Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48260
Рецензій: 92955

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ДЕВ'ЯТКА

© Віктор Полянецький, 22-03-2010
Стадіон був заповнений  наполовину – для такого матчу за теплого липневого дня ще й так багато вболівальників прийшло, щоб подивитися, як аутсайдерам м’ячі  у ворота летітимуть. Прийшли за черговою дозою адреналіну. Будь-яка перемога – свято. І купка харків’ян в однакових картузиках теж он приїхали свою команду підтримати – під міліцейською охороною окремо сидять, щоб часом бійки не вчинили. Інакше який сенс із виїзної гри? Хоча як не виграти, то хоч побешкетувати, енергію вихлюпнути.
Душно.
М’яч розіграли швидко, але гра поки що йшла в центрі поля – приладнувались, перепасовувались, а то й за лінію м’яч вибивали. Бій вели в основному легіонери.
Сергія теж взяли в основний склад як нападаючого, але чомусь у захист заперли і рідко коли на поле випускали. А батько все питає по телефону, чому його по телевізору ніколи не показують. Та сьогодні вже побачить, усі побачать. Зараз, видно, телеглядачі припали до телеекранів, а диктор, мабуть, тараторить завчено одне і те ж: “Дев’яносто хвилин будуть надзвичайними для нас”. Пішла гра. І одразу склади команд. “У “Металіста” на воротах майстер спорту... у захисті – Сергій Носков...” Зрадіє батько, почувши  синове прізвище, та коли б цією грою не засмутити старого, не осоромитися перед  односельцями. Спасибі, хоч на гру його сьогодні випустили.
Диктор. Хоч  кілька днів поспіль у столиці йшли безперервні дощі, поле в чудовому стані. Штрафний з лівого флангу.Боротьба в центрі поля. Далекий удар у бік воріт “Металіста”. Треба забити швидкий гол, аби почувати себе спокійно, бо харів’яни непередбачувані. Лелюк вистрілює м’ячем. Передача на Назаренка... І порушення правил. Ось і штрафний майданчик. Наскільки холоднокровно Сергій Носков ...  тому з атаки киян нічого не вийшло. Але наскільки був потрібний цей гол... Воротар “Металіста” спокійно забирає м’яч у руки.
На лаві запасних хлопці сидять, чекають на заміну. І Сашко Прищавий – теж захисник. Злиться, що “дев’ятка йому дорогу перейшов, але тренерові видніше, кого і де ставити. І Олена неподалік од нього, посміхається. Суперник ще й по м’ячу не вдарив, а Сергій здогадався про його політ – і перехопив адресовану Блосі передачу. Краєм ока на дисплеї себе великим планом побачив – так приємно стало.
... На  шкільному стадіоні хлопці грали у футбол, а дівчата сиділи й аплодували Леуському.На ньому майка й труси розцяцьковані – сестра з Німеччини таку форму вислала. Лариса, як заворожена, погляду з нього не зводила. А Леуський завченими прийомчиками щоразу Сергія обводив. Та хлопець згодом “розкусив” ті “домашні заготовки” і намагався сам “дриблінгом” (як Феліні) гнати м’яч до воріт. Один на один з воротарем – і гол. І вже Сергій оплески од Лариси отримував. А руки в неї ніжні такі... Ті, що на лаві запасних сиділи і грати були не годні, дражнилися із закоханих.
- Дай їм добре, щоб знали, - сказала якось...
І він відводив язикатих у темні місця й лупцював. Я тоді якось ті
зібралися і його добряче відгамселили.
Гра знову завмерла у центрі поля.
Душно.
Жодного поруху вітерця. Майки на хлопцях давно змокріли.
О, знову переадресували на Блоху. І знову Сергій відбив м’яч на
свого півзахисника. І їхні вболівальники йому аплодували хоча приїжджих заведено було освистувати і всіляко обзивати.
Сергія тоді зарахували в заводську команду – біля них великий сталеплавильний комбінат будували. На змаганнях тренер запропонував до спортінтернату поступити, й  школу вдома не дали скінчити.
Диктор. М’яч знову на правому фланзі півзахисту. Прострільна передача – і Блоха готовий її “замкнути” на воротах “Металіста”. Захисники відбивають м’яч. Нова атака. Не зрозумів партнера Іван Кучеревський, і марні зусилля... Усі у штрафному майданчику харків’ян. Передача уперед! Сергій Носков бореться за м’яч і, не ризикуючи, вибиває його за межі поля.
Цього разу, бач, не показали, як він у знаменитого форварда м’яч одібрав, зрозуміло ж, київське телебачення.
А стадіон, підігрітий пивом, та й  міцненьким , вимагав від улюбленої команди знака оклику, очікувального результату. Столичні легіонери тиснули на  ворота. Хлопці все частіше м’яч за лінію вибивали.
... Лариса у столиці вчиться – на першім курсі ще писала, як у Ставропольському краї канікули проводила. Опісля дуже рідко привіти були, та й то лише листівками до свят. Видно ж , не одна краєвидами кавказькими милувалася... В Сергія виснажливі тренування, переїзди, ігри... Нападаючим всюди був, а в вищій лізі чомусь у захист поставили.
Стадіон горлав: “Шай-бу! Шай-бу-у-у!”
І  кияни всією командою на воротах нависли. Хлопці хвилювалися, допускалися помилок – і штрафний за штрафним.
Сергій уже не відчував, де м’яч впаде, головне тільки, щоб він був під ногою суперника. Втратив лік часові.Легіонери свої теж позбігалися – честь воріт захищати на своїй половині.
Сергій уже кілька разів по м’ячу не попадав, а кияни потужними ударами розстрілювали воротаря, але у  створ воріт не попадали, інакше уже б голів десять було.
Прищавий до Олени пересів. Мабуть його замість Сергія у другому таймі випустять.
Вони як грали в футбол – село на село, - весь клас його з учителькою ходив уболівати. Зеленінські завжди тоді левадівських розгромлювали. І всі м’ячі, як правило, Сергій забивав. А він на Ларису дивився і все забивав і забивав. Увечері в рожевому платті на побачення до нього виходила, духами од неї, як дурманом пахло. Та, мабуть, клімат морський на дівчину так різко подіяв, що не стримала своє слово... В армію його призвали, а все’дно в футбольній команді грав і служби ніякої не проходив.
Гримів стадіон. Усі кияни в штрафному майданчику “Металіста”. Навалилися. Розстрілювали, вбивали... Не втриматися... Ревів стадіон. Врятував суддя – у свисток засюрчав. Кінець першому тайму. Вистояли.
Тренер чомусь не лігіонерів своїх лаяв,а на захист напався. На Сергія першого.
- Що з тобою сьогодні? Ти вже п’ять м’ячів пропустив – стовідсоткових голів, розумієш... тільки м’яч буде у сітці наших воріт – остання розмова з тобою відбудеться..Чув?
І Олена неподалік стояла і слухала те. Прищавий у долоню усмішку
ховав.
Гол залетів у ворота, як завжди, несподівано, у перші ж хвилини другого тайму, і, найприкріше, явно через  помилку Сергія. Його обвели як останнього хлопчиська, і м’яч легенько  вкотив у ворота хтось із молодих столичних футболістів...
Коли він у Леуського став вигравати, той відкликав його якось на перерві: якщо не боїшся, приходь увечері до літнього кінотеатру – “поговоримо”. Той собі секундантів підібрав, і Сергій теж. І билися – один на один. Але лави спостерігачів не витримали і посунули з пасками. Не дали йому з Леуським розібратися. Сергієві пряжкою брову розпанахали – зашивали у лікарні. І Леуський довго з вищербленими зубами ходив, після цього лише супився, коли з Сергієм зустрічався. І у футбол більше не грав, їздив на новенькому спортивному велосипеді – рекорди на змаганнях встановлював. Зате в школі тепер тільки один Пеле був – кумир і нападаючий.
А тренер уже стояв біля поля з Прищавим. Табло з номером увімкнене. “Остання розмова буде...” – одлунювався стадіоном голос тренера. “А, нехай – у нижчу лігу повернуся. І знову там нападаючим буду. Пропонували ж недавно”. Зараз Сергія поміняють. Нехай тільки м’яч із гри вийде.
Стадіон ревів: “Шайбу-шайбу!”
Наче голос Лариси! Вона ж у Києві живе... Ларисі завжди подобалося, коли він голи забивав.
Знову столичні на їхньому полі – знову голом пахне. Прищавий із тренером стояли обіч поля. І Олена йому ручкою махала. М’яч крученою бомбою котився  йому до ніг.
Поле киян майже порожнє – всі на гостьовому.
Стометрівки він прудкіше од усіх бігав. Та й з м’ячем по дорозі... Наче Лариса кричала: “Сергію!!!” Сергій зразу трьох обвів і побіг. Київські захисники – як пси, до нього. От-от переймуть. І він ударив у бік воріт – з усієї сили закрутив, сонце так і обпекло його погляд. І навтьоки, не оглядаючись, у захист, на своє місце. Але чому так принишк стадіон? Берко йому на спину наскочив – здоровенний бугаяка.
“Гол у ворота “Динамо” забив Сергій Носков із команди “Металіст”. Це  немовірно... Он і на моніторі показали, як кручений м’яч проти сонця у саму дев’ятку влучив.
М’яч розігрували в центрі. Прищавий знову на лаві запасних сидів. Десять хвилин залишилося. Кутовий – за кутовим...
Воронця травмували. Знову тренер з Прищавим стоять – видно таки міняти Сергія остаточно вирішили. Та це не важливо. Лише б вистояти. Тільки б не прогавити. Одне очко на виїзді- це теж перемога.
“ Остання хвилина  - не витримаємо, та ще й судді підігрують...
Батько, мабуть, дивиться та лає тих запроданців... Усі ж бачили як він забив...”
І Сергій пробивається до воріт – знову сам... Одібрали м’яч. Блоха з м’ячем . Догнав , забрав у Блохи. І  “дріблінг”... Він же колись дивився, як Пеле грав!..
Тихо-тихо на стадіоні, тільки Сергієві здавалося, що зараз всеньке його село кричить, свистить, висловлюючи свою радість. А Лариса -  голосніше од усіх... Йому так хотілося, щоб вона саме зараз була на стадіоні або по телевізору дивилася... Може й дивиться...
Один на один з воротарем. “Бий же, бий!” – волає у підсвідомості.
Але він не підддався емоціям, а як колись, у своєму селі, обвів воротаря, і легесенько-легесенько закотив м’яч. На стадіоні – мертва тиша.
Хлопці вгору підкидають його, аж до неба, а фінального свистка чомусь немає. Суддя знову підсуджує, час доточив...
Диктор: Отже, вийшло так, як я і казав на початку матчу: харків’яни це вічні збурювачі спокою, і від них завжди можна чекати чого завгодно. Як бачите, й цього разу я не помилився.Всі два тайми перевага була на боці господарів поля, але, як кажуть: не забиваєш ти – забивають інші. Проте динамівцям поразка не личить... Треба використовувати кожну секунду, щоб принаймні хоч одне очко у гостей одібрати.
“Треба, що не м’яч тобою керував, а ти м’ячем...” – звучав Сергію голос тренера Микваса (Миколи Васильовича), покійного вже.
Усім хотілося, щоб кияни на своєму полі відігралися, не зганьбилися.
Харків’яни знову у захисті. Знову штурм.
Треба виручати. Сергію і подачу для цього дали. І от він знову у штрафній киян. Потемніло в очах. І він кудись летить-летить. М’яко так. І не боляче зовсім. Солодко. І Лариса посміхається, пестить долонею його обличчя. А Сергій наче аж пливе  над землею.
Розплющив очі – на ношах несуть його.
“Та зупиніться-бо, не ганьбіть!..” Сергій напружується і зіскакує на землю.
Нога таки дуже боліла...
Олена дивиться на нього, не відриваючи погляду. І він усміхався – оператори на нього камери наводили.




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72361397743225 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …