Сьогодні ввечері хлопців виряджали в армію, мене скрізь запрошували, та мати не пустила, відчим її навуськав, добре що заснули вже. В хаті спекотно, задушливо, а ще тільки ж травень добігає кінця. Вже майже все одцвіло з дерев, а квіти пахнуть солодко як на дощ ніби. Ще ці жаби на річці кумкають про щось своє.
Потихеньку вийду на свою гойдалку, вдень гойдатись соромно, дівка вже, а вночі, ніхто не побачить.
О, як холодить вітерець, заглядає під довгу сорочку, розвіває довгі чорні коси. Десь далеко грає музика, виряжання…
З старої груші дички, до якої причеплена гойдалка, осипаються останні пелюстки, іделічна картина… Не вистачає лише якогось з залияльників, та що їм вони всі гецають на виряжанні, а я тут, маленька відьмочка з розпущенним волоссям
на гойдалці в довгій нічній сорочці.
і він таки прийшов, той хлопець з другого краю села, його мусили, забрати до армїї за тиждень, вправно перемахнув через паркан, стояв поруч, розгойдував гойдалку, потім зупинив різко, що я заточилася і просто впала йому в обійми, мов стигле яблучко...
На мить притиснулась, відчула собою його збудженність, що навіть через джинси припекла мою ногу, заставила сердце зойкнути і скотитись вниз, а там розтектись приємним теплом..
Так же різко вдштовхнути його від себе, відчувши тільки легкий поцілунок у скроню, бач що здумав - крутнула хвостом і притьмом в хату.
