Несподівано дзеленькнув внутрішній дзвоник офісної АТС. Хто би це міг бути?
- Зайди, - пробасив знайомий голос.
Шеф? Якого дідька він тут робить у цій порі? На всяк випадок я згріб усі папери у теку і побіг нагору. Що йому треба? Я безнадійно заплутався у цих клятих котуваннях Трінідадо-тобагських акцій, біржове зведення не готове. А Шеф наш молодець, компетентний. Може взяти і спитати щось на кшталт того яка сьогодні біржова ціна унції меленої арабки. Ось Алка усе знала. Якось під час кохання я взяв і запитав її скільки коштували домініканські сигари на минулих торгах. Вона закочуючи очі пробурмотіла – 5.35 Т&Б крузейро. Шкода Алку, хороша була співробітниця.
Шеф розвалився на своєму шикарному шкіряному кріслі і замислено чадів товстелезною сигарою.
- Сідай Петю, - неприродно лагідно промовив шеф.
Щось не так, це якийсь підступ. І чого він пропонує сісти? Може мама померла і родичі знайшли телефон фірми по довіднику? Та ні, наче б то вчора розмовляли по телефону і було все гаразд.
- Ось тут усі дані, лише біржове зведення трішки не готове, - промимрив я і помітив що мій голос тремтить.
- До дідька це зведення, - відмахнувся широким жестом доброго російського баріна Шеф. Коньяку?
Мені відверто ставало зле і почало лихоманити. Що з сталося з Шефом? А може це його брат-близнюк, тільки добрий? Ні, це буває лише в серіалах, тут щось не так...
Шеф, не чекаючи відповіді, налив до половини важкі об’ємні стакани, мабуть призначені для віскі. Він лише пригубив, а я таки добряче хильнув. Нерви, знаєте...
- Сигару? – запитав він.
Трінідадська... А може Тобагська. Ось Алка б точно визначила. Та це дурне. Чого він так стелиться? Коньяк, сигара. Може ще і по дєвочкам запропонує?
- Ось, Петю, - зітхнув він, - у нас виникла проблема. Можна сказати не лише у нас, а й в цілому у світі. Зараз йде велика гра світових наддержав і поле цих ігор – Трінідад і Тобаго. Ти дивився сьогодні інформаційні сайти?
- Ну.., - промимрив я.
- Сьогодні нікарагуанський диктатор і держдеп Гондурасу обмінялися різкими заявами щодо ситуації у Тринідад і Тобаго. По наполяганню Верховного каудильйо Гондурасу сьогодні вночі скликали Раду Безпеки ООН і при посередництві Домініканської республіки таки прийняли доволі нейтральну резолюцію. Але вона лише заморожує назрілий конфлікт, - вів далі Шеф.
Я ще ковтнув коньяку, аж сльози навернулись. Ну тіпа бухті мнє дальше как касміческіє кораблі бороздят простори Більшого тєатра.
- У нас в цій країні є значні інвестиції, які потребують захисту. Однак замість того, щоб рішуче засудити відверто імперську політику Гондурасу щодо втручання у внутрішні справи Трінідаду і Тобаго, наш Президент в черговий раз промимрив щось невиразне, розпочавши безперечним суверенним правом народу Трінідад і Тобаго обирати свою долю і закінчивши закликом поважати інтереси Гондурасу у регіоні.
- Шефе, я щиро співчуваю народу Трінідад і Тобаго і теж засуджую імперіалістів Гондурасу, але яким боком я до цього? – нахабно запитав я якимось дивним, наче чужим голосом.
- Петю, нам необхідно захистити інтереси нашої компанії у цьому регіоні. Я перегортав усю картотеку і зупинився саме на твоїй кандидатурі. Нажаль, ми вже втратили кращих людей: пристрелили Степана із відділу маркетингу. Він працював під прикриттям торгівлі універсальними щітками для мохерових виробів. Розслідував зникнення заборонених десятком різних міжнародних конвенцій вакуумних кавоварок. Стьопа, мабуть, зайшов надто далеко... Ліквідували і Аллу, що теж була причетна до цієї справи. Хімічний аналіз кісточки лимона показав його виразно гондураське походження.
Тепер мені стало справді лячно...
- Шефе, а можна ще коньячку? – запитав мій чужий дерев’яний голос.
Він знову налив склянку.
- І сигару, - нахабно додав той самий голос.
Після кількох ковтків я трохи опанував себе і пихнувши духмяним сигарним димом запитав.
- Шефе, а може варто звернутися до служби безпеки?
Той лише махнув рукою.
- Ці нездари лише здатні кришувати дрібних бариг, а таке їм не до шмиги. Тим більше, наша компанія готова добре заплатити за цю роботу, - Шеф вирвав листок із блокнота і намалював суму із багатьма нулями в нікарагуанських песо, від якої у мене округлилися очі і відпала щелепа.
Останню склянку коньяку ми вже випили цокнувшись із шефом. Прощаючись, я стис кулак – „но пасаран хефе”, продемонструвавши йому своє непересічне володіння мовою тубільців.
- Бережи тебе сину, святий Ющ Мироносець, що міг подати руку аж від берега до берега Великого Борисфену і пророк його Романій Невмирущий., - зронив сльозу розчулений Шеф.
Виходив я із авіаквитком до Трінідада і Тобаго в кишені, пачкою крузейро з вусатими портретами їхніх мертвих президентів та стійким ароматом шляхетного напою. На виході із офісу завбачливо прихопив лопату, забуту двірничихою.
- Операція Тайд, чому ви не в білому? – ошкірився набридливий вампір.
Удар у мене вдався.
- Аста лавіста бейбі, - незворушно проказав я і кинув уламок держака лопати на нерухоме тіло вампіра...
