Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47916
Рецензій: 92728

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Завжди поразка

© Наталка Фурса, 23-06-2010
– Або залишайся й кохайся зі мною, або йти до біса! Взагалі, чуєш?!
– Чого ти преш, як танк? Ти ж жінка!
– Не треба тут про жінку! Аби ж ти був чоловік, а то собака на сіні! Так і знай: або ти спиш зі мною, або я їду до того мужика і починаю крутити роман із ним, а ти й далі ревнуй собі в кулак!
– Навіть мужики так не пруть, як ти. Невже нема інших слів?
– Авжеж! Вони самі себе бояться, коли треба називати речі своїми іменами… І що ще між нами не відбулося, щоб я добирала слова? Чи ти хочеш, щоб я тебе жаліла?
Хочеться підійти до цієї навіженої, закласти пальці їй в рота і роздерти од вуха до вуха, щоб перестала вергати каміння з пращі. Кортить підбігти до цієї розпашілої в гніві, задрати спідницю і дістатися дна її бездонного колодязя, з якого вона ось уже стільки років напуває його брагою. Не дає тій бразі виграти, вистоятися, стати міцною і прозорою, щоб пропускати світло. Мутна брага – і в голові мутно: ні п’яний, ні тверезий. Ніякий. Тягне – не дотягує. Вабить – і відступає. Чи це я відступаю, чуючи всім нутром своїм, як звір, глуху, але гостру небезпеку. Ця жінка – мисливець. Вона довго тримає жертву в прицілі. Так довго, що, здається: стріляти не буде, бо просто бавиться. Іноді здається, що в руках у неї не рушниця, а всього лише палиця – довга, загострена з одного краю і гачкувата з другого. Віджену, притягну, уколю. Ні, ні, це таки мисливець. А ти хоч і звір, однак від кулі не втечеш, бо куля – не горобець... Ну ось, вона сіпнула затвором – новий патрон увійшов у дуло. А ти не можеш тікати і напасти не можеш – ноги-лапи до підлоги приросли, погляд застряв у вічку – тече дулом назустріч тій кулі.
Хіба так люблять? Хіба так зваблюють чоловіка? Так – відштовхують. Але ж ні, вона знає, що він не піде. Добре знає, зараза. Десь усередині ворушиться ненависть: маленький твердий осколок – наслідок коротких перебіжок мінним полем. Він у тобі, але ж ти не можеш ним вистрелити. І вона його не боїться. І тебе не боїться. І не боїться бути відвертою – до цинізму, раціональною і прагматичною – до відрази. Як на базарі: або продавайте за моєю ціною, або я піду далі: маю гроші, а тут є вибір товарів, тож не переоцінюйте свій крам. Під таким натиском здаються міста, але хіба переможені люблять своїх завойовників? Я ж не баба, щоб любити гвалтівника, який зумів бути водночас грубим і ніжним? Чоловік мусить перемагати, бо переможений він – знищений…
Ти йдеш, як кажуть, ва-банк, бо цей вузол не розв’язується. Ти тягнеш його щосили за обидва кінці, щоб він годився тільки для розрубування. Або звільнені кінці вдарять струмом і розбіжаться, або, обм’якнувши, дадуться в руки для в’язання чогось іншого, якогось макраме. Інший рівень гри – або остаточне її завершення на цьому рівні, завершення обопільним програшем. Зупинка дихання – або відкривання другого, глибшого.
Руки втомилися тримати рушницю, очі втомилися вдивляться в дуло. Дурне змагання, але відступати нікуди. Вузол затягнутий так, що вже як камінь. І це тупик, тупик для обох.
Дурне змагання. Якби ж була любов, а то більше ненависті. Ти стоїш навпроти і демонструєш її – щедро, щиро, пристрасно, аж люто. А він продовжує дивитися на тебе – незмигно, затято, невідступно, вперто. Чоловік, який тобі не подобається, який тобі не потрібен, якого ти здатна роздратувати так, що він може стати навіть небезпечним. Але ти – солиш, солиш, солиш. А він – їсть, їсть, їсть. Наче підштовхує тебе до краю: ну, всю сіль віддала? Шкреби дно! Що ще кинеш – жменю перцю? Давай, давай! Де твій останній патрон? Я витримаю, я дотерплю, я діждуся, що в тебе залишиться тільки твій колодязь, отой колодязь із брагою, і, врешті, ти його виставиш переді мною – як свій останній, суто жіночий, аргумент. А я в нього – плюну! Плюну – і піду. І ти залишишся знищена, спустошена, принижена в своїй фортеці, чи пак келії (яка різниця? – руїни, руїни…). І так тобі й треба, клята амазонко!
Я не боюся. Це небезпечно, але я не боюся. У кого є его, той завжди вразливий, у кого його нема – того не існує, і він мені не цікавий. А в цього таке его, що Господи прости! І я б’ю по ньому без промаху, відкрито і безжально. А він тримає удар і навіть не прикривається. Ач, як дивиться – наче списа межи очі вганяє. Це дратує – і подобається. Розпалює – і викликає повагу. Хто кого передивиться, хто кому зробить болючіше…
Яка луна! Яка порожнеча довкола! Наче в голому полі, де один – не воїн, а двоє – завжди поєдинок. Ти керуєш парадом, ти ведеш першу скрипку, ти диктуєш правила гри і рівень її напруги. Ти першою піднімаєш голос на півтону – і луна стає голоснішою. Ти ще підвищуєш ноту – але луна не відстає. І поле уже перетворюється в малесенький клаптик землі під ногами на вершині гори чи над урвищем, і ви змушені щодалі ближче підступати одне до одного – на відстань, на якій уже немає шансу зробити промах. Цей поєдинок не можна зупинити, а відступати нікуди. Обом – нікуди. І тікати нікуди, якби навіть хтось із них захотів. І чому тікати? О ні! Цей бій робить її живою, цей пришвидшений пульс наповнює її тіло жагою, жагою бою чи танцю, хай навіть над урвищем. Мій ворог мене не зрадить – він теж танцюватиме до кінця. З невідступною ненавистю дивлячись в очі. Це дуель, з якої тікають лише боягузи, а він не боягуз.
Не можна сказати: так (я піддався, я програв). Не можна сказати: ні (я відступив). “Так” дорівнює “ні”. Іноді так буває.
“Так”: ти перемогла, перемогла силою. Я, чоловік, загнаний тобою в кут. Я не можу кохати тебе з примусу, але сплю з тобою, і ти не можеш шанувати мене, укладеного силоміць тобою у твоє ліжко.
“Ні”: я відходжу від бар’єра. Плюю в твій колодязь і йду з твого життя, обманюючи себе і принижуючи тебе.
Слухай. Ти мене чуєш? Зараз ми програємо обоє. Ми обоє втрачаємо очки. І як вийти з цієї дуелі переможцями? Або бодай достойно?
Авжеж, я знаю: я сама загнала ситуацію в тупик. Я підставила себе, кинувши виклик тобі. Ми обоє під ударом. Пат. Але немає третього, хто б про це оголосив і розвів нас. Щось треба робити, бо нічиєї бути не може. Не може! Є слова – межові. І я їх сказала. Далі слова не звучать і не мають значень.
Ми мовчимо. Мені подобається це мовчання. Жінко, я чоловік, і я хочу ним залишитися. Ти не перемогла, але й не програла. Вертайся в колодязь. Ти ж прямо сказала: я хочу, щоб ти мене кохав. Для цього ти маєш бути жінкою.
Я сказала прямо: я хочу, щоб він мене кохав. Жінки так не кажуть, але ж мала я щось зробити, щоб закінчити гру, яка непомірно затяглася і вже не дає ніяких результатів, не здатна дати. Я ж хотіла визначеності. Я поставила його перед вибором, але більше я зробити не можу. Далі – я падаю навзнак у прірву. Бо не маю за собою місця навіть на півкроку, а попереду – його лице, впритул. Усе. Жінко, найвища твоя партія зіграна. Вона мала чоловічий характер. Але ти не чоловік. Усе. Крапка.
Ти чекаєш. Ближче не можна. Ближче – вбивають, відштовхують або зливаються. Ти мовчиш, не відводячи очей. Ти правильно робиш, що мовчиш. Ти даєш мені змогу – нарешті даєш мені змогу! – зробити свій хід. Не у відповідь, не на перехоплення, а на випередження. Ти переступила жіноче, щоб я підсилив чоловіче. Щоб я вирішив. Щоб я або знищив цю гру і її гравців, або вивів її на інший рівень. Ти сказала: стосунки вичерпані, далі – або розрив, або кохання. Погано, що це сказала ти. Бо ти не залишила мені слів і звузила вибір – скоротивши дистанцію між нами настільки, що простору не залишилося. Добре, що ти залишила мені право на останній хід – право на дію. Так, чоловіка неможливо позбавити цього права, жінко! Ти відчуваєш, як воно росте у мовчанні? Чи глибшає твій колодязь, жінко, коли чоловік робить крок до цямрини?
– Уже четверта ночі. Постели мені, я хочу відпочити бодай пару годин.
– Ти не поїдеш додому? – брови вгору, скривлені недовірливо губи, але очі зволожуються. Мені хочуть кинути подачку, відступають чи прагнуть врятувати власну, чоловічу, гідність? Стріляти чи опустити рушницю? Чи це просто перемир’я з наміром зібратися на силі? Хочеться плакати, хочеться утнутися носом у його плече і розревітися – безоглядно, не думаючи про наслідки. Але не можна, не можна, – вона це не відчуває, а точно знає, так точно і непомильно, як власне ім’я.
– Як хочеш, – намагатися говорити рівно, майже байдуже. – Де тобі постелити?
– Де хочеш. Тут, тут. Ні, отут.
– Добре. Я ляжу там.
– Як хочеш. Але і тут вистачить місця для двох.
– Ти впевнений?
– Звичайно. Це широке ліжко.
– Це вузькоколійка. Тут я завжди сплю одна.
– Воно широке. У мене ноги холодні, а в тебе гарячі.
– Дивно, чому вони в тебе такі холодні.
– Бо змерз.
– Ось ця ковдра тепліша.
– Це хороша ковдра.
– Дивно, але не тісно.
– Я ж казав.
– А що ти скажеш уранці? І на стільки тижнів утечеш цього разу?
– Мовчи.
І вона мовчить, вслухаючись у мутну воду, що підступає з глибин, щоб вибухнути в небо не осколками, а бризками життєдайної вологи.
Навзнак. Навзнак. Уночі сліз не видно, і він їх не почує. І колодязь не стане сухим.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юлія-Ванда Мусаковська, 24-06-2010

Сильно! Ні, вбивчо!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 23-06-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.60535311698914 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …