Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48260
Рецензій: 92955

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ЛЮБКА-АРТИСТКА

© Віктор Полянецький, 07-04-2010
Звичайно, коли в селі  приліплять комусь прізвисько, то, вважай, назавжди. Нікуди від нього  вже не дінешся, ні штанами, ні спідницею не прикриєш, горілкою злі  язики не замочиш, і буде  вуличне ім’я  на вустах односельців навіть тоді, коли той, хтось ним наречений, і спочинок свій знайде. А прізвиська такі неприємні бувають, що деякі  вголос у культурній компанії й не вимовиш. Любка  одна лише на селі була, яка не соромилася свого прізвиська. Навпаки, як і кожен артист, завжди дбала, щоб зірка її  не згасала,  та якомога яскравіше горіла .
З дитинства так велося, що жоден концерт без Любчиної участі не обходився: співала   в школі,   в клубі,   на вигоні, в ярку, де корову пасла, — скрізь свої репетиції проводила.  Сказати, що вона співала краще за півчих у церкві чи за полільниць у ланці, ― не  можна. Співала, як і всі на селі співають, кому корова на вухо  ратицею не  наступила.
Якби ще   така справна й до роботи була, то од женихів, мабуть,  відбою не було. А Любка ж    віника в руки зайвий раз не візьме, свині щириці на городі не нарве — лише перед дзеркалом, як дзига, крутиться та голос розспівує. Їсти ніколи не забувала, та аби щось добреньке, але батьки її забаганкам не перечили: плаття нові справляли, босоніжки модні. Гроші в них водилися – Полька ланковою в колгоспі, Олесь — тесля на всі руки: кому двері, вікна витеше, кому — дах перекриє. Спали й бачили Любку артисткою. Відали, що артистам  також і  платять непогано. Бо це ж вам не художня самодіяльність.  
— Зараз навіть щоб хоч тваринником у колгоспі стати, треба гарно  вчитися, — любила повторювати їхня вчителька Галина Володимирівна, а Любці  ті рекомендації   як  віхтем під носом. бо не могла дівчина ні задачки роз’язувати, ні писати грамотно. Батько до директора школи підсокирювався, і той гарні оцінки Любі ставив. А дівчина  невдовзі й зовсім школу занехаяла: йде з усіма до ярка,   пересидить там  якийсь час і додому повертається. Треба було восьмий клас закінчувати, а вона — ніяк,  у школу заходила тільки тоді, як батько за руку одведе. Коли за селом водосховище побудували й на другий берег треба було на човні діставатися, Любка і зовсім заняття кинула. Школярі стануть потойбіч озера табунчиком та й гукають:
— Лю-ба! Люб-а-а-а-а-а! — відлуння од води голосно так віддається. Дівча сусідське (за жменю цукерок) кричало їм у відповідь, що Любу   до лікарні одвезли. Діти  вже до екзаменів готуються, “артистка” ж  біля води цілими днями смажиться.
    Директора тоді нового прислали. Той незароблених оцінок не ставив.
— Й без їхньої школи обійдешся, — заспокоював  батько. ― Я тобі   атестат у районі куплю, вже й домовився. Співи — це не задачки рішати.
Любка й на лице не дуже гарною вдалася — як  звичайні людські діти — мазката, ніс кирпатий, губи тонкі. Тільки й того, що молода, хоч,  коли, правда,  підфарбується трохи, як    до магазину чи в клуб на танці йде,   воно й нічого. І все співала.
Якось у село цирк приїхав – днів зо три в будинку для приїжджих  ночували. Любка ж до них ходила розпитувати, як   артисткою стати, і одному там в око впала, та й поїхала з тим цирком, а  з першим снігом з’явилася вже не сама — із женихом. Фотографії й афіші показувала, де вона там клоуна якогось грала  та фокуси показувала. Весілля гучне відгуляли та згодом з’ясувалося, що жених той  не  не тільки одній  дурепі голову своїм цирком замакітрив   —   аліменти кільком  платив.
  Уже як повернулася  в село —  не співала, ходила худа, змарніла, зате всі  її тепер  тільки Любкою-артисткою  називали. Не довго молодиця й сумувала та Климка собі заарканила, коли той з армії повернувся. Не дала йому й оком роззирнутися. А він  ще й несміливий, телепкуватий. Мати, бачачи, що вони в них у кухні ночують, казала на людях: “Нехай вона мені й такого байстрюка принесе (показувала, як рибак, руками), однаково не дозволю Климкові на курві женитися.” Але коли в “артистки” живіт  чіткі контури окреслив, сіли на віз та й поїхали до Олесевого обійстя.    
Молодятам одразу і хату гарну купили, й господарством забезпечили, а Любку і в поле не бери, й вдома не залишай. Ото пелюшок  обвахлених накидає в корито, а вони й грають  там брагою. Телевізор  тільки дивиться  —  і все.  Дитятко їхнє за такого догляду зачахло  та й померло.
Климко теж роботою себе не переобтяжував, спершу на молоковозі їздив, а потім права в нього    одібрали, то робив у колгоспі де прийдеться — аби день до вечора. Їсти їм матері приносили, вже готове, наварене. Климкова мати свого сина годувала, Любина — свою дочку. Свати завжди сердилися одні на інших.  
  Невдовзі Олесь упав з даху, щось всередині поодбивав собі  та й повезли його з музикою на цвинтар.  Зі “спонсором” молодятам урвалося, а  самі вони   не могли в колодочки вибитися, нічого коло хати не тримали — ні свині, ні корови,  а  жити   гарно  хотілося, як   по телевізору показують. І Люба згадала, що  її артистичний  талант дурно пропадає. Та чи  міг й  він взагалі без глядача успішно розвиватися?
    Якось зібралося в будинку культури всеньке село — на збори загальні — хто на вулиці  стоїть,   курить, хто язиком чеше, аж  бачать, Любка йде під руку зі своїм благовірним — у хустку закутана, голова перев’язана, з палицею, що вище неї. Всі тут і язики проковтнули, розмірковуючи, що ж  воно трапилося? Питання висіло відкритим  до того часу, доки  на зборах почали “різне” розглядати. Любка  раптом  немічно звелася на палиці:
— Дороге правління! У зв’язку з тяжким станом мого здоров’я, яке погіршується з кожним днем, прошу виділити мені путівку на курорт. — Казала це із таким стогоном, з таким передихом, як у театрі. Проте колгоспники “мило” належним чином не сприйняли, і  всенький зал   зомлів од сміху. Ті, що у президії сиділи,   хоч воду мінеральну біля себе мали, а глядачам доводилось  надвір вискакувати…
—Які будуть пропозиції? — запитав головуючий, коли публіка  трохи вгамувалася.
— Хай  на ферму йде робити!..    
— Точно!
— Або під церкву з протягнутою рукою…
          — Тут не цирк, щоб артистку з себе корчити…  
— А що вже колгосп такий бідний, що й таланти   підтримати не годен? — озвався з місця колишній голова сільради Степан Гнатович (через своє правдолюбство крісла свого позбувся, але   люди його в селі  шанували).
—  Підтримати, бо тих артистів бубликом  до нас не заманиш, — ще хтось “розумний” крикнув, так, аби лише хмизу у вогонь підкинути.
Головуючий розгубився, а новий керівник, який лише виконував обов’язки і на сьогоднішніх зборах його тільки-но мали вибрати,  піднявся  й щось зашепотів тому на вухо.
—   Ну, що до путівки, то  всі вже роздані, а гроші на курсовку, щоб таким чином  підтримати сільські таланти, є пропозиція виділити. Хто за?
Проголосували одностайно і знову  довго сміялися — самі з себе.
           Звичайно,  ні на який курорт Любка не поїхала, бо тоді Климко мабуть  на  розлучення подав би, але  шубки гарні собі  в місті купили, і до сільмагу частіше стали бігати. Відтоді авторитет Любчиного таланту зріс: і на весілля, й на похорони її в розпорядники стали кликати. А вже як її до столу запрошують, то й Климка поруч саджають, чоловік же законний.  
“Прем’єри”   свої Любка видавала регулярно, і вони у селі   ще довго потім  обговорювались.
  Якось вона  віддала задарма своє сіно  на скіс Каленисі - однаково пропадає, бо немає кого годувати. Сіна там того, як кіт наплакав, ще й рогіз, а  та дурна  каже: я молоком  віддам, аби нікому винною не бути. Любка і внадилась до Каленихи  із трилітровою банкою щоденно ходити. Місяць через город прошкує, другий... Климку, каже, дуже локшина у молоці смакує.  Каленисі незручно  якось   відмовити, а Любка совісті не має, ходить та й ходить.  То вже сусідка, дивлячись на це кіно, не втерпіла, й “обробила” “артистку” на всі заставки.  
У Любки вдома не було  роботи, то за паралізованою сусідкою доглядала. А коли та вмерла, вони з Климком нажитися  на чужому захотіли — речі до себе заходилися носити, щоб родичам не дісталися. Дощ тоді лляв мов   із відра, а вони аж гузна рвали, та все перли. Сусіди з боку все оте бачили. Цирк! Опісля       все назад односити  довелося, ще й  просити сусідчиних родичів, щоб   у міліцію не заявляли.
  Як колгоспи розпустили, Любка в новім амплуа—  бізнесменша! По людях бігала та товар на реалізацію брала: цибулю, помідори, яблука, груші. Зразу потроху, а потім машину наймала й до Одеси вивозила. Так накрутила, що й досі людям гроші винна! Та “мерседес” купила, бо Любка саме таку машину  хотіла. Ото до церкви у святковий день чи  на   весілля їдуть, вона одягнеться,  як  Пугачова, і на Климка губатого  смокінг накине ― ну, гад, як за кордоном показують!  У будні понадівають  на себе все латане-перелатане (де й знайшли таке?!) і, мов бомжі, ходять сільськими вулицями, придивляються, на чому можна  гешефт зробити. Та кому хочеться двічі на граблі наступати?  Ніхто вже з  Любкою справу  не хоче мати. А вони, ледацюги,  хоча б картоплину на своїм   на городі посадили, все бур’янами позаростало…  
Думали собі дитину з дитбудинку взяти, бо свої   в них чомусь більше не получалися, вже  їздили дивитися . І Люба  знову співати почала. Для цього купили  в місті таке “карооке” — це коли співаєш, а тобі музика естрадна підіграє, та ще й слова тієї пісні на екрані виписані. Інтересно! Люба інколи в клуб те начиння підвозила і за гривню до мікрофона співунів допускала. Охочих повно було, навіть із сусідніх сіл приїжджали. Але все то копійки, більшого хотілося. Невдовзі вони знайшли, що шукали. Хотіли щось там у місті  купити, чи продати, але їх там “кинули”.  Голомозі приїхали в село і все дочиста  у них забрали —   “мерседес”,   хату,  і  навіть “карооке” на Одесу поїхало.
Це якби хтось інший, то вже й руки б на себе наклав, а Любці ― як з гуски вода. Перейшли  до матері в хату — і не думають своєю працею жити. Десь їздять, нишпорять —  “жигулі”  якісь старі придбали. Любка знову співає, але вже не  вдома. Хтось   її у місті бачив. Стояла у людному переході й співала, та ще такої журливої, аж серце стискалося… Артистка! Співчутлива  публіка кидала  їй   мідяки.  

  






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Росткович Олег, 08-04-2010

[ Без назви ]

© Зоряна Валюшко, 07-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Карина Лукашенко, 07-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Доктор Данаїла Стільчик, 07-04-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67641091346741 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …