Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87040

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза роман

Бог запізнюється (6)

© Юрій Кирик, 19-03-2010


Товариші

Прибувши у місто, Корнилій по хвилині задуми скерував свої стопи у лазню. Лазня, то хіба найперше, що зводили римляни, поселяючись у чужому краї. Лазня окрім своїх прямих функцій, була місцем їхніх ділових зустрічей, імпровізованих концертів, поетичних вечорів і, звичайно ж – любовних забав. Поряд з палацами, були вони чи не найбагатше оздобленими приміщеннями. Зводити ці споруди запрошували найкращих архітекторів й оздоблювачів. Лазня, яку влаштували собі римські центуріони в місці свого постою, була, звичайно, набагато скромнішою, за славні, римські, та, все ж, це була солідна споруда, що радше нагадувала невеличкий храм, тут римські вояки загаювали замалим не увесь свій вільний час.
У лазню Корнилій забрів раче з почуття протесту. Він і в Римі не дуже полюбляв товариство випещених, розбещених жінок, не гидував ними, але й бабієм не був. Звичайно, після бою, чи виснажливої кампанії був не проти поніжитись, вдихаючи дивовижні пахощі сандалових паличок, віддати своє тіло ніжним, але сильним долоням ефіопських масажисток. Та тут, в Юдеї, місце відпочинку римських центуріонів було пародією  на прекрасні римські терми. Декілька розповнілих гречанок, та тупуватих фрігійок, та іще моторні рабині і дешеві гетери, - це все, чим мали б задовольнитись відвідувачі. Їхніми послугами сотник щиро гидував. Були, щоправда, ище епілятори – мускулисті африканці, які добре знали свою справу, після їхніх масажів людина, ставала з кам’яної лави якби вдруге народженою.
Корнилій скинувши туніку  занурився у ванну з гарячою водою. Декілька хвилин по тому усе тіло було приємно розслаблене, а епілятор стояв на чатах, аби купальник, бува, не заснув та не захлинувся. Поряд у ванну скотилось іще одне тіло, обдавши сотника бризками, той невдоволено повернув голову вбік, та побачивши того, хто створив йому дискомфорт просіяв:
- Агаве, друже! Сердечно вітаю тебе! – вигукнув радісно, - ти, входиш у воду, мов Юпітер... Яка сувора краса! Агав був чоловіком високим й міцним, та шкіру, не зважаючи на гарячий клімат і палюче сонце пустелі, мав тонку й білу, мов у молоденької дівчини. У нього й вигляд був незвичний, точніше, у нього все відповідало нормі класу, до якого належав - був він справжнім аристократом. Видавалось, що саме його вибрав Господь, аби зліпити той тип: рафіновані риси обличчя, шляхетні рухи, вікова впевненість, виховання, енциклопедизм, пиха – усе було в ньому. Він був не просто самим собою, а втілював "усе", що набули його предки, творячи "Великий Рим", його квінтесенцію від панського паскудства, до заворожливих чоловічих чарів: досконалої, мов у самого Аполлона спортивної фігури, що набувались як у спадковість від іменитих родичів, так й різноманітними фізичними вправами, і військовими заняттями, аж до щоденних купелів, масажів й догляду за шкірою обличчя єгипетських фахівців від косметики.  
- Кого я тут бачу! Клянусь Зевсом – Збирачем хмар, це ж наш любий сотник! Друже, скільки ж бо часу тебе не бачив! Хоча мав би, ти ж і мій начальник… Розповідають центуріони, зачастив ти в будинки юдейської старшини, дружбу з їхніми священиками почав водити… Можливо, знюхався й з юдейським Богом Саваотом?..
- Хто б міг подумати, що центуріони стали пліткарями? Від неробства це. Засиділись без діла, - без злоби відповів Корнилій.
- Які ж це плітки? У термі не з’являєшся, згадуєш всує самого Юпітера, - на грецьку манеру ототожнюєш його з людиною... Відходиш, відходиш від віри батьків, - невгавав Агав, добродушно підсміхаючись з товариша.
- Можливо, думаєш, що коли схожий із Фебом , усе тобі дозволено?
Ці на позір серйозні звинувачення, не пасували тону, яким були мовлені. А коли іще пильніше заглянути у ліниві, й байдужі, світло–голубі очі красеня Агава, яким ліньки було зупинятись будь на чому, навіть на старому приятелеві, й вони блукали довкола вишукуючи для себе цікавіші об’єкти. Тому, мовлене ним серйозно не сприймалось. Далі розпочиналась цілком світська розмова, як не дивно, це було б вухові юдея, про богів... Підіймати на кпини римських богів серед аристократів, і мешканців Риму було ознакою доброго тону. Власна релігія й культура ними давно вже була зневажена. Говорили поміж собою вони знову ж таки, грецькою, могли ще у крайньому разі перерейти на латинь.
- Та що ти? Мій інтерес далі марної цікавості не заходить. Та й то лише через наше тут гультяювання. Ти собі жартуєш, а я справді маю сумнів, що ми, римляни, здатні у що-небудь по-справжньому повірити! Аристократи давно зробили своєю релігією філософію, простий же люд живе лиш забобонами, та й то не нашими, а єгипетськими та азійськими. Зрештою, не їхня у тому вина – наш понтифік й колегіуми заплющили очі на те, що свою Мінерву часто плутаємо із грецькою Афіною, Юпітера із Зевсом. А хто, скажімо, нині пам’ятає, що Венера була богинею весни? Розбещеному Риму більше до снаги грецька Афродіта – богиня любові… Ото ж, добропристойна римська богиня весни, квітів і всілякої рослинності – Венера, - перетворюється в богиню – любові. Кажу „заплющили очі”, хоча, могли самі це й ініціювати. З них станеться...
- І після тих слів ти все ще будеш твердити, що не знаходишся під впливом юдеїв? – кпив Агав.
- Пізнаючи їхнє, став порівнювати й замислюватись над своїм. До чого тут вплив?
- Ми від початку не поставилися серйозно до свого релігійного життя. Як і складаємо вряди-годи якусь молитву складемо хіба-що богині домашнього вогнища – Весті. Та й тут ми все опоганили. Сам знаєш у кого перетворили весталок – служниць богині...  В Ізраїлі ж усе теократичне, усе підпорядковане Богові. Це дивний народ – незважаючи на багаторічний гніт, вони зуміли зберегти вірність своєму Богові.
У Римі ніколи не було священичого стану, як от у юдеїв, нікому було слідкувати за нашим релігійним життям. Ми вже давно любимо не богів, а ігрища й урочистості їм присвячені.
- Чим більше ти говориш, тим ясніше стає мені, що пора тебе з Юдеї переводити, т-е-р-м-і-н-о-в-о, - продовжував безжурно підсміхатись Агав.
- Давай, перейдемо до фрегідарію, трохи прохолонемо, я ж тобі дещо розкажу, - запропонував Корнилій.
- Якщо про богів, то я краще в басейн, - попередив Агав.
- Ні, справа серйозна.
Розсівшись у встелених шовком нішах, побіля невеличкого, скромного фонтану, де мідний фавн, перекинувши через рамено німфу пожадливо шукав устами її вуст, урешті мовив:
-  Фавн має рацію. Він вибрав те, що в житті найкраще. У природі немає нічого прекраснішого, аніж жіноча врода!
- То чому ж ти вибрав для себе війну?
- Колись, здавалося, що це моє покликання. Захопила ідея великого Риму. Та коли границі світу в очах моїх дещо розширились, зрозумів, - не знаю, з ким мені воювати. Зневірився у своїх богах, у імператорі...
- Але ти не можеш зневіритися у великому, у вічному Римі, одним із стовпів якого саме на цій землі є ти, Корнилію.
- Стовпи повинні підпирати. Я ж нині вчинив дурницю, що радше здатна розхитати аніж підперти імперію. Агав здивовано звів брови.
- Ти мене лякаєш, милий друже, швидше викладай, що там сталося.
- Придушив одного парубійка – сина юдейського старійшини.
- В пориві пристрасті? – зблиснув очима Агав, що, здається, не в змозі був визбутися свого грайливо-скептичного настрою, та, Корнилій навіть не помітив іронії друга.
- Розумієш, вони напали на мене.
- Бандити? Збройний напад?
- Та ні. Хоча, звичайно, зброя в них була… Та це була лиш спроба помсти. І мушу тобі визнати, справедливої помсти! Юнак вирішив помститися за дівчину, яку я від нічого робити, відбив у нього. Далі Корнилій виклав товаришеві перебіг подій, підсумувавши: „Тут моя вина. Це все кляте вино! Бо навіщо на здоровий глузд, здалась була мені та Версавія?!”
- Перші мудрі слова, які чую від гідного поваги римлянина.
Друге - як на мене, маєш манюсіньку ваду – надто серйозно ставишся до жінок. А іще - уся твоя „трагедія” виїденого яйця не вартує!
- Трагедію з цього можуть роздути товаришочки убитого...
- Не розумію тебе, сотнику! На тебе напала озброєна зграя,  ти ж, сумніваєшся, чи добре зробив, скрутивши нападникові в’язи?! Та їх усіх розіпнути треба! Поспіши до прокуратора й виклади свою історію. Нехай у нього голова болить, що з тим робити. Думаю, він буде радий отримати цю звістку. Сам же повсюдно поширює  думку, що в Юдеї зріє бунт. То ж і матиме бунтівників, які вчинили збройний напад на римського сотника! – штовхнув товариша в плече, і всміхнувся...
- Того  й боюся. Я багато років живу в Ізраїлі, то ж знаю, - народ цей не збунтується. Це особлива ґенерація людей. Бог не йде, і вони не йдуть. Не існує сили, немає особи, яка могла би спровокувати їх  на збройне повстання, чи навіть бунт.
- Гадаєш усі ті страхи-ляки в нашому сенаті надаремні?
- Сказати так, означає визнати, що в нашому сенаті сидять дурні, а це не так. Бунт можливий, але в одному єдиному випадку – коли прийде пророк, який звільнить їх від ярма їхнього ж Закону.
- Їхнього Закону? Гадаєш юдейський месія не воюватиме з Римом?..
- Можливо, й буде, та, передовсім, їм слід розібратись в нетрях власної віри.
- Гадаєш, людина може таке вчинити?
- Ні, лише Божий посланець, пророк, який говоритиме від імені Бога. Або ж сам Бог...
Агав кинув на Корнилія підозріло скептичний погляд:
  - Здається, саме час до ункторії. Бо так можна хтозна до чого договоритися…
Переступивши поріг зали ункторії, вздріли прекрасних чорних невільниць, що були схожі на ебенові статуї. Ти диви, я й не знав, а у нас тут таке прекрасне поповнення! Агав захоплено прицмокнув  язиком:
- Ось яким жінкам слід віддаватись! А ти свого щастя в юдейських задвірках шукаєш! Друзі поклались на мармурові тапчани, і вправні жіночі долоньки почали обмащувати їхні тіла пахучими арабськими оліями. Згодом, ті ж самі дівчата, тримаючи в руках стальні, поліровані дзеркала, приводили в порядок їхнє волосся, далі мистецьки вкладали складки на тогах обох панів. Коли ж ті запросили рабинь товаришувати їм за столом, Корнилію стало не цікаво – у римських жінок був гнучкий розум, досконалий смак, з ними було про що поговорити, тут же – периферія. Невільниці могли послужити руками та тілом, але не гострим розумом. Натомість було тут гарне італійське вино, і Корнилій, прихилившись, долав кухоль за кухлем.
- Ми самі себе зневажили. Залишились без Божої опіки, - бурмотів п’яніючи.
- Добрий ти хлопець, Корнилію, не розумію лише – навіщо все ускладнюєш? Послухай, краще поета, що є гласом божим.
- Забивай дівчатам голови віршиками, а з мене досить! Я пішов, - мовив сотник встаючи. Агав обійняв приятеля за плечі.
- Ці вірші не для дівочих вух приятелю, - це, коли хочеш – моє життєве креде. Було б цілком незле, якби стало й твоїм! Та Корнилій уже не слухав Агава, скеровував до виходу. Невільниця, якій він, здається, сподобався, усіляко намагалась його затримати, та Агав потягнув її за руку.
- Нехай іде собі в обійми Морфея, ми й самі непогано розважимось!

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85013794898987 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …