним батьком Тимурові. Вона заспокоювала себе тим, що вчинила правильно, розлучившись із Сергієм, і вирішила жити заради сина, не озираючись назад.
* * *
Життя продовжувалось. Перший час Наталя з сином жила з батьками, а потім з їхнього дозволу підшукала ідеальний варіант розміну квартири і вони роз’їхалися. Батьки залишилися в тому ж районі, а Наталя з сином переїхала в інший. Після народження сина вона одразу ж перевелася на заочне відділення і знайшла роботу. Тепер вона мала покладатися тільки на себе, адже чоловіка, який утримував би її та сина, в Наталі не було. Деякий час молода жінка працювала в школі викладачем української мови та літератури, але згодом зрозуміла, що на зарплатню викладача сина не виростиш, і стала міняти роботи одна за одною. Їй було важко, але, дивлячись на сина, вона ні про що не жалкувала...
Тимур виріс і став дуже гарним і розумним юнаком. Закінчивши школу, він вступив у авіаційний інститут, в якому колись вчився Сергій. Жінку дуже здивував такий збіг обставин. Інколи Наталі здавалося, що син схожий на її колишнього чоловіка, але вона була впевнена, що це неможливо. Обличчя ж Ігоря вона не пам’ятала зовсім, тому нічого не могла сказати напевне.
Сергій зник з їхнього життя. Після розлучення Наталя не бачила його жодного разу, чому була тільки рада. Їй зовсім не хотілося, щоб виникло запитання про батьківство. Дівчина не хотіла зайвих запитань ні від колишнього чоловіка, ні від сина. Як вона може зізнатися рідному синові, що вона навіть прізвища його рідного батька не знає. Як син відреагує на те, що Наталя бачила людину, яку зробила його батьком, лише раз у своєму житті, не знаючи ні хто він, ні звідки він. Ні, Тимурові не можна про це знати. Він просто відвернеться від своєї рідної матері і ніколи більше не захоче її бачити.
З такими думками Наталя йшла по життю, лякаючись кожного дзвінка у двері чи по телефону. Їй здавалося, що в той день, коли все стане відомо синові, її життя закінчиться.
Зі своєю колись найкращою подругою Мар’яною Наталя не спілкувалася. Вона розсудила правильно, вирішивши, що чоловік Мар’яни Олег – найкращий друг Сергія, тому їм нічого не заважає спілкуватися, як і раніше. А про те, що у Мар’яни виникнуть питання до Наталі з приводу батьківства Сергія, у жінки не було ніяких сумнівів. Адже раніше дівчата повіряли одна одній усі свої таємниці. Наталя ж, вирішивши берегти свою таємницю все життя, вирішила порвати будь-який зв’язок з колишньою подругою і ні перед ким не звітувати.
Подруга деякий час дзвонила Наталі, цікавилася її справами, розповідала про своє життя з Олегом, але згодом, зрозумівши, що Наталя не виявляє ніякого бажання до спілкування з нею, дзвонити припинила.
Наталю це тільки порадувало, адже це означало, що Сергій не буде нічого знати про неї та Тимура, навіть спитавши у Мар’яни.
Спочатку Наталя переживала, що негарно вчинила з подругою, від якої в неї багато років не було жодного секрету. Але потім вона заспокоїла свою совість тим, що робить це заради спокою сина.
Тимур же, наче зрозумівши, наскільки є болючими для матері запитання про його батька, ніколи про нього не запитував, хоча його дуже цікавило, який саме в нього батько. Лише одного разу, коли ще хлопчик вчився у школі, він запитав у Наталі:
- Мамо, а чому в деяких дітей є і мама, і тато, а в мене тільки мама. Чому ми живемо без мого батька. Він нас покинув?
Наталя, хоча і знала, що син, рано чи пізно, поставить таке запитання, спочатку розгубилася. Але вже через кілька секунд, взявши себе в руки, почала говорити:
- Розумієш, синку, життя – така складна штука, що дещо дуже важко пояснити. Але ти, звичайно, маєш право знати, тому я спробую тобі все пояснити. Не знаю, чи ти зможеш все правильно зрозуміти, але постарайся, синку. Справа в тому, що колись ми з твоїм батьком дуже кохали один одного, тому і одружилися. Але згодом зрозуміли, що ми помилилися і поспішили. Коли ти народився, ми з твоїм батьком вже не любили один одного і, щоб не псувати собі життя, вирішили розлучитися. Ось і вся історія. – Сказала Наталя, дивлячись на Тимура і очікуючи нових запитань.
