Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48260
Рецензій: 92955

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ПРИГЛУШИЛО

© Віктор Полянецький, 10-05-2010
Про сома, який  за повені  з Бугу зайшов у заплаву, ніхто вголос не говорив, кожному бажалося мати власну тайну, а цар річки вже двічі чи тричі потрапляв у рибальські сітки, та був такий великий  і сильний, що все те начиння рвав і тікав у воду. Випливти ж назад на велике річкове плесо сом не міг – вузеньке мілководдя з розсіяною жорствою з’яднувало перешийок. Хлопці хвалилися, що й гачки собі в кузні викували, й горобців насмажили, щоб чудо те зловити, але не чутно було, щоби комусь із рибалок пощастило. Йшли чутки, що в когось гусенята поїв, але Сашко не йняв тому віри – поласувати гусятиною й видра могла, й лисиця з-за кущів. Дід Опанас радив онукові із саком на сома йти, спеціально для цього дістав свій виріб з горища, підладнав, позав’язував обірвані куширами вічка, - цим саком хіба ж колись такі соми ловили! Та й зараз аби не ревматизм, дід сам  у воду за  тим кашалотом поліз би...

Сашко випробував те знаряддя, наловив дідові та бабі і вустірок величеньких, і золотавих тлустих карасів (дрібна риба проскакувала крізь вічка), та й сома зловив би, колиб він йому трапився, але той, мабуть, у ковбані на дні залягає, а там глибоко. Це ж якби Сашко хоч росточком вдався, а то найменший у десятому класі. На фізукультурі завжди в кінці шеренги стояв, але  зате  в усьому першим був: у футболу – так у футболі, у волейболі – так у волейболі, - вже як підскочить та “погасить” м’яч, то рідко хто той удар прийме. І подавав блискуче, з підстрибом. Коли ж грали в баскедбол, не завжди вдавалося передачу перехоплювати, зате в кільце м’яч частенько потрапляв. Тай бігав Сашко прудкіше од усіх, і в бійку хлопці з ним ніколи не вступали, не зв’язувались – міцну руку мав.

На танці в клуб Сашко ходив зі Світланою – дочкою головного механіка – стрункою, кароокою, вищою од парубка на дві голови. “А зараз так модно”, - відгиркувалася дівчина на всілякі дорікання, - щоб і вищий був, і молодший. Сільчани з того лише підсміювались. Добре, що в селі не заведено було  хлопцям танцювати, - дівчата стануть у кружок, погуцикають у сучасних ритмах та й розходяться, а хлопці лише тоді як по команді розберуть своїх краль (хто з ким ходить) та й розійдуться заспаним селом, розбуджуючи голосним свистом та тугуканням злих псів. Хитріші дівчата до себе на подвір’я кавалерів ведуть, аби батьки і крізь сон чули, що їхня надія тут, поряд, і нічого непередбаченого не станеться, поки школу не закінчать, а Сашко зі Світланою цілувалися на зваленій вітром вербі над Бугом, біля заводі. Вночі просинався сом і гамселив по воді хвостом, аж виляски йшли довкруг, скувчав, видно, за домівкою, бо кому в полоні добре?

-   А ти мені його впіймаєш? – щоразу питала Світланка, коли сои нагадував про своє існування в ковбані.

-   Хіба маєш сумніви? – і, цілуючи її, брав на руки,  і кружляв, і кружляв з нею на березі.

-   Я хочу на випускний вечір наварити з сома холодцю. Ти ж знаєш, яка я гарна господиня? Знаєш, знаєш?..

-   Знаю, знаю, - шепотів Сашко, відчуваючи, як прагнеться йому дівочого тіла.
-   Останній строк – до п’ятниці... Чув?..

-   Добре...

-   Отож – бо...

-   Інакше...

-   Що інакше?

-   Сам знаєш, десерту не отримаєш...

Сашко так стиснув її стан, що у Світлани кістки затріщали (сильний бичок!).

-   Хіба авансом... – видушила, тамуючи біль.

Десерт, звичайно, гарний, і Сашко добре про це знав, бо вони вже
півроку насолоджувались одне одним.

А вона смачна така ягідка – не одірвешся...

Сьогодні хлопець прийшов до Бугу сам. Від річки тягнуло прохолодою: вітер перемінився – на дощ, мабуть. Жаби не квакали, одсвяткували весілля, пуголовків своїх пантрували. Цмокає щось у мочарах – коропчуки пастися на молодий очерет вийшли. Сашко чекав товариша, котрий з армії повернувся і сумку вибухових пакетів привіз. Каже, не те що сома – всю рибу в Бузі поглушити можна. Учора як бабахнули біля танців – шибки в кінобудці покололися.

“Тільки ж де ж він, чого бариться?” А музика на танцях виграє! І Світлана там танцює. А Дмитро віддав йому вибухові пакети, то має ж нарешті з’явитися...

Світлана Сашкові нелегко дісталася, здобував її, як і належить, у бійці – щовечора показові раунди влаштовували. При цьому завжди були присутні дві команди секундантів – з  одного та другого боку. Розбивали Сашкові губи, брови, зашивали в медпункті, але “війна” зробила його, як каже Світлана, ще гарнішим, мужнім, бо  шрами лише прикрашають мужчину. Головне, все було вияснено законно, дівчина, як і належиться, дісталася найсильнішому, і тепер тільки заїжджі до дівчат їхніх приставали, але то вже всім гуртом од них  одбивалися.

Місяць піднімався дедалі вище, й видно так над луками стало. Музика на танцях стихла. Здається, сом нічну тишу порушив... Так, він, та й здоровлючий який! – морснув хвостом і зник на глибині. “Ото в ковбаню треба шашки й кидати”, - подумалося Сашкові. Це ж просто: чиркаєш сірниковою коробкою по запалу і жбурляєш.

Де ж той Дмитро? Сказав, що через півгодини прийде, а вже й дві промайнуло. Дмитро десантником служив. Розказував, що  й у “гарячих точках” побував, хоча він як і збреше, то недорого візьме. Он і сак стоїть наготовлений, щоб коли приглушив, то саком на берег того сома витягти.Може,  самому спробувати? Скільки ж чекати? Він обіцяв Світланці сома до столу доставити. Доставить.

Вона тепер до свого  педінституту вступить, а наступного року – і Сашко на фізкультурний факультет. А що? Їхньому фізруку на пенсію час – і Світланка також Марію Іванівну підмінить. Зараз не проблема вступити – аби гроші. Тато казав: десятий клас без трійок – я тобі ключі од машини і права куплю. Що, в тата грошей мало – іномарки біля шляху ремонтує... У Сашка ж не те що трійок, три четвірки лише, а то – “відмінно”. А Світланин батько хіба не влаштує доньці життя?

Сашко змалку любив рибалити: ще в школу не ходив, а вже верховодку в Бузі ловив, ранки з дідом в човні зустрічали. На  донку марени витягував, та великі ж які!

У заводь таки гарний сомина зайшов, кажуть, як корова: коли розгуляється, хвиля, мов од вітру, здіймається. Чи ж бувають такі великі? Дід розказував, що колись кіньми сома одного цупили – старого, геть у водоростях. Його, правда, їсти не можна було, свиням викинули.

Світланка – красуня, мовби з картинки зійшла, все в неї в пропорціях: і фігура, і з виду од усіх краща. Немає їй рівних! Йому б іще б трішки підрости!.. В кого він лише таким вдався, батько – високий, мати – теж струнка, а Сашко наче підкинутий кимсь. Хлопець і на турніку підтягувався, і хлопці за руки і ного розтягували, в плечах та кулаках ріс, а вгору – ніяк.

Хоч він і пообіцяв Світлані піймати сома, проте надії мало було, добре, що сама доля всміхнулася йому – Дмитро з армії повернувся. Вибуховий пакет, звичайно, зробить свою справу, аби тільки оглушило того сома, а не розірвало, бо що тоді Світлана на випускний зготує? Вона краще за свою матір куховарить, пальчики оближеш!

Дмитро хоч і старший на три роки, але дружив із Сашком, у волейбол раніше в одній команді грали й завжди вигравали: і в своїх, і в команд з інших сіл. Таких високих стрибків ні в кого не було, і ніхто з такою силою “погасити” м’яч не міг. Де ж той Дмитро занапастився? Вже й за північ перегнуло... Ти,каже, йди, а я натанці заскочу – сигарету у когось “стрельну”...

“Може таки самому починати”, - вагався Сашко. -  Тільки щось примовк сомина – відчуває, що на нього замах готується”.

Вони могли б і зараз із Світланою зійтися, бо вже живуть як чоловік із жінкою, і батьки про це здогадуються, але якби ж у них, як в інших, було: щоб він був старший, а вона молодша та ще й менша, а не навпаки.

Лідка до нього з восьмого класу усміхається і, мабуть, не проти, щоб із нею переспав, але хто вона така: батько - п’яниця, мати – посмітюшка. Мала ж записки щоразу передає, побачення призначає. Хоча із личка вона – нічого, й груденята немов із селикону. Можна було б раз спробувати...

Стріпнувся таки сом, наскучило лежати на дні, й  неподалік зовсім. Сашко кидав шашки, а вони у воді не дуже й лунко гупали: крізь воду блимав вогник, бурунилася вода. І не було того ефекту, на який хлопець розраховував.Так і сталося: не тільки сом, а  навіть пліточка жодна не спливла. Кидав ті шашки, аж допоки не надокучило. Бо це якби граната, вона б гахнула добре, та ще й, може, осколком ту рибу вцілила. У кущі шашку кинув, то так бахнуло, що аж у вухах залящало і всі собаки у селі прокинулися. Ще дві жбурнув в одній зв’язці – лункіше лопнуло. Холодом бралося.

Ніч стала синіти – на досвіток. До берега дровиняку здоровенну прибило, яка неначе рухалася. Та  то ж сомара! Сашко затягнув його саком і ледве виволік на травичку. Сом був живий – затріпотів на повітрі, та було пізно. Це треба було, щоб Світлана його зняла на відеокамеру. А може, і відпустили б його на волю? Такий красень! Може  останній в Бузі – хай би доживвав собі у річці зі своїми дітками.

Дмитро йшов чомусь од лісу, а не од села. Не один йшов – з дівчиною. Дівчина його кашкет на свою голову одягнула – от за якою сигаретою він  пішов! Але нічого, Сашко й сам справиться – кабацюра лежав на траві і жабри розчепірив! Буде Світланці на випускний. Уявляв, принесе до неї – і отримув замовлення! Світлана зрадіє, великі карі очі запалають, а він у постіль до неї одразу – шусть! Ох і солодка вона у нього, як ота спіла вишня у серпні!..

А з Дмитром  йшла Світланка. Й не помітили його молодята, пішли далі, про щось перемовляючись. Хлопець  заціпенів. Навіщось взяв сома на руки – важкенний, та ще й слизький, - ловив ротом вранішнє повітря: ніде ні подряпини, ні ранки од вибухів у нього на тілі не помітив. Сашко відчував, що і йому, як і тій рибині без води,  не вистачає повітря, серце лунко гупало в тісних грудях. Сашко ледве пер сома, розуміючи, що все  це він робить якось машинально.

“ Навіщо мені цей сом?” – спитав сам себе вголос. Подумав, що набагато краще побігти та набити тому Дмитрові пику, щоб знав, як чужих дівчат одбивати, і тій теж... Але хіба це щось змінить тепер? Зараз Сашко знав тільки одне достеменно: сомові в Бузі  буде краще.

Брьохався у воді, стрімка течія підбивала  ноги, але стояв він кріпко, вперто йшов на глибину і лише за куширами опустив важку тушу. Цар річки ще якусь мить лежав, розпластавши вуса, далі тріпнув  наостанок хвостом – і зник... Сашкові здалося, що разом із рибиною ще щось зникло, він тільки не міг добре усвідомити – що саме? Чиста та пахуча вода бігла і бігла повз нього. Втратився лік часові, хлопець і холоду не відчував.

Дмитро із Світланою, обійнявшись, все оддалялися і оддалялися, дві цяточки – вона висока. А він – ще вищий.

Знову біля заводі опинився – тихої, тихої. Чогось чекав неначе. Чи не сплесне, бува, знов?.. А може туди два соми запливло?

Ні, тихо. Сонечко зійшло і затріпотіло на весняній зарошеній траві.

Лідка Рябоконева перед очима постала – нічогенька з личка: і фігурка гарненька, груденята – зачарування!

“Може,  з нею мені теж добре було б? “ – знову спитав себе вголос. “Та хто зна?..” -   гірко одгукнулося. А от що сомові в Бузі тепер краще, він знав добре...

М’ятою та луговою травою  з низу потягнуло.

“Я добре знаю ... Я добре знаю...” – проказував, може, для того, аби впевнитись, що він дійсно-таки щось знає... А що він знає?

Світлана така гарна і солодка... А Дмитро вибухівки дав, щоби сома того приглушити.
Щось  сплеснуло на заводі...

У Лідки Рябоконевої груди мов на картах гральних... І без ліфчика...


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Усе путьом!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 11-05-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.40826916694641 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …