Тато з мамою збираються іти на ярмарок до Сігету. Господи, яка то радість для нас! Починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в позолочених папірцях.
– На кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати.
Це про Іванка, бо я вже першокласник, нівроку! Коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити Калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з Семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого Микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого Бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. І ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з Сігету, а з Бухаресту повернутися.
– Може, у Марії Гафіїної? – допомагає їй тато.
– Та де? – махає рукою мама. – Відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче.
– А в старої Олени?
– Ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі.
– А в Параски? – продовжує тато.
– Глечик з молоком розбили.
І так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити Іванка – не знайшли.
– Ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем.
Я нібито не побачив того, а Іванко ані пис... Запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «Бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити».
– А може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – Йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, Іванку?
Іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як Николаїшина собака. Знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря.
Ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас:
– Сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з Бая Маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре?
У нас від тої «інспекції з Бая Маре» аж мороз спиною поліз.
Учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав:
– Сьогодні будемо вивчати букву С. Ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква О, буква С та буква А. Хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком?
Ми ні пис... Вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі».
– Ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель.
В класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша.
– Ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу.
Ми ні пис... А Іванко враз пирск, два пальці вгору.
– О молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – Він ще не ходить до школи, – а потім до Іванка: – Ну, скажи нам, Іванку, що намальовано на цім малюнку?
Іванко надувся, як індик, і голосно крикнув:
– Муха!
Весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а Іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. Хіба не знаю я те «тихо, як риба у воді»?