Вона не помилилася. Синові було замало таких пояснень.
- Але чому він не приходить до мене? Я ж його син. – Здивовано спитав хлопчик.
- В цьому винна я. – Винувато відповіла Наталя. – Твій батько захотів забрати тебе у мене, і мені нічого не залишалося робити, як сказати йому неправду, щоб він залишив нас у спокої.
- А яку неправду ти йому сказала, мамо? – Наївно запитав Тимур.
- Я... Я йому сказала, що ти не його син, а іншого чоловіка. Вибач, синку, але мені більше нічого не залишалося робити. – Сказала Наталя, ховаючи від сина очі. – В іншому випадку твій батько забрав би тебе у мене. А я б цього не пережила. Адже ти – це все, що в мене є.
- Ясно. Тепер він думає, що я йому чужий, і не хоче мене бачити. – Задумливо промовив Тимур. – Це все пояснює. Ну, нічого, коли я виросту, і він не зможе вже мене відібрати в тебе, ми йому все пояснимо. Правда, мамо?
Наталя мовчки кивнула головою, подумавши, що буде, коли зустрінуться Тимур і Сергій. Їй цього дуже не хотілося, і вона вирішила в майбутньому переконати сина не зустрічатися з людиною, яку він вважав батьком. Як Наталя це зробить, вона не знала.
* * *
Наталя завжди пам’ятала свою розмову з сином. Але все ж таки вона сподівалася, що пройде деякий час і син забуде про те, що він збирався побачитися з батьком. Сподіватися, то вона сподівалась, але в глибині душі все ж розуміла, що надіється дарма. Рано чи пізно, але колись її Тимур захоче зустрітися з Сергієм, якого вважає своїм рідним батьком.
Намагаючись спекатися важких думок, Наталя продовжувала жити далі. Серце жінки краялося від болю, але нічого змінити вона вже була не в змозі. Зробивши в своєму житті одну лише фатальну помилку, Наталя мала розплачуватися за неї все своє життя. І жінка мовчки несла цей тягар, розуміючи, що нічого змінити неможливо.
Багато років Наталя не зустрічалася з чоловіками, надто багато болю вона несла в своїй душі після розлучення з Сергієм. Але одного разу до бібліотеки, в якій тільки-но почала працювати жінка, зайшов один чоловік років сорока, який їй дуже когось нагадував, але кого саме – Наталя ніяк не могла зрозуміти. І лише, коли чоловік взяв книги, які вибрав, і пішов собі геть, Наталя зрозуміла, що цей чоловік нагадав їй Ігоря – справжнього батька Тимура. Захвилювавшись, жінка зазирнула в абонентську картку цього чоловіка і, прочитавши його ім’я, зітхнула з полегшенням – його звали не Ігор, а Павло. Але ця невеличка подія все ж таки на деякий час вибила її з колії. Вона здавалася Наталі невипадковою.
* * *
Те, що зустріч з чоловіком по імені Павло дійсно була не випадковою, Наталя невдовзі зрозуміла. Але жінка все одно ще навіть не здогадувалася, наскільки ця зустріч змінить все її життя.
Через декілька днів цей чоловік знову з’явився в бібліотеці. Цього разу він не брав жодної книги, лише здав ті, що вибрав минулого разу. Наталя з цікавістю дивилася, як цей високий гарний чоловік переминається з ноги на ногу, але чомусь не спішить йти з бібліотеки. Пом’явшись декілька секунд, він все ж таки насмілився заговорити з нею:
- Пробачте, що затримую вас. У вас, мабуть, і без мене багато справ. Але я хотів би з вами познайомитись, якщо ви, звісно, не маєте нічого проти. Мене звати Павло. Я багато років являюся читачем цієї бібліотеки, але вас раніше тут не бачив.
- Ми з сином лише нещодавно переїхали жити до цього району. Раніше я працювала в іншій бібліотеці, але вирішила, що вона знаходиться надто далеко від нашої нової квартири. Тому знайшла нове місце роботи, щоб далеко не їздити. Нещодавно звільнилася одна жінка і мені запропонували її замінити. Ось я й тут. Мене звати Наталя. Дуже приємно з вами познайомитися. – Чемно відповіла Наталя.
- Мені теж. – Сказав Павло. – А як ви подивитесь на те, щоб повечеряти зі мною сьогодні ввечері. Тут поруч є дуже миле кафе, в якому я жодного разу не був, але бажання таке маю. Ви складете мені компанію?
- Сьогодні я не зможу. Але дякую за запрошення. – Відповіла Наталя, приховуючи здивування. – Можливо, іншим разом. А зараз вибачте, в мене дуже багато роботи.
Чоловікові нічого не залишалося робити, як попрощатися й піти. Наталя здивовано дивилася йому услід. Що потрібно цьому чоловікові?
* * *
Наступного дня Павло з’явився знову. Наталя так звикла все своє життя уникати чоловіків, що не дуже зраділа тому, що він прийшов знову, щоб запросити її на вечерю. Але Павло, неначе зрозумівши, що його не дуже раді бачити, не наполягав на зустрічі. Він лише зав’язав розмову з Наталею на нейтральну тематику. І скоро жінка, не помітивши, як це сталося, з натхненням вела бесіду з Павлом на тему, яка цікавить кожного бібліотекаря. Вони говорили про книги.
Наталя могла обговорювати ту чи іншу книгу годинами, тому Павло безпомилково зрозумів, як знайти підхід до цієї гарної, але чимось скутої жінки. Вона йому дуже сподобалася з першого погляду, але чоловік зрозумів, що в житті цієї жінки сталася якась трагедія, яка і змусила її закувати себе і свої почуття в дуже міцний панцир. Про книги вона могла говорити годинами, але як тільки Павло спитав її про щось особисте, як вона знову замкнулася у собі, неначе в панцирі...
* * *
Їхні зустрічі ставали все частішими та частішими. І вже скоро не проходило жодного дня, щоб Павло не зайшов до Наталі у бібліотеку. Згодом Наталя так до цього звикла, що, коли одного разу Павло не з’явився, вона стурбувалася. Саме цього дня жінка зрозуміла, що нарешті сталося те, чого вона так довго уникала: вона закохалася. Це Наталю збентежило. Вона зовсім не бажала, щоб з нею таке трапилося. Але, незважаючи ні на що, це сталося, і як би жінка не хотіла все повернути назад, було вже надто пізно.
Подумавши над ситуацією, в яку вона потрапила, Наталя вирішила не противитися долі. Вона надто стомилася боротися з нею все життя. Їй було всього-на-всього сорок років, а вона майже поховала себе заживо після того, як розлучилася із Сергієм. Наталя подумала, що, можливо, Павло і не збирається заводити з нею серйозні стосунки, можливо, вона просто потрібна йому, як хороший друг, з яким приємно поговорити, поділитися своїми думками.
Але дуже скоро Наталя зрозуміла, що все зовсім не так. Одного вечора, коли Павло за звичкою зайшов у бібліотеку, щоб провести Наталю до її дому, він не витримав і запитав:
- Наталю, колись ти мені пообіцяла повечеряти зі мною, але ми знайомі вже майже два місяці, а ти так і не дала своєї згоди. Можливо, саме сьогодні ти передумаєш? Дивись, який гарний вечір! Мені, наприклад, зовсім не хочеться просидіти його у телевізора.
- Так, вечір чудовий! – Погодилася Наталя. – Так куди ми підемо?
Павло так зрадів її згоді, що Наталі стало ніяково. Вона взяла чоловіка під руку і він повів її туди, куди вже давно збирався її відвести, але все не було підходящого випадку.
* * *
Кафе, куди Павло привів Наталю, сподобалося їй відразу. Воно знаходилося на набережній Дніпра, зовсім недалеко від її дому. На воді стояло невеличке судно, яке підприємці облаштували під місце відпочинку. Називалося кафе дуже привабливо: „Вечір”. Сидячи на палубі цього судна і мирно вечеряючи, відпочиваючі уявляли себе на кораблі у відкритому морі. Тим паче, що цей весняний вечір був дуже теплий та погожий.
Наталя дуже любила море. В дитинстві вона кожного літа разом з батьками відпочивала на Азовському морі. Пізніше, ще до зустрічі з Сергієм, Наталя їздила разом з Мар’яною на Чорне море.
Зараз же, сидячи на березі Дніпра з Павлом і уявляючи себе на борту якогось шикарного лайнера, вона подумала про те, як багато років вона загубила, страждаючи від того, що зробила в юнацтві. Можливо, якби вона могла прожити життя спочатку, Наталя ніколи б не зробила того, що зробила. Але щось підказувало жінці, що вона б вчинила так само, адже в іншому випадку в неї не народився б Тимур. Так, народився б хтось інший, але Тимура б не було. А це Наталі було дуже важко уявити. Син за двадцять років став для матері сенсом життя.
Від роздумів Наталю відволік Павло, який вже другий раз запитував у неї, що їй замовити з того, що пропонують в меню кафе. Наталя зашарілася:
- Пробач, я трохи задумалася. Згадала, як колись я любила відпочивати на морі. Востаннє я їздила у Крим, коли мені було вісімнадцять років. Тоді я була найщасливішою людиною у світі.
- Ти так любиш море? Тоді чому ти не їздиш відпочивати? – Запитав Павло.
- Так сталося. Я не могла собі дозволити відпочинок. У мене хватало коштів тільки на відпочинок сина.
Трохи згодом, коли офіціант приніс їхнє замовлення і Павло з Наталею випили червоного шампанського та повечеряли, Павло повернувся до цієї теми знову.
- Можливо, ти погодишся поїхати зі мною відпочивати у серпні? Я буду дуже радий, якщо ти візьмеш відпустку саме у цьому місяці, і я зможу повозити тебе по всьому Кримському узбережжю. Я збирався їхати сам, так, як і завжди, але це було до зустрічі з тобою, Наталю. Я не прошу тебе зараз же дати мені відповідь. Я розумію, що це просто неможливо. Але ти все ж таки добре подумай над моїм запрошенням. – Сказав він. – Окрім того, я давно хотів тобі сказати, що ти зачепила моє серце, яке давно нікого не кохало з тих пір, як померла моя дружина. Це сталося десять років тому. І ось, нарешті, зустрівши тебе, я зрозумів, що починаю жити знову. І я дуже вдячний тобі за це.
Павло лагідно взяв Наталю за руку і сказав:
- Пробач, якщо я чимось тебе образив, але я не можу більше мовчати. Наталю, я тебе дуже кохаю і хочу, щоб ти була зі мною до кінця життя. В тебе є час подумати. Якщо ти згодишся, то серпень стане нашим медовим місяцем, якщо ні – ми поїдемо відпочивати просто, як добрі друзі. Гаразд? Обіцяєш мені добре подумати над моєю пропозицією?
Наталя ніяк не могла прийти до тями після такого зізнання Павла. Але, зрозумівши, що чоловік чекає її відповіді, лише мовчки кивнула головою.
- От і добре! – Зрадів Павло. – А зараз продовжимо відпочивати. У такий чудесний вечір дуже важко говорити на серйозні теми. Ти згодна зі мною?
Наталя посміхнулася Павлові:
- Так, ти правий. Вечір дуже чудовий. І я рада, що послухалася тебе, а не пішла сьогодні додому. Тільки зараз я зрозуміла, скільки часу пройшло за роботою та домом. Я вже й не пам’ятаю, коли я відпочивала востаннє.
- От бачиш! Значить я правильно зробив, що запросив тебе на побачення. – Сказав Павло, беручи жінку за руку.
Вечір пройшов прекрасно. Наталя з Павлом повечеряли, потанцювали, поговорили, держачись за руки, неначе молодята. І, коли настала пора йти додому, Наталі дуже не хотілося, щоб цей вечір скінчився. Вона знову відчувала себе молодою та привабливою завдяки увазі такого цікавого чоловіка, як Павло.
* * *
Їхні зустрічі продовжувалися і надалі. Наталя вже не уявляла свого життя без спілкування з Павлом. Він теж все більше й більше прив’язувався до жінки, про що не соромився говорити раз за разом. Наталя дізналася про те, що дітей у них з дружиною не було, тому він почувався завжди дуже самотньо. Лише робота завжди була його сенсом життя. Але після зустрічі з Наталею для цього чоловіка все одразу змінилося.
Наталя ж спочатку намагалася побороти в собі нові відчуття, але згодом змирилася з тим, що їй добре з Павлом, і вирішила пливти за течією. Її страшило лише те, що скаже на її нові стосунки син. Жінка довго вагалася, але вирішила все-таки познайомити Тимура з коханим чоловіком.
* * *
На велике здивування Наталі син навіть зрадів, що в його матері, нарешті, хтось з’явився.
Тимурові вже було двадцять років, а в цьому віці діти вже краще починають розуміти батьків. Тим більше Тимур розумів, що мати все своє життя присвятила йому, і вважав, що настав час і їй налагодити своє особисте життя. У юнака вже була кохана дівчина Оля, з якою він збирався невдовзі одружитися, але він теж побоювався реакції улюбленої матері. Син розумів, що їй важко буде змиритися з тим, що у нього буде вже своє життя, тому ще нічого не говорив матері про свої плани. А дізнавшись, що мати зустрічається з чоловіком, який навіть запропонував їй одруження, Тимур зітхнув з полегшенням. Це означало, що його одруження з Олею мати прийме без болю, адже вона тепер не залишиться сама, в неї вже є заради кого жити далі.
І в той день, коли Наталя познайомила сина з Павлом, вона відчула, що син її підтримує, а не сприймає в штики відносини матері з чужим чоловіком. Про батька син вже давно не згадував і Наталі почало здаватися, що все буде добре. У її сина своє життя, можливо, думала вона, він вже й не згадає, що колись так мріяв про зустріч з батьком. А це означає, що їй можна забути про гріхи молодості і жити далі.
Навіть дізнавшись про серйозні стосунки Тимура з дівчиною на ім’я Оля, Наталя не засмутилася, що втратить сина. З тих пір, як вона зустріла Павла, в житті жінки дуже багато чого змінилося. Змінилися навіть її погляди на життя. Вона перестала надто опікуватися сином, розуміючи, що він вже виріс і має право на особисте життя, в якому місця для матері відводиться не так вже й багато. І ще Наталя зрозуміла, що життя не таке вже й довге. Вже пройшло стільки років, а вона крім сина та роботи нічого більше не бачила. Мабуть, думала Наталя, настав час надолужити втрачене. І вона вирішила не противитися долі, а продовжувати стосунки з коханим чоловіком, яким для неї став Павло.
Прийнявши таке рішення, жінка сказала Павлові, що згодна на його пропозицію відпочити разом у Криму. Щодо одруження, тут Наталя довго вагалася, але вирішила не поспішати.
- Розумієш, Павле, це дуже серйозне рішення. – Говорила вона чоловікові. – І хоча я вирішила продовжувати стосунки з тобою, одружуватися я не хочу. Я настільки звикла до самостійності, що не можу собі навіть уявити того, що потрібно від когось залежати, звітувати перед ним за свої вчинки. Ні! Це не для мене. Можливо, трохи згодом я і зміню свою точку зору, але не зараз. Тому, якщо тебе це не влаштовує, то скажи одразу.
Павло тяжко зітхнув:
- Я тебе добре розумію, радосте моя. Мені теж важко було звикнути до думки щодо одруження. Я теж багато років був сам і звик до цього. Але, зустрівши тебе, я зрозумів, що маю взяти тебе за дружину, поки цього не зробив хтось інший.
Наталя засміялася:
- От у чому, виявляється справа! Але ти неправий, любий. Мені ніхто, крім тебе та Тимура не потрібен. Я просто поки що пропоную тобі громадянський шлюб. Можливо, трохи згодом ми з тобою і одружимося, але не зараз. Гаразд?
- Гаразд. – Згодився Павло. – Зробимо так, як ти хочеш. Але не забудь: у серпні ми вдвох їдемо на Чорне море відпочивати. Я завжди зупиняюся у Ялті, на дачі мого найкращого друга. Думаю, що і тобі там дуже сподобається.
* * *
Невдовзі син познайомив Наталю зі своєю нареченою. Оля жінці дуже сподобалася. Саме таку дружину вона завжди хотіла для сина. Познайомившись із дівчиною, Наталя зрозуміла, що тепер може їхати відпочивати з Павлом, не турбуючись за свого Тимура. Дівчина вміла робити все, що повинна вміти жінка: і прала, і прасувала, і смачно готувала.
Одного разу, коли Наталя з Павлом готували вечерю на чотирьох на Наталиній кухні, пролунав дзвінок. Жінка кинулася відчиняти двері. Син ще зранку попередив матір, що разом з Олею прийде вечеряти, і попросив її приготувати щось смачненьке. Тому тепер Наталя не здивувалася гостям. Але, коли вона відчинила двері і побачила, що Тимур заходить до квартири з Олею на руках, яка, сміючись, тримається однією рукою за шию юнака, а іншою ледве втримує пляшку шампанського, вона трохи розгубилася. Але згодом все стало ясно.
Виявилося, що цього дня Тимур з Олею одружилися. Дізнавшись про відчайдушний вчинок дітей, Наталя у відчаї сплеснула руками:
- Як це – одружилися? А весілля, а гості?
Тимур засміявся:
- Мамо, ми вирішили не завдавати нікому лишнього клопоту. Організовувати весілля у наш час надто дорого. Тому ми з Олею просто пішли і оформили наш шлюб. А відсвяткуємо цю подію вчотирьох. Ми з Олею і ти з Павлом Сергійовичем. Чим не весілля, і чим не гості?
- Але ж... – Не могла заспокоїтися Наталя. – Якось воно не так.
Павло обняв Наталю за талію і почав заспокоювати:
- Люба, твій син не хотів зробити тобі боляче, він лише турбувався про те, щоб тобі це не було дуже накладно. Я думаю, Тимур – просто молодець, що потурбувався про такі речі. Звісно, потрібно було порадитися з нами, але що зроблено, те зроблено. Давайте краще святкувати. Не треба псувати таку важливу подію в житті молодят.
- Так, ти, як завжди, правий. – Зітхнула жінка. – Якщо вже нічого не можна змінити, давайте хоч відсвяткуємо так, як потрібно.
- От і добре. – Заспокоївся Павло і підморгнув молодятам. – Я думаю, що однією пляшкою шампанського тут не обійдеться, тому ви тут накривайте на стіл, а я збігаю в супермаркет і куплю ще дещо.
Тимур почав було сперечатися, та Павло спокійно сказав:
- Я все одно зроблю так, як сказав, тому не відмовляй мене, а краще допоможи матері накрити святковий стіл. Я швидко повернуся.
Не пройшло і двадцяти хвилин, як повернувся Павло. Тимур вже поставив у вітальні великий стіл, а Наталя з Олею закінчували його накривати. Залишилося лише дістати те, що купив Павло, і можна було сідати святкувати щасливу подію в житті Тимура та Олі.
Наталя дістала з фірмового пакету супермаркету пляшку шампанського, пляшку червоного вина, здоровенний ананас, банани, апельсини та величезний торт з надписом „Щастя вам!” Де Павло його дістав, залишилося загадкою, адже такі торти роблять лише на замовлення, та ще й заздалегідь. Але факт залишався фактом: на святковому столі було все, що потрібно для святкування весілля. І, хоча гостей було малувато, святкування пройшло весело. Наталя з Павлом частенько вигукували „Гірко!”, а молодята бентежилися та цілувалися на вимогу дорослих...
* * *
Після одруження Тимур з Олею стали жити в квартирі Наталі. І Тимур, і Оля були студентами, але, почавши сімейне життя, юнак знайшов собі роботу кур’єром у якомусь видавництві, тому у фінансовому плані Наталі було вже не так важко. Адже раніше потрібно було думати їй, як прогодуватися самій та прогодувати сина. А тепер вона відчула, що їй є на кого опиратися у важку хвилину. Тепер їй допомагали два чоловіка: Тимур та Павло. Тимур працював, щоб забезпечити дружину та себе, не чекаючи допомоги від матері, яка і так дуже багато для нього зробила на протязі всього життя. Павло ж, як тільки міг, допомагав Наталі. Ще на самому початку їхніх відносин чоловік зрозумів, що Наталя – дуже горда жінка і нізащо не прийме від нього грошей, тому вирішив допомагати їй ненав’язливо. То на вечерю щось принесе смачненьке, то запросить пообідати до себе додому або в ресторан.
Так вони і жили. Наталя, як могла, намагалася не втручатися в сімейні відносини молодого подружжя, вважаючи, що вони краще в усьому розберуться самі. І жінка була права. Тимур з Олею були щасливі, вони з нетерпінням чекали на майбутню дитину, а Павло тим часом умовляв жінку переїхати жити до нього і не заважати молодятам будувати своє сімейне щастя.
Наталя розуміла, що це був би кращий вихід, але все одно не могла погодитися переїхати до Павла. Вона пообіцяла йому подумати і прийняти остаточне рішення після їхнього повернення з Криму. Жінка гадала, що після того, як вони з Павлом цілий місяць пробудуть разом, вона зрозуміє, чи правильно робить, що продовжує стосунки з цим чоловіком. Можливо, за цей місяць, що вони проведуть наодинці, виявиться, що вони не підходять один одному. А, можливо, навпаки, стане ясно, що вони створені один для одного. Вирішивши так, Наталя стала з нетерпінням чекати серпня, щоб поїхати з Павлом у Ялту, на дачу його друга...
* * *
І ось настав довгожданий серпень. Сьогодні ввечері Наталя з Павлом мали сідати на поїзд до Сімферополя. Там вони пересядуть на тролейбус до Ялти, де знаходиться будинок друга Павла, в якому вони будуть цілий місяць жити.
Тимур поїхав їх проводжати, а Оля залишилася вдома на господарстві. Дівчина вже була на другому місяці вагітності, тому Тимур не дозволив їй їхати на вокзал проводжати Наталю з Павлом, а вирішив зробити це сам.
О дев’ятій годині вечора Наталя з Павлом вже їхали в поїзді, з кожною годиною все більше й більше наближаючись до моря. Наталя відчувала себе дуже щасливою. Радісна посмішка майже не сходила з її обличчя. Павло ж, дивлячись на неї, теж не міг стримати радісної посмішки. Він взяв квитки у спальному вагоні, не звертаючи уваги на ціни квитків. І зараз був цьому дуже радий, адже вони з Наталею могли всю дорогу насолоджуватися спілкуванням, якому не заважали випадкові попутники.
Згодом Наталя накрила на стіл, Павло відкоркував пляшку вина, і вони повечеряли, радісно сміючись кожному сказаному слову. Наталі не вірилося, що вона вперше за багато років, нарешті, їде відпочивати до моря. Та ще й не сама, а з коханою людиною. За останні декілька місяців Павло став для неї майже рідним. І тепер вона навряд чи змогла б відмовитися від спілкування з цим чоловіком. Жінці здавалося, що вони з Павлом знайомі все життя. Лише інколи, згадуючи свого чоловіка Сергія та випадкову людину в своєму житті – Ігоря, на обличчя Наталі немов насувалася темна хмара. Одного разу Павло помітив таку зміну в обличчі Наталі і запитав про причину. Наталя довго мовчала, не знаючи, як відповісти Павлові, а потім сказала:
- Це моє минуле мене не відпускає. Як би я хотіла про все забути, але це неможливо.
- Не хочеш поділитися зі мною своїм тягарем? – Запитав чоловік.
- Ні, любий. Пробач, але з цим я повинна справитися сама. Ти не зможеш нічим мені допомогти. – З болем сказала Наталя. – Та й не потрібно тобі знати про помилки, яких я припустилася в юному віці. Ти не зможеш відноситися до мене так, як раніше, знаючи, що я вчинила. А я не хочу тебе втрачати. Ти став для мене чимось таким, чого в мене ніколи не було. Якимось надто рідним і дорогим. Тому давай залишимо все так, як є, і більше ніколи не говоритимемо на цю тему.
Павло погодився, але здивувався: що ж такого могла вчинити ця врівноважена та розумна жінка, що навіть говорити про це їй соромно. Він не міг повірити в те, що Наталя здатна вчинити щось погане. Подумавши трохи, чоловік вирішив зробити так, як попросила його кохана жінка – забути про все, що вони говорили. Тим більше, що він ввійшов у її життя не так давно, а до цього у Наталі було своє особисте життя, про яке вона має право нічого йому не розповідати. Це його, Павла, не має стосуватися, якщо так хоче Наталя...
* * *
