Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48260
Рецензій: 92955

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

П'ятий

© Віктор Полянецький, 26-03-2010
                       Він сидів у зручному кріслі, з яким давно обжився в підготовчому центрі. Звично дивився на прилади  і хвилювався.   Переживав не стільки за сам політ, як через те, щоб  часом, в останню секунду не знайшли якийсь там гандж і не відклали   запуск,  як уже  траплялося. Але, на щастя, він тоді не пілотував корабель-супутник— мали його вести інші,  котрим не пощастило  Землю з космосу побачити. Сьогодні медики  не дали “основному” дозвіл на політ, і тепер весь загін йому заздрить. Ще б  не заздрити! Радянська людина (а це саме ти!) – в космосі! І про п’ятий політ (яка щаслива цифра!)  також  увесь світ говорив би.    І говоритиме, звичайно… Аби тільки  в ЦУПі не скрутили. Поки  що все чудово, все — за програмою. Боже, невже зараз рахунок піде? “П’ятий,  п’ятий, не хвилюйтесь, все йде нормально”. Пішов відлік?  Невже?!!  Дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять …  Він також п’ятий!.. Невже це наяву?.. Працюють двигуни… Сила!.. Стало враз легко, й од серця одлягло… Він – п’ятий!.. В кисень якісь ароматизатори добавляють – травою і квітами луговими пахне. Бо в “МІГах“ хлорки як надмуть— до вирви тягне. Носій   відходив од землі. Одірвався!!! Він не волав, як  перший: “Поїхали!” – співала і раділа душа, все його єство. Відійшов перший ступінь ракети. Зв’язок  — чудовий. Перевантаження  давалося взнаки, але він почував себе добре — на тренажерах та літаках іноді й важче бувало. Все , що можна було вижати, — вижимали. Добу у вільний час міг проспати. Раїса приїжджала  до нього на полігон, а він навіть і не знав того… Потім докоряла йому за це. А їх не стільки для тренування виснажували, як комусь дисертацію треба було написати…
Відповідав ЦУПу і чітко виконував команди, поки  був зв’язок, відаючи, що на орбіті чекатимуть довгі паузи німоти. Але то не страшно. Головне, що старт відбувся нормально і зараз все йде за планом. Відійшов другий ступінь. Ракету трохи струснуло. Скоро тільки сам корабель зостанеться. І він  — у космосі!  Один ― лише зорі, зорі та вічна безкінечніть… Потім кілька обертів ― і знову на рідній планеті… А вона ось, поруч велика така! А які кольори!!!   Три-п’ять витків навкруг Землі, в залежності, як він почуватиметься, — і спуск. Тоді доведеться вже хвилюватися, щоб   пошвидше  знайшли  та щоб посадка м’якою була. Приземлятися важче, аніж у небо злітати. Скільки хлопців  із  їхньої ескадрильї не змогли приборкати  реактивного коня  і вже ніколи тепер не зможуть… Може, дехто із них сьогодні сидів би на його місці, а Земля із завмиранням серця прислухалася  б до космічного голосу. І Москва зустрічала б! Він уявляв як, чітко карбуваватеме крок простеленою доріжкою  повз  почесний караул, що вишикувався на честь п’ятого космонавта, крокуватиме  до найвищого керівництва Радянської країни, щоб доповідати про успішне виконання завдання.
Замовкла Земля. Починається найголовніше ― перехід корабля на навколоземну орбіту. Щось довго працює двигун, пора б  йому зупинитися. Та зупиниться, коли треба буде, ― все чітко розраховано.
А його  ще й Київ зустрічатиме — він же з України.  Їздив недавно у своє село — відпустку дали  —  на берег Південного Бугу. Як хороше вдома! Саком ловив рибу, а вода так пахла травами і настояним корінням. І риба теж, мов жіночі парфуми,   пахкотіла.  Раїсі у нього вдома  не сподобалося — та що дивного, вона ж міська людина, до зручностей, до комфорту звикла.
А двигун все  працював, і  корабель розхитувався. Як гарно в   ілюмінаторі!..  І тілу так легко в невагомості стало. Чому так довго мовчить Земля? Ефір шумить, плюскотить, як і річка їхня. Ото візьмеш книжку, щоб до іспитів  готуватися, ляжеш у траву, дивишся на літаки в небі та слухаєш Буг, який віками тут серед степу тече. Чия    лише нога не топтала довколишні береги, хто лише не   пив  солодку річкову воду! За іспити він ніколи не хвилювався — знав, що нижче п’ятірки йому  не поставлять. Навчання легко давалося, (чи, може, вимоги в сільській школі  були невисокими, бо в льотному училищі  з теорією йому  інколи ставало важкувато). У школі зміїв паперових та літаки  майстрував.   Вся школа на стадіоні збиралася, щоб  дивитися, як його літальні апарати злітали у небо. Дівчата табуном за ним бігали,  тільки  та, за котрою у нього серце мліло, обходила, уваги на нього не звертала.
Зовні Зоя —  звичайна собі дівчина, а от було в ній щось таке, що приваблювало, кликало до себе. Один лише відблиск її великих карих очей заставляв лунко битися серце. Легенькі кучерики темного волосся визирали з-під рожевої шапочки. “Ну, глянь хоч раз на мене” — прохав подумки, але Зоя минала його, дивлячись долу. Йому передавали од дівчат різні записки. Він читав їх, сподіваючись і од неї отримати,  ― не отримував. Тоді сам їй писав ― не відповідала.
А коли їхав учитися, бачив, як стояла вона поодаль автобусної зупинки. Хотів вибігти, але автобус вже рушив, і він лише помахав їй рукою. Часто потім, пестячи   дружину,  про Зою думав, хоча, здавалось, і думати не було про що, бо не стояли вони біля ставка під вербами  ночами зоряними. А як хотілося! Раїса завагітніти не могла, а він так жадав бачити  малечу, щоб на нього схожа була. Воно чомусь довго не    виходило. А як  у Цвіргуни  до Бугу  поїхали, тоді те  й сталося. Вже  на шостому місяці. Хто ж у них буде —хлопчик чи дівчинка? Чи, може, як у  Лосєва – і те, і друге…  Тоді доведеться велику коляску шукати. Тесть дістане! Чому тільки двигун не відключається?.. Тіло таким легким стало, мов пушинка. Він клацнув вимикачем: “Я Орел, Орел…Зв’язок — прийом!” Знову довга пауза, як у вічності. Стих двигун. У навушниках—   генеральний. Він лише двічі з ним зустрічався, але запам’ятав приглушений, хриплуватий голос. Хоча що тут дивного, легко впізнати, коли є абсолютний музичний слух. “Орёл,  сынок… включай   двигатель… ― Він включив… ―“Разворот … градусів…”
От тобі й полетів… Та може, ще рано про це?.. Може, просто  корекція потрібна?.. Хоча чому так різко до Землі?  Знову генеральний: “Сынок, нештатная ситуация…    Потім щось зашкварчало, й ефір змовк.
“Це все…” – кольнуло в серце, і забилося-забилося в грудях…  Коли їх перший раз на невагомість тренуватися   везли, то казали, що без земного тяжіння серце може  зупинитися. Тому ніхто не хотів бути першим. П’ятеро тільки не злякалися, і він серед них.   Може через те й потрапив …  Скільки в нього було під час польотів безвихідних ситуацій!.. Але там завжди був шанс врятуватися. Він передбачав, що так може статися, але, сподівався,    пощастить … Досі йому завжди доля посміхалася. Може, це просто сон?.. Як гарно травою пахне і квітами!.. Скільки йому   снилося, що не може вивести з піке свого літака. Сон, звичайно, жахливий… Він прокидався в холодному поту і     йшов до    кухні пити  коньяк. Він довго не міг навчитися  пити. А якось на полігоні хлопці умовили його випити кварту спирту — і нічого, на співи лише потягнуло. Всі пісні сільські переспівав, а потім міцно спав. Хлопці ж  тоді на нових “МІГах” майже кожен день розбивалися. Що ти хочеш ― труба, а ти лети на ній, та ще й поза звуком!
Коли в загін космонавтів зарахували, там пити не дозволялося, лише сухе вино. В польоті ж “на крайній випадок” міцненьким тюбик заправляли, але благали Бога, щоб у космосі не довелося те пити. Він відчинив поличку: пістолет на місці з повною обоймою, коньяк вірменський ― найкращий. Серце калатало, мов навіжене. Як його психолог лише не настроював, а воно ж таки людське — затріпотіло — жити хочеться. Коньяк із  тюбика розмальованого, приємно так  всередині розливається, серце гамується потроху. Яка  ж земля гарна в ілюмінаторі! З такою висоти її ніхто не бачив ― лише  кілька людей на світі. А   може, ще не кінець? Може, тільки із зони зв’язку вийшов, ЦУП якось скерує? Погано, що серце панікує… Гарний коньяк. Такий вони лише один раз випили на прийомі у генерального…  Земля наче віддаляється… На скільки годин кисню вистачить? Коли краще застрелитися — зараз,  чи  потім, як скінчиться  коньяк?  Але його мрія здійснилася. Це вже факт. Світ, правда, про це ніколи не довідається: скажуть, загинув під час  випробувальних польотів. То, мабуть, стрілятися? Ще допоки при силі та при свідомості!.. В Циркунах вішальників та самострілів поза кладовищем ховали. Хіба це не зрада ―  лишати себе життя?   Земля  таки поволі віддалялася. Скільки вже часу пройшло? Яка ніч і яка тиша!..  А зорі такі гарні, їх так багато-багато… Великі…

… Вечір надворі, зіроньки  сяють…

Були в нього і нічні польоти ― летів над океаном  і не міг втямити, чи правильно він летить, чи вниз головою: де земля, а де небо? А прилад зіпсувався. Як же йому сідати на аеродромі? Раптом на небі  сузір’я  побачив — велике місто. Дійсно― таки догори дригом летів. У кораблі-супутнику це, виявляється, не має значення . Проте, який же це супутник, коли він все віддаляється і віддаляється од Землі?.. Видно, поза траєкторією пішов.

…Ой у полі жито,
Копитами збито…

Бабуся прядиво пряли й пісню оту співали. І якої б вони не співали – чи сумної, чи трохи веселішої, а пісні її завжди з “ой” починалися.

Ой у лузі калина стояла,
Білим цвітом вона  процвітала…

Він завжди рано вставав і біг понад Бугом аж до Самієвої гори, де церква сільська розвалена. Робив фіззарядку, обливався холодною водою, і підтюпцем ― додому. Йому так льотчик один порадив тренуватися.  Із Зоєю завжди зустрічався ― вона теж у спортивному костюмі бігла йому назустріч. Розчервоніла, ямочки на щоках,  коса велика, очі вбік відводила. Їй не треба було в школу поспішати ― 8-й Б у другу зміну навчався. І, бач, не дарма бігала ― спортсменкою стала, чемпіонкою олімпійською. Кажуть, ще незаміжня.

… Ой не ріж косу,
Бо хорошая,
Не погань красу,
Дуже прошу я.

А батькам його Раїса не припала до вподоби, та вона й не прагнула їм сподобатися ― донька генерала. Не бігла до кухні  поратися —матері допомагати, до батька жодного разу не обізвалася. Чи ж про таку невістку мріяли? Син сам собі комірець до кітеля підшивав. Сергійко — брат менший ― прямо так і сказав йому: “Нащо брав таку?”

Ой три шляхи широкії,
Докупи зійшлися,
На чужину з України
Брати розійшлися…

Так тепло враз стало. То, мабуть, від зірок великих. А  кажуть, вони холодні. Лише здаля, мабуть.  А зблизька гріють…Земля віддаляється. Куди ж ти, Земле моя рідна?
Хлопці ото сядуть біля криниці, що обіч їхнього аеродрому,  ― ті, що  з України, ―     і співають.  Сашко Бланько — високо бере.

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,
Чому я не сокіл, чому не літаю?..

Літав, літав, а назад не прилетів —  стропи в  парашуті заплуталися. Його  земля   завжди  м’яко у свої  обійми брала. Один раз лише одвернулася норовисто, бо співав же їй, що покине…Чому ж тепер ти, Земле, втікаєш? Невже розлюбила?

Він знав, на що йшов. Його єдиного   з України  —  до загону космонавтів зарахували. А скільки  хвацьких земляків розбилося на  отих трубах  некерованих!..

… Ой вийду я, ой вийду я
На високу гору,
Стану, стану, подивлюся
У глибоку воду…
   Корабель раптом розвернуло, і зникла Земля з ілюмінатора ― натомість зірки великі.
   Бабуся на верстаті рядна  прядуть. “Оженишся , — кажуть, — хату нову застелиш. Бо тепер городську моду взяли — щоб долівка з дерева та й ряднами застелена. Я тобі квіток гарних намережу!” В хаті бабусиній  на підлозі  різнотрав’ям пахучим натрушено. Тому спиться у світлиці солодко. А дорослі, як тільки зберуться десь на кутку, щоб  душу в пісні відвести,  так неодмінно його кличуть, бо голос його немов ма1стерний  коваль виклепав.

Ой, у полі озеречко,
Там плавало відеречко –
Соснові клепки, а дубове денце…


А човен так тихо-тихо Бугом пливе. Сонечко ніжно обличчя пестить.  Тепло. Пахне зіллям татарським.
На скільки в кораблі ще кисню вистачить?..
“П’ятий, п’ятий!..  ― наче зовсім поряд ―  Чуєте нас, прийом?”
А серце знову так голосно загупало в грудях, наче на весь Всесвіт. Пальці не слухаються, щоб тумблер переключити.
“Чую Вас добре!..”  І знову на прийом.
“П’ятий, здійснюємо посадку! Запускайте посадочний двигун!”

За ілюмінатором зірки — великі-великі…






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6697108745575 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …