Мені якось, приснилася моя душа. Ні рук, ні ніг, але впевненість була – це моя душа.
Вона мені показалася не у вигляді хмаринки чи ще чогось, а просто повітря, чисте, прозоре, невидиме..., яким ми дихаємо.
Якщо та частинка, яку вдихнув в нас Бог – є душа, Дух Святий – значить, при вмиранні кожна людина – видихає Його частинку – душу, Дихання Бога? Як кажуть «спустив дух», чи «останній видих»...
Можливо повітря, а воно навкруг нас і без нього ми не можемо жити – є Бог?
Він всюдисущий. А душі наші – Його частинки і складаємо Його тіло, бо сказано – «ВИ ТІЛО МОЄ».
Значить, яка моя душа – таке і повітря??? Що ми видихаємо, тим і дихаємо? Душа чиста – чистим, а завислива, зла..., грязна, смердюча – смородом?
Навіть, як так міркувати? Де гарантія, що ці міркування не правильні?
І земля з повітрям – це рай, де Бог поселив дітей своїх, то ми ж, його і загадили?????
