Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44269
Рецензій: 86440

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Роман

Бог запізнюється (8)

© Юрій Кирик, 23-03-2010


Фабрицій хитро, а й трохи поблажливо, посміхнувся:
- Тому, я б щиро радив тобі, Корнилію, підтримувати тісні контакти зо всіма: передовсім зі священицькою аристократією – садукеями, які тісно пов’язані із царським двором, так само з колишніми опозиціонерами - фарисеями. Щоправда, коли їхній заколот був жорстоко придушений царем Олександром Янаєм, вони відійшли від політики, зате повністю присвятили себе релігійній діяльності – стали рабинами та тлумачами Закону, до того ж, користуються великою повагою в народі. Усі вони повинні відчувати наше тепле до них ставлення. Тиберій любить повторювати, що досвідчений пастух стриже овець, а не здирає з них шкуру…
- Я б не був такий безпечний до всього, що стосується їхньої релігії, - не вгавав Хілон. Їхні первосвященики виставляють Ізраїль земним представником єдиного Бога, єдиного Спасителя людей. Чи не видається вам, що це замах на світове релігійне панування?
- Це занадто. Ти, трохи переборщив, мій поважний Хілоне. Хіба світ не захоплювався візантійськими, римськими, чи грецькими богами? Але чи приєднали вони до себе бодай одну провінцію, лише тому, що у ній люди стали поклонятися Зевсові, Афродіті, чи Венері?
Та й чи можна людей осуджувати за їхні амбіції?
Ізраїль – дивний і загадковий край. Народом їх творить лише їхня релігія, лише одкровення, що вони отримали від Господа. Тому, можемо бути спокійні: - ніде у світі релігія не перетворювалася в дію. То ж надаремні побоювання.
Фабрицій наповнив кубки, і запросив товариство до учти. Корнилій спрагло припав до чаші. Він вправніше орудував мечем, аніж язиком, тому й не втручався в розмову. Слухав уважно, боявся пропустити бодай слово. Не лише тому, що вирішувалась його власна доля, - речі до яких він ставився байдуже, в устах вельмож ставали значимими.
Освіжившись вином і фруктами, Фабрицій вимовив фразу, яка його шокувала.
- Можливо, настане час, принаймні я не виключаю такої можливості, коли й ми приймемо юдейську релігію...
- Хіба не кажеш цього серйозно, Фабриціо...– Хілон, обійняв того за плечі, заглядаючи в очі, мабуть теж не сподівався почути таке з уст помічника римського прокуратора.
- Хіба я сказав щось недоречне? Адже ви, греки, не дивувались, коли ми, римляни, почали поклонятися вашим богам, бо вони видалися нам привабливішими. Азія й Африка теж дали нам чимало богів... У Римі уже зведено храм на честь Ізіди й Анубіса, на перетинах доріг й навіть на кінних перегонах бачимо на ослику добру богиню сирійців... Цей процес у Римській імперії уже відбувається, - нині не злічити прозелітів , а скільки в Римській імперії юдейських синагог! Гадаєте, туди вчащають лише євреї? Та й з’явились вони не вчора, - цей процес триває от уже два століття.
- Усе так, дорогий друже, та це іще не засвідчує, звитяги юдейства – заперечив Хілон. Єгипетській Ісіді теж почали молитися  починаючи від Британії, аж ген до Балкан, так само й фрігійській богині-матері Кібелі, персидському богу Мітрі. Знаходять своїх прихильників й індійські вайшнави, знову набирають популярності грецькі містерії, що обіцяють своїм учасникам безсмертя і пізнання інших світів. А скільки у нас астрологів, магів, ворожбитів. Римляни жалюгідні у своєму марновірстві!
- Ти усе вірно сказав, Хілоне, особливо влучною є твоя остання фраза: „Люди у марновірстві жалюгідні”. Та не можна марновірним назвати народ, який не створив могутньої цивілізації, як римляни, чи греки, ніколи не відігравав ролі на політичній карті світу, але свою вірність Богу спромігся пронести крізь довгі століття своєї страдницьки важкої історії. Пам’ятаю зі студентської лави, що коли ми завойовували Юдею, облога Єрусалиму тривала три місяці, коли ж зруйнували одну з веж, й посунули на мур храму, були здивовані, що священики продовжували богослужіння. Весь час, доки тривала відчайдушна оборона, духовенство не покинуло вівтаря і загинуло разом із захисниками святині.  
- Народ цей справді, вартує поваги - надзвичайно мудрий народ. До цього висновку прийшов, читаючи їхню історію, - продовжив Хілон, - почав задавати собі запитання: „Звідкіля, скажімо в Єгипті взялося шістсот тисяч ізраїльтян, причому якось відразу, хоча Єгипет з Ізраїлем ніколи не  воювали, з однієї хоча б простої причини, що де-факто такої держави, як Ізраїль  не було? Були поселення заселенні цим народом. Та коли Єгиптом практично почав правити ізраїльтянин Йосиф, якого фараон дуже полюбив, за його надзвичайні математичні та  пророчі здібності, і передав йому усі важелі правління державою, тут ізраїльтяни й виявили лисячу хитрість. Один за одним, сім’я за сім’єю стали перебиратися до Йосифа. Йосиф дав безприцидентний приклад того, як слід опікуватися своїми співітчизниками, коли є можливість прилаштувати їх біля теплого місця… Своїх далеких родичів він обдарував художніми салонами, й вони стали розписувати храми. Трохи ближчим доручив найприбутковіший бізнес: розпочав будівництво віку – піраміди. Треба вам урешті визнати, що юдеї – розумова розчина для будь-якої країни. З приходом юдеїв життя єгиптян загалом покращилось, вони теж стали активно вдосконалюватись у потрібних країні фахах.
Народ, коли йому добре живеться, починає активно розмножуватися. Юдеї опинившись у благодатному оточенні, плодились мов кролики. Тут вже стурбувались єгиптяни: як сталось що в їхній власній країні у них перехопили ініціативу, витіснили з найприбутковіших місць? Почались заворушення невдоволених. Саме в той час відходить із життя фараон. Нова династія, що перейняла правління державою, симпатій до Йосифа й семітів не мала. В одну мить вона викурила їх з насиджених місць й взагалі позбавила прав громадянства. Саме у той час на горизонті появляється Мойсей. Фактично працює він по старій, добре відпрацьованій схемі: аби завоювати авторитет і симпатії співвітчизників, вбиває єгиптянина й одразу ж набуває серед своїх  незаперечний авторитет. Потім утікає в Синай, де його переховують, стережуть мов зіницю ока. Для них він вибраний – він – Месія! Подальша історія відома.
Нам слід навчитися робити висновки з історії. Ми маємо справу з хитрющим й страшенно організованим народом. Хіба окрім юдеїв, хтось ще вміє так постояти один за одного, підтримати, тільки тому, що ти юдей?!..    

- Навіщо сягати так далеко? – посміхнувся Фабрицій, повернімось у сьогодення. Здається, ми запанували над Юдеєю. Та чи насправді це так? Ми лише присутні на їхній території, вони ж активно працюють розкладаючи нас: яких розмірів набрав сьогодні прозелітизм! Погляньте, скільки римлян охрестились в Івана! Один центуріон з римського гарнізону в Капернаумі навіть побудував синагогу. Люди йдуть, бо немає в них правди, а відтак, і миру в їхніх серцях. Важко людям носити тягарі своїх гріхів, і вони йдуть, воліють зануритися у воду, аніж потрапити в геєну вогненну. Та коли, справді, прийде той, кого вони чекають, їхній Месія, то хто зна, хто зна... - віру у своїх богів римлянам уже не вернути. Приваблює, і кличе до наслідування лише жива віра. Впевнений, до Месії потягнуться товпища!
Здивування все ще не покидало обличчя грека - перебував у глибокій задумі, і уголос виголошував свої думки.
- Іван Хреститель... Хоч убий, не можу зрозуміти, у чому  таємниця того дивовижного феномена? Я б розумів, коли б це відбувалося в межах однієї секти – отих фанатиків есенів, та насправді, Іван тільки зовні кумранець – дотримується назарейської обітниці, тобто не стриже волосся й не п’є вина, та в ньому немає й крихти холодної самовдоволеності есенів, - він не відвернувся від світу. Як на мене, він взагалі не послідовник якоїсь школи, чи секти. Проповідує не лише народу Ізраїлю, а усім, хто лиш приходить до нього. Зважте, це суперечить доктрині есенства, вони віддавна проповідують, що роль провісника Месії випаде саме їм, адже цей світ загруз в беззаконнях, і лише вони, „Сини світла”, гідні зустріти Месію, і тільки з ними буде укладено Новий Завіт провіщений пророком Єремією!
Іван же залюбки приймає усіх євреїв, до нього радо йдуть вожді ізраїльського народу – книжники й фарисеї, а також греки, та й римляни теж... Усі вони конче бажають здійснити таємничий обряд хрещення.
– Можлива лише одна відповідь: Прокинулась омертвіла людська душа, перемогла в людях земне тяжіння й упередження, і зараз потребує безсмертного духа.
Я вже давно читаю священні ізраїльські свитки. У їхнього пророка Малахії, вичитав таке: „І приверне він серця батьків до синів, і серце синівське – до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив землю прокляттям!”  Такі слова впливають на людей, в них – глибина.
- Це, справді скидається на велике застереження для всього людства, - погодився Хілон.
- Цілком можливо, що ця велика місія – покаяння та примирення з Богом покладена саме на Івана? Звичайно, це лише гіпотеза, але чи правомірно її отак просто відкинути?
-  Не можу зрозуміти – чому йому так беззастережно вірять? – кинув щиро спантеличений Хілон.
- Однозначно відповісти не зможу, та деякі штрихи для відповіді на це запитання, здається, бачу. Знаєте, що мене найдужче вразило? Те, що Іван не дозволяє єврейській духовній знаті прийняти від нього обряд хрещення. Йому не важлива паства, кількість людей, які до нього примкнуть... Я не претендую на особливу прозірливість, гадаю, багато людей знають про цей факт, і відповідь на це може бути лише одна:  Іван робить це не для себе, не для своєї слави, не для заспокоєння власних амбіцій, а для Бога. У цьому плані Іван виглядає справжнім Божим служителем, якому байдуже – священик ти, чи воїн, фарисей чи зелот, юдей чи грек. Головне: чи щиро ти каєшся, чи каяття у серці, чи лише на устах?
Товариство, не змовляючись, перейшло у фригідарій, мабуть, розмова розпалила їх більше аніж жар кедрових дров. Корнилій відчував, як пашить його обличчя. Навіть холодна вода з фонтану фригідарію не змогла остудити обличчя, що палахкотіло жаром. Те, що почув він сьогодні з уст патриціїв, вразило й здивувало його заразом. Нині вперше відчув, що тут, у Юдеї він не на краю землі, а в самому її центрі. Саме тут, а не в Римі чи Елладі відбуваються найважливіші події, що можуть вплинути не лише на його долю, а й усієї імперії, а можливо, й світу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.2401659488678 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …