Вікна забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір в будівлі з навколишнім світом…
Це все правильно, але яке відношення мають вікна до інформатики? – перервавши промову учня спитав викладач.
- Ну, пряме відношення мають.
- Не розумію?
Відказав учитель поклавши руки на стіл. Чоловіку набридло знущання невгамовного юнака, він не видаючи свого насуплено-сердитого вигляду злегка потирав руки, часом стукотів пальцями. Але таки тримався і вирішив перевірити, як Петрик викрутиться здаючи залік саме з його предмету. А то надто вже старий потішився розповіддю вчительки біології. Власне, та розповідь стала живим анекдотом, бо виявилося, що риби це такі тварини, які плавають у воді, мають луску, а під лускою у них є воші. А воші – це кровосисні паразити людини та ссавців. З більш як 300 видів, що існують у природі, на людині паразитують 3: головні, одежні та лобкові. Індивідуальна чутливість людини до укусів вошей є різною. Під час кровопиття до ранки потрапляє секрет слинних залоз вошей, який протидіє згортанню крові і викликає свербіння на місці укусу. При значній і тривалій завошивленості на шкірі людини можуть з’являтись невеликі сині плями внаслідок крововиливів…
- Ну, подумайте самі, Віталій Йосипович, вікна є головним джерелом небажаних тепловтрат взимку і теплонадходжень улітку. Визначальним при цьому є енергетична ефективність вікон. Бум використання енергоефективних вікон в багатьох країнах світу почався від часу енергетичної кризи 70-х років. Енергоефективні конструкції, зокрема, вікна, почали застосовуватись в Україні спершу як писк моди, а згодом як цілеспрямована кампанія, що знаходить законодавче трактування і є ефективним засобом заощадження енергоресурсів. Так ви собі уявіть, скільки комп’ютерів можна увімкнути замість обігрівача, чи кондиціонера. А увімкнувши комп’ютер людина потрапляє у світ вікон. Вікна, в свою чергу, забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір в будівлі з навколишнім світом…
- Все, досить!
Вигукнув учитель. Зняв окуляри, протер очі, знову одягнув їх на носа і продовжив - «Операційна система. Windows Вікна.»
- Так я ж про вікна і розказую.
Здивовано відказав хлопчина.
- Ні, Петрику, ну ти ж розумна людина. Може, вже пора вийти з дитячого віку і думати серйозніше? Для чого тобі завжди шоу створювати? Хіба не можна, бути, як усі?
- Можна, Віталій Йосипович, усе можна, треба тільки захотіти. Але, розумієте, не даремно кажуть: «Бійтеся своїх бажань - вони здійснюються.»
- То ти цими своїми вибриками хочеш виділитися з поміж інших?
- Ви – геній, Віталій Йосипович.
Вчитель нахилився до хлопця, поклав руку йому на плече і щось прошепотів. На що Петрик серйозно відказав – вас це турбує, Віталій Йосипович? Хочете поговорити про це?
- Знаєш що, Петро Петрович, давайте відповідати на питання! Ітак, перше:
Вікна яких типів використовуються в операційній системі Windows?
- Програмні, діалогові та інформаційні!
Голосно випалив Петрик.
- От бачиш, можеш, коли хочеш. Для чого вони призначені?
- Для зміни режимів роботи програми, зміни значень параметрів, введення додаткових даних і тому подібне.
- Давай зупинимося детальніше на кожному з елементів керування, що вони містять.
Однокласники вже затихли, навіть заціпли, бо цього разу Петрик розізлив учителя не на жарт. Просто такі приколи проходять але не завжди, треба вчасно вміти зупинятися, а наш «вумник», так на нього називають вчителі геть захопився. Та йому то таке, але іншим хто йтиме здавати свій залік буде не до жартів. Хоча, Віталій Йосипович справедлива людина, ніколи не тішиться на дітях, тільки даються в знаки роки – пенсіонер. Тай до того ж він затятий теоретик. Комп’ютер тільки в школі на столі бачить, мишу в руках не тримав, зате літератури начитався, що аж моторошно стає. Як же ми виконуємо практичні заняття? Та так: він сидить зачитує команди, а ми займаємось знайомими вікнами. Та якщо правду сказати, то вчителі дуже рідко дозволяють у комп’ютерний клас заходити, і самі не ризикують, бо мовляв машини поламаємо. І як їм довести, що поки вони бояться ті машини стануть дитячими забавками, особливо з таким стрімким прогресом, як зараз. От і зараз він наказує Петрику сідати за копм аби перевірити навички.
- Давай, Петрусю запусти програму WordPad.
- Ага, зараз хвилинку.
Схвильовано каже хлопчина і щось там старанно намацує.
- Є!?
- Зараз, зараз.. о, є!
- Добре, добре…
- А тепер вибери команду «параметри» сторінки меню «файл». Які елементи керування розташовані в діалоговому вікні, що відкрилося? Поясни призначення кожного з них. З'ясуй чи можна ввести дані в поля зі списками, що відкриваються?
Петько працює. Урок якийсь задовгий. І де той дзвінок подівся? Нудто сидіти. Коли тут «вумник» стурбовано каже:
- Віталій Йосипович, а тут під вікном НЛО висить!
- Яке НЛО? Що за прогарма? Щось ти не туди заліз.
- Та я нікуди не ліз, воно саме вилізло і висить!
Васька - його палкий помічник, серйозно вигукує з третьої парти:
- Хто ж його під вікнами ставить, треба було під LINUX, тоді б не зависло…
- Та це ж класна прога! З неї можна про все дізнатись.
- А як називається?
- Інтернет.
- Ти знову за своє!?
- Та ні, Віталій Йосипович, я вирішую проблему.
- Яку проблему?
- Яка до винаходу комп’ютера не існувала
- Ну, от самі подивіться. І як вона туди могла залізти?
- Хто?
- Та бідолашна, тільки текстом видає, ось…
Вчитель підійшов, нахилився над столом, читає текст у вікні:
- Скажи, а ти красивий?
Відповідь:
- Я занадто скромний, щоб сказати “так” і занадто красивий, щоб сказати “ні”. А ти довго там будеш ховатися?
- Тут гарно, залазь до мене.
- Та я не бачу до якого саме вікна?
- От хитрун. Зараз я тобі ручкою помахаю. Ти тільки на «прапорець» клацни. Встановимо режим роботи з позначкою «не турбувати» за допомогою миші.
За рамками вікна чути кокетливий сміх.
- Ага, так як же мені до тебе вийти в Інтернет, коли він пароль змінив.
- Хто, він?
- Вірус.
- А ти запусти програмне вікно «мій комп’ютер». Там знайдеш антивірус - “Увага, знайдено вірус!!! Що робити?
- Ну, є.
- Що тобі каже інформаційне вікно про стан роботи програми?
- Нічого не каже. Воно говорити не вміє.
- Петюню, там та же є «підказка»! - Бадьоро вигукує Віталій Йосипович і продовжує, - кнопку «підказка» використовують, щоб дізнатися про призначення об'єктів діалогового вікна. Після вибору цієї кнопки вигляд вказівника миші змінюється на стрілочку зі знаком питання. Якщо тепер вибрати будь-який об'єкт вікна, то відкриється підказка, що стосується цього об'єкта. То вибирай.
- Вибрав. Є такі можливості:
«Вилікувати»;
«Перемістити»;
«Видалити»;
«Ігнорувати»;
«Надіслати другові»!
Що мені вибирати?
- Надіслати другові.
- Тьху, ти, мало не заразився. От і вирішили проблему.
- Ну…
- Що, ну?
- І який пароль.
- Та я соромлюся при всіх казати. Ану відверніться всі і вуха закрийте.
Строго гукнув на весь клас Петя, повернувся до монітора і тихо шепоче латиницею: Сім-сім – откройся.
Коли враз з’явлється діалогове вікно з одним єдиним перемикачем – «практична робота».
Хлопець старанно натискає мишу і у вікні з’являється дівчина.
- Вона гарна, - каже Віталій Йосипович – ой, дивися, махає нам рукою та посміхається. Мабуть, ми їй сподобалися, помахаю їй у відповідь рукою.
- Та ні, Віталій Йосипович, вона насправді не махає рукою, а протирає вітрину, посміхається ж не нам, а просто через те, що сонячно, гарний настрій, чи то вчора був вдалий дань - одним словом, у дівчини може бути багато приводів для щирої посмішки.
- Яку «вітрину»? Такого елементу нема.
- Ну, як нема. Жодне вікно не може обійтися без скла, чи склопакету. А ви знаєте, що вікна забезпечують надходження в приміщення світла і повітря, зв'язують внутрішній простір в будівлі з навколишнім світом…
Ми всі засміялися разом з гулом дзвінка. І тільки Віталій Йосипович довго не міг второпати причину нашого сміху. Давно йому на відпочинок пора, а то… аж жаль стало.
Підійшов до вікна, до того звичайного, сперся на підвіконня і став на нас дивитись. Ми всі, як зазвичай, спішили вийти з класу, весна на вулиці, вчитись не хочеться, одні жарти в голові та пустощі. Але ж рік закінчити треба. Підходжу до нього і кажу – до побачення, Віталій Йосипович.
- До побачення, Маринко. Петрику! Зачекай.
Гукнув.
- Так!
- Ти якось розказував, що у тебе дома особливі вікна. От я вирішив піти поглянути і так би мовити практично позайматись з командою «виховання».
- А може іншим разом, Віталій Йосипович, а то батьків все одно нема, на роботі ще.
- Ну, то нічого. Я не спішу, почекаю.
Ситуація виявилася потенційно приваблива і погодьтеся, що тут можлива безліч варіантів розвитку ідеї.
Всі пішли. А я і Галька мали залишитись - сьогодні наша черга прибирати в класі. І як же хочеться вийти на вулицю, пройтися талими сніговими калюжами, подати свою сумку Петрику, він насправді хороший і розумний, тільки занадтий жартівник, взятися за руки і піти вузьким тротуаром впродовж вулиці нашого невеличкого містечка. Та що вдіяти, сьогодні він п’є чай з нашим чудовим учителем інформатики. А сонечко залізає променями крізь скло і так привабливо-тепло всідається на підвіконня на якому я стою. Галька подає мені ганчірку і починає підмітати підлогу. Коли враз дві постаті з шкільного подвір’я махають мені руками і грайливо усміхаються. А я й собі сміюся, пригадуючи недавній урок інформатики.
Люблю школу. :)
