Відчув повів різкого, холодного вітру із Півночі. В його країні цей вітер звали трамонтано. Можливо, тут у нього інша назва, хоча вітру байдуже від того, в якій країні як його назвуть. Він знай собі – віє, старанно виконуючи свою, замовлену самим богом Еолом роботу.
Того ж вечора мав розмову з юдейським філософом, який, зрештою, був широко знаний у грецьких та римських наукових та владних колах – Філоном Александрійським. Філософ тримався з римлянином досить незалежно. Він навіть сказав би надто вільно, й саме це не сподобалось прокуратору. Вони сиділи у великій залі, де зазвичай проходили найважливіші наради. Розмову прокуратор розпочав здалеку.
– Як могло статись, що увесь Ізраїль водночас заговорив про прихід Месії? Видається, діє в країні величезна, не знана мені політична організація, якій єдиній по силах таке швидке оповіщення. Люди якби охоплені гарячкою – лише про Месію говорять, з Ним будують плани на майбутнє. Такий гарячковий запал для юдейської людності - річ не здорова й не бажана.
- Ні, - заперечливо закивав головою Філон, й навіть посміхнувся.
- В Юдеї немає подібної організації. Та, навіть неорганізовані люди можуть налаштуватись на одну хвилю.
- Щось не багну, про що це ти, філософе...
- Коли в один ряд поставити декілька лютень, і порушити струну на одній, це примусить дрижати ті ж струни на позосталих інструментах... Впевнений, що людські думки передаються таким же чином, бо як пояснити, що одна і та ж думка появляється одночасно у двох різних людей?
Понтій Пилат із сумнівом покачав головою.
- Це все ваші філософські викрутаси. Та й ти, філософе, з певністю, не так вже добре й знаєш юдеїв, - він не оминув можливості, бодай чимось вколоти ученого, – усі ви, юдеї, буцімто сповідуєте одну віру, а от у Єрусалимському Храмі, хоча й твердите, що це ваша святиня, буваєте рідко. Більше до снаги вам чомусь далекий Кумран. Аби не як "усі"... Завжди прагнете виділитись… Вам не цікаво відбувати служіння із традиційно-віруючими, чи боїтесь втратити свою індивідуальність, розчинившись в їхній масі? Напевно, не сила вам жити, не відчуваючи своєї іншості?!
Філон вдав, що не помітив обізнаності прокуратора стосовно його релігійних уподобань, і в тому ж тоні, спокійно задав запитання.
- А ти, прокураторе, переконаний, що в Єрусалимському Храмі – осердя істини? – не стримавшись, осміхнувся, і продовжив, - істина далеко не завжди обирає собі широкі дороги, чи великі, знамениті храми, куди ходять усі. Вона воліє тихі місцини, подалі від людського ґвару й галасу.
У Святому Письмі є місце, де Бог говорить до пророка Іллі, пророка, який втік від нечистивого царя Ахава в пустелю, на гору Хорив: "Вийди і стань на горі перед лицем Господнім. І ось Господь прийде і великий, і сильний вітер, що роздирає гори і руйнує скали – перед Богом; та не у вітрі Господь. Після вітру – землетрус, та не в землетрусі Господь; після землетрусу вогонь; та не у вогні Господь. Після вогню повів тихого вітру, - і там Господь".
Господь чомусь любить тишу, а не галасливість, не натиск, не жарке полум'я – Він у тихому вітерцеві.
- Не думаю, що на серйозний закид гоже відповідати поетичними рядками, - мовивив пихато Пилат.
Прокуратор зрозумів, що не личить йому заходити з юдейським вченим в питання віри, виясняти, чому той надає перевагу есенству, тій невеличкій і не впливовій в юдейському середовищі секті. Згодом, згадуючи собі цю першу розмову з філософом, він жалкуватиме, що тоді змінив тему. Більше ніколи й нічого він про таємничих есенів так і не довідається...
- Чи ти, філософе, розділяєш сподівання черні на прихід Месії? Буде це пророк, чи таки сам Бог? Чи воюватиме за владу з царем Юдеї, й так само ополчиться проти римлян? – допитувався прокуратор, висведлюючи очима Філона, та лице філософа було незворушне й годі було на ньому щось прочитати.
- На прихід Месії вказує Святе Письмо. Це, безумовно, станеться. Та більших заворушень, повстань чи тим більше воєн, гадаю, боятись не варто. Наше релігія вчить підкорятись існуючій владі.
- У тому з тобою погоджуюсь, любий Філоне, посміхнувся прокуратор, - богопоклонники, рідко домагаються своїх цілей, бо завше йдуть законним шляхом. Для досягнення ж мети, окрім законного шляху необхідна ще й сила.
Тепер вже й на обличчі Філона заграла ледь помітна усмішка.
- Ти, радше, маєш на увазі не стільки силу, скільки насилля, - зауважив Філон.
- Дарма, думаєш, що я злякаюсь твоїх слів, філософе! Так, насилля! Ніхто й нічого не здобув в цьому світі не вдаючись до насилля! Той, хто бажає владарювати, мусить добре володіти обома! Бути людиною і звіром водночас. Кентавр – істинне втілення героя, переможця! Напівлюдина, напівбог! Лише таке поєднання може принести результат! Лише такий тип може вважати себе обраним!
Ви, юдеї, постійно теревените про свободу. Насправді, жодна свобода вам не потрібна. Народ не потребує свободи! Він боїться її, для простих людей – гірше смерті!
Ви й поняття не маєте, що таке справжня свобода! Справжня свобода - це й свобода чинити зло. Бо свобода – це усунення будь-яких обмежень. Будь яких! Голос римського прокуратора аж задзвенів – таку високу нуту він узяв.
- Але ж твоя влада домислює не допускати зла, не порушувати закон, - знову якнайспокійніше зауважив філософ.
Прокуратор осміхнувся.
- Великі злочини й велике зло ніколи не караються, лише дрібні, а іще – середні. Ми, переважно, караємо людей, які, ледь вчинивши злочин уже розкаюються в ньому. Лише обраний, той, до кого насправді прихильні боги, може винести справжню свободу. Він порушує, він ламає закон без страху, і без облудних докорів сумління, бо, справжньому героєві вони не знайомі. У злі він почувається невинним, як невинними почуваються звірі і боги. Почуття вини – це рабське почуття! У звірів воно теж з'являється, але лише у тих, кого зневолила, уярмила людина.
- Зауважу, хіба, лиш одне: Можливо, не боги прихильні до героїв, а хтось інший...
- Надаремна розмова! Ніколи не порозуміються люди, що сповідують різних богів! Та радий був познайомитись з тобою, філософе! Пилат не лукавив -розмова з Філоном іще раз переконала його, що від юдеїв, цього богобійного народу, не слід чекати надто великих неприємностей. Такої сумирної публіки, навіть остерігатись не варто!
