Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Переклад

Літак Сплячої Красуні - Габріель Гарсія Маркес(El avión de la Bella Durmiente de Gabriel García Márquez)

© burshtina, 26-03-2010
Вона була гарною, гнучкою, зі шкірою кольору теплого хліба і очима, мов зелені мигдалини. Волосся її було чорним, прямим і спадало по спині - вона випромінювала ауру старовини, що могла належати як Індонезії, так і Андам. Вона була вдягнена зі смаком: жакет з хутра рисі, блуза з натурального шовку з принтом з маленьких квіточок, штани з цупкого льону і пурпурові черевики на підборах. "Це точно найгарніша жінка, яку я коли-небудь бачив", вирішив я, спостерігаючи за її таємничою ходою молодої левиці, поки я стояв в черзі на посадку на літак до Нью-Йорка в аеропорту Шарля де Голля в Парижі. Вона була чимось надприроднім - з'явившись переді мною лиш на мить і розчинившись в натовпі вестибюлю.

Була дев'ята ранку. Сніг не переставав від минулої ночі і трафік на міських вулицях був більш інтенсивним, ніж зазвичай, а на шосе, навпаки вповільнився. Вантажні автобуси вишиковувались в лінію на узбіччі, а автомобілі парували під снігом. Проте в вестибюлі аеропорту панувала весна.

Я стояв у черзі на реєстрацію одразу за старенькою голандкою, яка спричинила майже годинну затримку, сперечаючись щодо ваги своїх одинадцяти валіз. Я вже почав нудитись, коли помітив цю миттєву появу і просто остовпів. Настільки, що не помітив як закінчилась суперечка, поки працівниця спустила мене з небес на грішну землю, докоривши мені за відволікання. Виправдовуючись, я запитав чи вірить вона в кохання з першого погляду. "Звичайно", відповіла вона. "Бо будь-яке інше кохання - неможливе". Продовжила дівчина, не відриваючи погляду від екрану комп'ютера, і запитала мене яке місце я виберу: для курців чи не курців.

- Мені все одно - відповів я з усією увагою, - допоки я не маю сидіти поруч з одинадцятьма валізами.

Дівчина прийняла мій жарт з ввічливою посмішкою не відриваючись від фосфоричного екрану.

- Оберіть число - сказав я, - три, чотири чи сім.

- Чотири.

В її посмішці спалахнула іскра тріумфу.

- За ті п'ятнадцять років, що я тут провів - зізнався я, - ви - перша, хто не вибрав сім.

Вона вписала в мій посадковий талон номер місця і повернула мені його з рештою моїх документів, вперше поглянувши на мене своїми очима кольору винограду, які слугували мені втіхою доки я не зможу знову побачити красуню. Лише тоді вона звернула мою увагу на те, що аеропорт от-от зачиниться і всі рейси перенесені.

- Доки?

- Коли Бог схоче, тоді і полетите - відповіла вона з посмішкою. Сьогодні по радіо передали, що насувається найбільший за цей рік снігопад.

Тут вона помилялася: цей снігопад був найбільшим за сторіччя. Проте в залі очікування весна відчувалась настільки, що живі троянди розквітли в горщиках, а законсервована музика здавалась такою величною і заспокійливою, як на те претендували її творці. Раптово я зрозумів, що це був гідний прихисток для красуні, і пішов шукати її в інших залах, трохи наляканий власною відвагою. Але більшість з тих, кого я зустрічав, були чоловіки з реального життя, що читали англійські газети поки їхні дружини мріяли про інших, споглядаючи мертві літаки на снігу через панорамні вітражі, споглядаючи холодні фабрики, широкі поля Руассі спустошені леонцями. Після полудня вже не можна було знайти вільного місця, а спека стала настільки нестерпною, що я втік, щоб подихати повітрям.

Назовні я став свідком сцени, яка мене не на жарт перелякала. Люди всіх мастей переповнювали зали очікування, а також розміщалися в задушливих коридорах і навіть на сходах, розсаджувались на підлозі зі своїми тваринами, дітьми і всіма своїми пожитками. Тож зв'язок з містом також був перерваний і прозорий палац з пластику скидався на величезну космічну капсулу, що загубилась у штормі. Я не міг позбутись думки, що красуня також змушена знаходитись десь посеред цих гігантських полчищ, і ця думка придала мені нових сил для чекання.

Під час обіду ми зрозуміли всю гостроту нашого становища. Черги перед сімома ресторанами, кафетеріями, забитими доверху барами були безкінечними, до того ж менш як за три годили вони змушені були зачинитись, бо не залишилось ні їжі, ні напоїв. Діти, як, здавалося, були зібрані з усього світу, одночасно почали плакати, а над натовпом почав підійматись стадний сморід. Це був час інстинктів. Єдине, що я зміг відхопити серед цієї потасовки, були два останніх порції кремового морозива в дитячому магазині. Я їв їх потихеньку в той час як офіціанти піднімали стільці на столи, коли вони звільнялися. Я дивився на своє відображення в дзеркалі, бачачи себе з останнім картонним стаканчиком, останньою картонною ложечкою, і думаючи про красуню.

Рейс до Нью-Йорка, який мав вилетіти об одинадцятій ранку, вилетів о восьмій вечора. Коли я, нарешті, увійшов до салону літака, пасажири першого класу вже були на місцях і стюардеса провела мене до мого. Я оторопів. На сусідньому місці, біля вікна, красуня сиділа з виглядом бувалого мандрівника. "Якби я колись про таке написав - мені б ніхто не повірив", промайнула в мене думка. І я ледь-ледь пробелькотів своє гаркаве привітання, яке вона не почула.

Вона розмістилась так, ніби збиралась прожити тут багато років: кожну річ розкладаючи на своє місце у суворому порядку, доки все не встало на свої місця, як у ідеальному будинку де все знаходиться на відстані простягнутої долоні. Доки вона займалась розстановкою відповідальний за вантаж приніс вітальну пляшку шампанського. Я взяв келих щоб запропонувати їй, але вчасно оговтався. Оскільки вона хотіла лише склянку води, що і попросила у відповідального, спочатку поганою французькою, а потім трохи кращою англійською, щоб до кінця польоту її в жодному разі не будили. Її важкий і теплий голос таїв в собі східну печаль.

Коли їй принесли воду, вона поставила на коліна несесер з мідними кутами, схожий на бабчині баули, відкрила його і дістала дві золотисті пігулки з коробки, де тримала, також, й інші - всіх кольорів веселки. Все це красуня робила методично і спокійно. Так, ніби в цьому світі не могло трапитись нічого, що б її здивувало. Нарешті вона опустила віконну фіранку, розклала крісло до кінця, вкрилася до поясу ковдрою не знімаючи черевиків, натягла на очі темну маску, і вклалася в кріслі на боку, спиною до мене і, навіть не змінюючи позиції, вмить заснула, проспавши всі вісім нестерпних годин і дванадцять, не менш нестерпних, хвилин нашого польоту до Нью-Йорку.

Це був важкий переліт. Я завжди вважав, що в світі немає нічого більш прекрасного ніж красива жінка, тож жодної надії врятуватись від чар цієї казкової істоти, що мирно спала поруч, в мене не було. Відповідальний за вантаж зник щойно ми відірвались від землі і його замінила стюардеса-картезіанка, яка намагалась розбудити мою красуню, щоб запропонувати їй гігієнічний футляр і радіонавушники. Я повторив стюардесі те, про що красуня попросила у відповідального за вантаж, проте дівчина наполягла на тому, щоб на власниі вуха почути, що вечеряти моя красуня також не буде. Відповідальний за вантаж підтвердив прохання, але і після цього стюардеса докорила мені чому моя красуня не повісила на шию табличку "Не будити".

Я повечеряв наодинці, промовляючи в тиші слова, які сказав би їй, якби вона не спала. Її сон був таким міцним, що на секунду мені, навіть стало страшно, що пігулки, які вона прийняла, були не від безсоння, а від життя. Перед кожним ковтком я підіймав тост.

- Твоє здоров'я, красуне.

По закінченні вечері в салоні погасили світло, ввімкнули фільм, який ніхто не дивився, і ми залишились одні у напівмороці світу. Найбільша буря сторіччя пройшла і ніч над Атлантичним океаном була величезною і світлою, а наш літак здавався нерухомим серед міріад зірок. Так я споглядав мою красуню від ніг до маківки протягом багатьох годин і єдина ознака життя, яку я зміг помітити, були тіні снів, що відзеркалювались на її обличчі ніби хмаринки в озерному плесі. Ланцюжок на її шиї був таким тоненьким, що майже губився на фоні її золотавої шкіри. В неї були ідеальні вушка без жодних ознак сережок, рожеві, палаючі здоров'ям, нігті і проста каблучка на лівій руці. Так як вона виглядала не більш як на двадцять років, я втішав себе думкою, що це була не обручка, а просто ознака якогось примарного заручення. " Знати, що спиш ти, справжня, безсумнівна, єдине джерело забуття, чиста лінія, така близька до моїх зв'язаних рук", згадував я, повторюючи, на гребені з бульбашок шампанського, чудовий сонет Херардо Дієго. Потім я також розклав своє крісло і ми вже лежали поруч, ближчі ніж будь-яке подружжя. Аура її подиху була такою ж як і в голосу, а шкіра видихала тонкий аромат, який так відповідав її красі. Я не міг повірити власним очам - лише минулої весни я прочитав чудовий роман Ясунарі Кавабата про буржуазних стариганів в Кіото, які платили величезні гроші, щоб провести ніч споглядаючи найгарніших дівчат міста, роздягнених і одурманених, лежачи поруч з ними і згоряючи від бажання. Старці не могли ні розбудити, ні доторкнутись до них, та і не намагалися це зробити, бо сама суть їхнього блаженства полягала в споглядання сну цих красунь. Тож тієї ночі, охороняючи сон моєї красуні я не лише осягнув цю древню мудрість, а й пережив її у всій повноті.

- І хто в таке повірить - сказав я з власним коханням, яке підігрівалось шампанським, - зараз я - старий японець.

Здається я проспав кілька годин, піддавшись шампанському і німим спалахам пострілів у фільмі. Зранку моя голова тріщала від болю і я пішов до ванної кімнати. Через два сидіння позаду мене на кріслі, хаотично розпластавшись. лежала вчорашня стара з одинадцятьма валізами. Вона скидалась на мертвяка, забутого на полі бою. На підлозі посеред проходу лежали її окуляри для читання з низкою кольорових бусин, і я на мить зупинився, насолоджуючись дріб'язковим щастям, що мені не треба їх підбирати.

Після того, як вивітрились останні пари шампанського, я сам здивувався коли побачив своє бридке і мерзенне відображення в дзеркалі і мене вразило наскільки жахливими були наслідки кохання. Несподівано літак пішов на посадку, випрямився наскільки зміг і продовжив летіти на всіх парах. Засвітилась табличка, що просила повернутись на свої місця. Я кулею вилетів з туалетної кімнати, вирішивши, що лише турбулентність від Бога розбудить мою красуню, і що вона має знайти прихисток в моїх обіймах тікаючи від цього жаху. У спішці я мало не наступив на окуляри голандки, що мене вельми обрадувало. Проте все ж повернувся, підняв їх поклав їй на коліно, раптово відчувши вдячність до старої, що вона не вибрала місце номер чотири до мене.

Проте здавалося, що ніщо не здатне потурбувати сон моєї красуні. Коли літак стабілізувався мені довелося всіма силами протистояти спокусі штурхнути її з будь-якої причини, тому що єдине, про що я мріяв у цю останню годину польоту - це побачити її в свідомості, хоч би якою розлюченою вона була, тому що я мав відвоювати свою свободу, а можливо і молодість. Але я не зміг. "Дідько!", сказав я з самопрезирством. "І чому я не народився Тельцем!"

Вона прокинулась без усілякої допомоги в ту саму мить коли засвітились таблички приземлення і була такою гарною і свіжою ніби спала серед троянд. Саме тоді я вирішив, що сусіди за місцями в літаках не вітаються коли прокидаються, так само як і старі подружжя. І вона не привіталася. Моя красуня зняла маску, відкрила свої сяючі очі, випрямила крісло, скинула вбік ковдру, трусонула волоссям, що вклалось саме під власною вагою. Вона знову поклала несесер на коліна і нанесла швидкий і зовсім їй не потрібний макіяж, але, втім, це зайняло її достатньо, щоб не дивитись на мене до того часу, поки не відкрили двері. Отож вона вдягла свій жакет з хутра рисі, пройшла майже по мені з умовним вибаченням на чистій кастильській американців і пішла навіть без прощання, навіть не подякувавши мені за те, що я зробив для нашої щасливої ночі. Вона зникла, розчинилася в сонячному ранку нетрів Нью-Йорка.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

деякі зауваження

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Noelle Daath, 27-03-2010

навчіть мене іспанської!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 27-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89573812484741 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …