Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44525
Рецензій: 87071

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Розмисел

Обманюйте, але мовчіть...

© Юрій Кирик, 26-04-2010

Обманюйте, але мовчіть...

З поняттям "жіночого простору" вперше зустрівся в себе на кухні, коли під впливом деяких східних культів вирішив сам випікати хліб. Їли його всі із задоволенням, лише мати вперто й принципово купувала собі четвертинку в магазині, мотивуючи, що від мого підіймається кислотність…
Мусив проминути рік, поки збагнув, - не кислотність – протест наростає, - безпардонно зайшов на мамину, (жіночу територію)! До того й не підозрював, як гостро може стояти питання поділу території… Відкрив для себе дуже важливу суспільну царину, яку до того просто не помічав. Лише відтоді загострив увагу на тому питанні.
Справжнім одкровенням стало для мене соціологічне дослідження нашої доби, де говорилось, що 80 відсотків 12 річних дівчаток, уважає, що діти народжуються від поцілунків… Відкриття – шокувало - був переконаний в "зіпсованості" нашого покоління…

Коли в 1995 році почались літературні гоніння на Оксану Забужко, вже принаймні, розумів про що йдеться. До слова, Забужко в українській літературі не була першою на кого впав "праведний гнів" чоловічої половини роду людського за те, що посміла прочинити те, що ми у своєму егоїзмі бачити й визнавати вперто не хотіли - горизонти жіночого простору.
Нас, чоловіків, цілком улаштовує старий стереотип жінки, - матері-хоранительки - закладений у наші голови  творами Нечуя Левицького та Панаса Мирного, - така патріархальна точка зору на жінку, абсолютом якої є сільська мораль, найбільше відповідає чоловічій уяві, тому стереотипові, який він прийняв іще в дитинстві, і з яким за жодні скарби не погодиться розстатись...
Згадав Оксану Забужко, бо іще не вщухли пристрасті довкола її роману, хоча треба сказати, не була вона першою серед літераторів, які відхилили для нас альков, за яким – Жінка. До неї це зробила Соломія Павличко,  взагалі ж, образ "нової жінки" зринав у Ольги Кобилянської, Лесі Українки (особливо в листуванні цих великих українок), які чи не вперше в українській літературі дозволили собі порушити табу й показали, що в жінки можливі не лише душевні, а й тілесні переживання. Чи не вперше в українській літературі ми могли говорити про еротичний підтекст, хоча нинішній читач, можливо його б і не вловив, (задоволення від дотику простирадла чи хутра...). Кобилянська перша дозволила собі оприлюднити замилування чоловічим тілом (який жах!!!). І вже справжній скандал у "чоловічому світі" викликала публікація - листування Ольги Кобилянської з Лесею Українкою. Софія Саваневська  назвала його "унікальним прикладом одвертості жіночого саморозкриття, виняткового у своїй інтимній щирості", перечитав ті листи й ("нічого такого!") в них не знайшов окрім ніжних звертань, - свідчень дружби цих непересічних жінок.
Була іще Марія Башкірцева, (останню, щоправда, не смію назвати українською авторкою, бо французи називають її "французькою письменницею", росіяни – "російською художницею". Усе ж, за походженням вона українка, (хоча вдома розмовляла російською, та думала й писала французькою), у кожному разі можемо вважати її "Щоденник" бодай причетним до літератури українського модернізму. Стиль її письма - відвертий, виходить за межі звичної жіночої симуляції. Випадок Башкірцевої є показовим ще й із погляду придушування жіночого письма. Французька дослідниця Колетт Коньє виявила чимало цензурних виправлень на оригіналі щоденника. Очевидно цензором була мати Башкірцевої, яка чинила їх у той спосіб, аби рятувати репутацію сім'ї, весь справжній бруд якої Марія переказує в "Щоденнику". Цей епізод дослідниця розглядає як своєрідну метафору насильства – навіть після смерті не можна бути щирою, бо існує вічне прокрустове ложе, що його пильнує Великий Коректор. Не зважаючи на це, публікація викликала бурхливу реакцію у Франції, а тоді й в інших країнах світу, - для якого цілком незрозумілою була мова про жіночу самореалізацію.
Можливо на черзі львів’янка Христина Лукащук, яка в своїх творах  розкриває гамму відчуттів, світ чуттєвості, задоволення, еротичного зацікавлення жінки, до котрої ще не добралася Комісія з питань захисту суспільної моралі.

* * *
На Канському фестивалі телереклами одного із бронзових левів дістав ролик, що рекламував замінник цукру "Nutra Sweet". Молода дружина готує своєму коханому каву, а він тим часом читає газету, де фігурує статистика, що 90% жінок лише вдають задоволення в ліжку. Він здивовано запитує дружину, чи вона теж часом не прикидається, і чує усміхнену відповідь: "Ну, що ти, коханий, ти б помітив!" Задоволений чоловік занурюється далі в газету і на запитання дружини, що покласти в каву цукор чи  "Nutra Sweet"? – відповідає "Цукор", не помічаючи, що дружина таки кладе "Nutra Sweet".
Чому шановному журі аж так сподобалась фабула стрічки, що вирішила ознаменувати її високою нагородою? Задовольнитись однією відповіддю буде досить важко, та все таки, гадаю, ця витончена жіноча симуляція й нині дуже до снаги чоловічий половині роду людського. «Обманюйте нас, милі, але мовчіть...» Свою точку зору я постараюсь відстояти. Дев'яносто відсотків жінок, згаданих у рекламі "Nutra Sweet", це мовчазні жінки, які приховують свій приватний досвід, прикидаються, симулюють, намагаючись усіма правдами й не правдами вписатись в уже створений зразок поведінки, бо поза ним, їм, можливо, нічого сказати.
То й не дивно, що через сто років після видання "Щоденника" Башкірцевої, а також творів Кобилянської чи Кобринської, на роман Оксани Забужко відреагували аналогічним чином. З певністю невдовзі затаврують й Христину Лукащук… Для чоловічого его вигідне є оте "мовчання ягнят" про своє тіло й душу. Простір окреслений Лесею Українкою, Кобилянською, Башкірцевою наприкінці ХІХ століття, не був належним чином затвердженим, і засвоєним, і сьогодні знову повертаємось, і проговорюємо вже сказане. "Стару", насправді, жінку далі називаємо "новою".
Можливо, час уже й задуматись, чи потрібно нам, у нашому новому українському соціумі дев'яносто відсотків мовчазних жінок, які приховують свій приватний досвід, себто прикидаються, симулюють, намагаючись усіма правдами й неправдами вписатись в створений століттями зразок поведінки?

.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 17-05-2014

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Росткович Олег, 27-04-2010

чи я спроможний її задовольнити?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Світлана Кедик, 27-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 27-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 27-04-2010

Ні в якому разі не обманювати!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Tamara Shevchenko, 26-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dzvinka., 26-04-2010

Мали б відгукнутися жінки...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Цибенко, 26-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74555706977844 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …