Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48260
Рецензій: 92955

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

ТРИ КРАПКИ... ТИРЕ

© Віктор Полянецький, 26-04-2010
Танюшка внесла до майстерні  терпкий запах  чорнобривців, а на додачу ще  й таріль з яблуками, сливами, виноградом – цієї осені фруктів вдосталь. Євген  Степанович на мить відірвався від своїх плат, над якими мудрував нероздільно з паяльником, й перевів на дружину бажаючий погляд. Вона усміхалася – ставна, ніжна, схожа на червонобоке яблуко, котре соком літнім обпилося. Роки Танюшці лише на користь ідуть. Вже онуки є – а в неї все бісики з очей стріляють. І до роботи беручка – все горить у неї в руках: і в полі, і вдома. Чверть віку разом прожили.
В селі, звичайно жити можна, бо тут хто робить той і має. Особливо тепер. У родині їхній все є: і палац двоповерховий, і авто сучасне. Свою майстерню тримають. Ціни в них трохи вищі, ніж в районному центрі, бо треба й за патент заплатити, і ще декому, зате до якості ніхто претензій не має – Євгену Степановичу колись не з таким “ширвжитком” доводилося мати справу. Армія промайнула для нього як один день, піснею промайнула. Не завадили ні середньоазійські піски, що завше на зубах скрипіли, ні пекуче сонце...
На згадку лозу виноградну привіз – прижилася, на осонні жирує. Ягоди солодкі-солодкі, як і самі спомини....

В ефірі, мов зірок в чистому небі, - тісно.  Морзянки на всі лади перегукуються, одні голосно, другі – ледь чутно, як ото цвіркунчики: цір, цір, цір... Спробуй розібратися, про що вони там цвірінчать упереміш! Крапка... крапка... тире... крапка... Євген, звичайно, розуміє, машинально все схоплює й опрацьовує. На  папір лягають рівненькі стовпчики цифр, які передають шифрувальникам.
На вулиці – спека. В апаратній затишно й прохолодно, бо тут вікна притінені, й обидва кондиціонери холодним повітрям дмуть. Хлопці на плаці кроки вигупують – аж сюди чутно.  Локатор на згірку крутиться, крутиться...
Євгена недавно сюди з “навчалки” направили, але він на привілейованому стані, не дивлячись, що “салага”. На прибирання його майже не направляють. У радіотехніці як риба у воді почувається. Це всі зрозуміли, як він лише у підрозділі з’явився. Схеми, плати, паяльник – його стихія. Вся техніка, що вийшла з ладу, за тиждень під його руками запрацювала. А Євген ніяк оговтатись не міг: невже таке багатство в світі буває?
Приймач – сильний. Весь світ одразу почути можна. Літаки військові перемовляються і цивільні. А локаторники направляють: “Курс двісті, віддалення двісті сорок”. Не заблудишся. І моряки теж перегукуються між собою: ті ще далі один від одного – може, навіть і в різних океанах.
Завдання сьогодні відповідальне: зафіксувати передачі радистів з позивними “Зумр-6” та “Кумр-8”. Євген чітко уявляв собі як саме зазвучать оті “зумри – кумри” у навушниках. Швидка така атака звуків, які б він упізнав уже з  третього пікання. Та на частоті лише відчуджене мовчання.
Хмелевський упросив Євгена почергувати  за нього – сам боявся “гаву” зловити, бо вже “дід”, а фасон треба було тримати.
Старший лейтенант сидить збоку й дивиться на Євгена, мов на професора, котрий закінчує хворому дуже важку  операцію: житеме чи ні? Хвилювання його і Євгенові стало передаватися. Хоча чого переживати? Автоматика працює чітко – вона сигнал зафіксує, однак й самому треба бути напоготові.
Частота збуджена, наче рій перед вильотом. Цір-цір-цір... У вечірньому степу так цвіркуни улітку цвіркотять. Ніде так не цвіркочуть. Тому і село їхнє Цвіркунами назвали.
Коли ті “зумри” та “кумри” голос подадуть? Старший лейтенант вже носом  клює – очі червоні. Вихилив спирт, що їм на регламентаційні роботи виділили – дарма, що зеленкою підфарбований. Капітаном колись був, а через пиятику розжалували.Не кається.
Локатор крутиться собі й крутиться. І земля також крутиться. Час іде... “Тире... крапка... крапка...крапка...” Євген в умі виставляв оті стовпчики літер і цифр, і вони вже не вміщалися в цій великій кімнаті. Хлопці щось передавали на ключі й на “прийомі” працювали. Черговий забирав і приносив папери.
Євген за швидкістю передачі завжди першим був.  Дехто  заздрив, особливо Хмелевський – він донедавна “королем ефіру” значився, і не подобалось йому, що якийсь “салабон” лаври одібрав.
Далекий-далекий сигнал, мов із всесвіту добирався – “зумр” неначе... Ні, то Євгену  лише здалося. Той сигнал голоснішим мав бути і на іншій частоті.
О, знову проціркало! Не те... Старший лейтенант закинув голову і голосно хропе. Ішов би краще до лабораторії та й спав собі...
Євгену з дитинства радіотехніка подобалася. З учителем фізики детекторні приймачі майстрували. Майже у кожному обійсті довжелезні антени висіли -  блискавки  влітку принаджували. Потім переносні приймачі пішли. А коли в село електроосвітлення провели, ті антени на передачу в ефір запрацювали. До радіол підключали приставки – і вже: “Усім, усім, усім! На частоті працює радіостанція “Танюшка”! Я “Танюшка!” Хто чує, прошу операторів дати контроль якості. Євген перемикає тумблер на прийом, а там навперейми : “Танюшка”, чуємо відмінно: п’ять, п’ять, п’ять! Несучий по шкалі -  дев’яносто відсотків... Просимо  “бітлів” покрутити. І хрипить старий магнітофон на повну гучність. І таким щастям тобі душа переповнюється! Добре, що вдома нікого не було:мати на роботі, батько десь п’яний селом ходив.
Брат старший  мотоцикл у хліві ремонтував. Ремонтував більше, ніж їздив. У Ксенихи той “Іж” від чоловіка покійного зостався, і Василь (брату дуже їздити хотілося) все ніяк не міг  йому ради дати  - брухт. Іншим хлопцям батьки придбали новенькі мотоцикли -  “Яви”, а де  у Василя гроші, щоб собі купити? Батько лише з дому, а не додому. Правда, Євгена тоді почали кликати телевізори ремонтувати – іноді перепадала копійка. На навчання складав.
Євген тоді мав потужного підсилювача – як на частоту “сяде”, то нікого більше не чутно. Король ефіру!
“Усім”, усім, усім! Працюю на даль, на даль! Місцевих операторів прошу не заважати!” А які там вони в греця оператори? Так, гралися. Хлопчики... Вони “ланцюгом” зв’язувалися і “перекривали” десятки кілометрів. Згодом “репресії” почалися: наїжджали звідкись військові, міліціонери, передавачі одбирали.
Заглух ефір. Євген не корився: на хутір до бабусі лампове причандалля переніс і знову “Танюшка” просила дати контроль якості.
... На хуторі й запеленгували  Євгена з отим передавачем. Він увімкнув музику, а сам побіг на ставок купатися. Це було кіно!
Ті двоє зайшли на подвір’я та грізно так:
- Бабусю, ви в ефір виходили?
- Надвір? – не дочула баба Ірина. – Аякже, виходила...
Військові  молоді, здивувалися: оце так бабусенція! Бач, і антену на груші почепила!
- Цього не можна робити. Ви ж заважаєте... ефір засмічуєте...
Бабуся врешті зрозуміла, що через онука каша ота заварилася.
І знову до останього конденсатора  усе  забрали,  та через кілька днів у ефірі: “Я – “Танюшка!”
Танюшка, хоч і менша од Євгена на два класи, а вже дівка, як відчує, що Євген її поглядом стриже – запломенить уся. Проводжав її з клубу. Мати Танюшчина потім кричала сусідці через город, що ніколи не віддасть свою дочку за Євгена, бо, мовляв, яблуко од яблуні далеко не відкотиться. То про батька-пияка. Вони з братом зареклися не пити клятої горілки, всі нетверезі компанії минали.
Комісар райвіськомату записав Євгена у ДТСААФ до радіосекції. Розумний був чоловік, спостережливий, хай спочиває з Богом.
Станція там працювала на коротких хвилях і з будь-якою точкою планети можна було зв’язатися та про погоду взнати. Бо справді ні про що не дозволялося розпитувати, а за погоду – будь-ласка. І чим більше кореспондентів знайдеш, тим ти кращий радист. На підтвердження зв’язку з-за кордону листівки надходили зі строкатими марками. Євген і зараз почерк деяких зарубіжних операторів упізнає. Жаль лише, що з військової радіостанції не можна виходити на радіозв’язок. Армія – справа серйозна.
Вчитися йому дуже хотілося. На студентське життя і грошей трохи назбирав, бо після школи телемайстром влаштувався. А незадовго до від’їзду виявилося, що гроші його зі сховку пропали. Батько забрав. З тиждень потім, казали, в райцентрі гроші ті пропивав.
У батька рідко коли світлі дні були. Правда, в часи протверезіння інколи брився, сорочку чисту вдягав. До хазяйства руки не доходили, а чужим людям за горілку все робив. Раніше працював у колгоспі де приставлять: на тік чи нічним сторожем до корів, а потім махнули на нього рукою – що з п’яниці спитаєш?
Згадується: жарко, дядьки у холодочку в карти ріжуться, а батько з кіньми в грасі глину перемішують. Ївга (теж п’яниця) солому підкидає, а батько ногами місить – старається, де коні не пройшли. Трилітрова банка з самогоном спеціально для нього у кущах наготовлена. Батько чомусь вважав, що людям щире добро робить, а чи місив би він ту глину, коли б горілки не дали? Євгену боляче до сліз...
Односельці якось прибігли та: “Батька додому забирайте, бо заснув у калюжі”. Хлопці за тачку – та й привезли господаря. Мати раділи, що сини вже повиростали та підмога є.
Як в армію Євгена проводжали, батько весь день тверезий був: командував і все йому було не так. Увечері, коли гості зібралися, не витерпів, десь у закапелку надудлився горілки, виліз на піч і заснув. Неприємні ті спогади.
... Проводжаючи в армію, Танюшка обіцяла чекати, та листи писала якісь такі, наче вони й не цілувалися на випроводжанні.
Мати жалілася, що батько зобиджає, у сусідів інколи ночувала. При братові  батько не смів руку на матір підняти, а тепер Василь у місті таксистом працює – нема кому  за неньку заступитися.
Хмелевський єхидно сміється: “Що, прогавив позивні! А ще “король...”
В єфірі ясно так: “Земр-8, Зумр-8”... Євген індикатор навести не може, пальці не слухаються.
Розплющує очі – тиша. Але ж ясно чув оті позивні!.. Як це він заснув?.. Та й не спав він неначе, тільки задумався трохи.
Хмелевський забігає з пакунком під рукою.
- Не будуть сьогодні передавачі в ефірі. Щось там у них відмінили. Давай ось перекусимо.
Але ж Євген чув оті позивні. Може,   вони й були?
Правильно командир казав: на чергуванні ніяких сторонніх думок не мусить бути.
Далі служба йшла легко: одну,  другу, третю личку на погоні собі пришив. Грамоти
отримував, вчитися направляли.
Потім додому повернувся. А Танюшка йому одну дочку, другу. Не до інституту було.

Так яскраво тоді в армії спалахнула його зірка. Міг і надстроково залишитися служити, і в вузі заочно навчатися, але Танюшка не погодилася покинути рідну домівку  та і йому додому треба було. Батькові живіт здуло, і він лежав у лікарні й мов дитина плакав, жити хотілося, бо за горілкою так і не встиг нічого путнього зробити...
Зараз у селі діти радіотехнікою не захоплюються, хоч працювати на середніх хвилях вже нікому не забороняється. Євген Степанович хлопчикам і радіоприставки спаяв, і до підсилювачів підключив, а вони день прокричали й більше не захотіли. Навіщо?! Зараз їм батьки щільникові телефони купують, щоб від ставка чи від вулиці додому кликати, комп’ютери.
Дівчата його виросли і пішли батьковою стежкою – програмістами. У місті працюють...
... У нічному степу так солодко цвіркуни цвірчать. Цір-цір-цір!.. Цір!.. Як ото “крапка... крапка... крапка – тире...”
А спогади тривожать і кличуть, ніби той позивний. Крапка, крапка, тире, крапка. Чуєте? Я – “Танюшка”, “Танюшка”... Твоя молодість.







Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

гарний текст

© Олексій Тимошенко, 26-04-2010

Читаю новелу...

© Микола Цибенко, 26-04-2010

Трохи ви захопиллись

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 26-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70763397216797 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …