Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2596
Творів: 47251
Рецензій: 91975

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 22-02-2010
Лазарет.
- Спить і спить. Нічого не їсть, навіть не повертається, як лягла на бік, так і не встає, а що я колю, те що лікар призначив.
- Ну то й що їй станеться, пролежні будуть чи що?
Я чула їх. Вони так шепотіли, що і мертвий почув би. Та вони певно й не переймалися тим що я тут, що я є.
- Знову затримали зарплату, мені сьогодні прийшлось вранці пекти  хліб,  ти записувала як Кузьмівна розповідала рецепт? Спекла на скору руку,  такий пляцик  вийшов…Але  купити немає  за  що…Ми з Сергієм на роботу пішки ходимо, всі гроші Альоні, щоб в музичне училище могла добратись, віддаємо. Їй  треба пересідати, але добре діло отой трамвай швидкісний, нарешті його  пустили, і нашу станцію відкрили. То вона  трошки пішки йде. Жаль, що мало станцій відкрили, не встиг Любисток до кінця довести.
Обов’язково сказати привиду батька треба, як прийде вночі, що станцію відкрили невідомо тільки яку і де, та він все рівно зрадіє…
-В мене Микола ввечері на машині підробляє, страшно конешно , але гроші приносить , де вони беруть невідомо, але тільки раз прийшов в синцях, та мені нічого не каже, машину вимиває кожного ранку, і на роботу їздить на машині, толку тільки теж півроку не платять. Олегу збираємо і посилаємо, що можна, дідько його поніс в Київ на навчання. Микола якийсь дьорганий ходе, ну хоч не п’є. Курить багато.
-А ти знаєш, - ще голосніше зашепотіла  та, що мусила здавати зміну, - це дочка того самого Любистки у нас тут загоряє. Отакі дітки у нього, синок давно ще п’яний розбився,  батька  це і підкосило, зразу інфаркт. Мені Зінка розповідала, вона у «тисячці» працює, казали привезли його туди, а потім уже перевели у відомчу  лікарню.  
Та йому було все рівно хто там розбився, просто братан п’яний за кермом, і разом з ним загинуло якесь дівчисько неповнолітнє, а ще вони збили дідка, що дибав через дорогу, правда переходив не по переходу, та дідок ще пожив трохи, правда не вставав, щось з ногами там. А батькові ця халепа ні до чого була, якраз гроші повинні були перерахувати на нову гілку трамвая. Про це теж треба сказати, що мовляв вважають тебе люблячим батьком, може образиться і більше не прийде.  
-А ця що зробила? Я ж тільки з відпустки нічого не знаю. Глібчик  ще з Оленькою, чи вже кинув?
- Ще є півгодини ходімо я тобі  розповім. Там Петрович…,- і вони зачинили за собою двері, вони хряпнули так, що я аж підскочила. Пружини ліжка заверещали. Чому все так голосно? Кров стугонить у вухах, серце б’ється в горлянці, зараз все в мені порветься. Нарешті! Я повільно потягла своє тіло до вікна, до заграченного, замазаного фарбою вікна. Який дурень зафарбував вікна, я ж нічого не бачу, зараз помру і нічого не побачу. Все стало срібно-білим , піднялось вверх , а потім накрило мене….Я борсалась, плуталась, щось кричала -   потім обм’якла, ніби стала п’яна.
….Геть п’яна, ох як весело, які всі милі, дотепні, так і повідривала б їм їхні дурні голови. Кручу нервово перстень, палець саднить та кров вже те тече. Я зрозуміла як себе можна отруїти, цим перснем.
Музика ця мене дратує, а Владек танцює-танцює, шлях би його трафив, ковінька його матері, і…піду ще вип’ю, там повинно лишитись під партою, і гайда звідси…Бо маман от-от  примчиться… Забрати б Влада, та він до Інки прилип, танцюють. Приложуся до пляшки з вином, прямо з горлянки, ох і кисле, рка-ци-телі…
Я вийшла з школи нишком, через чорний хід. Куди ж податись, в парк чи просто тинятись вулицями. Холодно…Вдень капало з дахів і сонце гралося в калюжах, а тепер морозець стягнув все…І я вранці мріяла про бал, а тепер… коротше. Зараз підійму руки вгору і полечу, далеко. І я підняла руки, замахала ними.
- Льотну смугу приготувати! Шасі прибрати!
- Куди зібралась? - спитав ззаду хтось голосом Влада.
- Летімо зо мною раз прийшов! – я засміялась щасливо і п’яно.
- Куди йдемо? Защебнись, а то холодно, - і він нарешті торкнувся мене.
Обережно защебнув свою куртку, а потім і мою,  взяв за руку, і ми пішли. Як гарно на дворі, срібно-сіро…У нього така тепла рука.
- Цей вечір, цілковита дурня, можна було б зібратись у когось дома, і багатьох не запрошувати. І музика , хто приніс ці касети? А пляшки під партами? В середу будемо всі вигрібати.
- Так-так, - піддакувала я, мені було все одно, що він говорить, лиш би не замовкав, - Світлана Денисівна буде в шоці, да?
- Та Денисівна однозначно, якщо наші активісти не здогадаються прибрати, а ти навіщо  пила?
- Ну то ж всі пили і я теж.
- Всі? Я тільки вигляд зробив, боюсь оте страховите каланхое  довго не житиме, бо я все вилив туди.
- Хто це тебе так навчив? - я розсміялася.
- Це старий завжди так робить,  у нього хобі закладається з людьми, які цього фокусу не знають, ніби то п’є  горілку і запиває мінеральною водою, а сам горілку випльовує в стакан з мінералкою, а я непомітно, коли малий був, мусив той стакан відносити  і виливати в раковину, зараз у нього інша схема. Але так ось він може «випити» три пляшки і сидить тверезісенький, посміюється…
- А навіщо він так робить? - я миттєво згадала вечірні посиденьки батька з дядьком.
- Каже, що це рятує йому життя, бо якби не це, то вже б давно спився…
Я навіть не знала що сказати на це. Мої родичі явно цією проблемою не цікавилися. Особливо маман, посміхаючись уявила її, як вона сидить в своїй кімнаті перед триляжем,  заставленим баночками і пляшечками з кремами і лосьйонами, а посеред всього цього косметичного безмежжя , гордо вишіє пляшка коньяку. Вона споглядає на свою в’янучий лик, нікому не потрібної, ніким ніколи не коханої, не в кого , крім себе, не закоханої жінки, яка мусить носити маску світлих ідеалів – дивиться і протирає розпливчаті контури тампончиком змащеним цілющим лосьйоном. Моя посмішка зав’яла на обличчі. Надто  явно я уявила, як однією рукою вона обводе темні мішки під очима, контур другого підборіддя, що вже доволі явно видно, проводе по шиї, по викоту обвислих грудей, рвучко хапає пляшку і п’є.
Ниц! Матка Боска , то не вона, то я – нізащо я такою не стану, нащо ж сьогодні я пила?!!
- Я тобі приготував подарунок. Радо, що з тобою? – ми призупинилися під яскравим світлом ліхтаря. Ліхтар освітив нас, подарував нашим фігурам тендітні, тремтячі тіні. Все завмерло , лише наші тіні легко  похитувались від наших неявних бажань, - це не подарунок на свято, це просто подарунок, ось дивись я ходив в букіністичний магазин і при мені одна бабуся здавала книжки, сказала, що це померлого брата, викинути жаль, ось вона і притягла їх в надії на копійчину. Там багато було цікавого, мабуть раритети, продавець загарбав дуже швидко під прилавок, але ось ця залишилась.
Він тримав на долонях маленьку вишукану штучку, то була маленька, кишенькового   формату книжечка, ніби маленький, але досить товстий блокнотик. Видно було що вона старезна, але добре збереглася. У світлі ліхтаря вона зблискувала металевими фігурними кінчиками, палітурка в неї була з малинового оксамиту. Я несміливо торкнулася пальчиком до цього дива, мій чутливий пальчик відчув щось колюче на блаженному тлі оксамиту. Я схилилась – там  було вигаптовано,    здається сріблом, якісь літери. Мені зараз все срібно…
- Коли її побачив, то зразу подумав про тебе, вона повинна належати тобі, бо вона така ж як і ти… Там  надруковані сонети Шекспіра, а потім дописані від руки улюблені вірші, видно різні  люди писали, і є  чисті  аркушики, я дописав один для тебе потім почитаєш. Добре? Тримай!  
Я ще не могла отямитись від оксамитово-срібних чарів, завмерла, а він вклав мені  дарунок до рук і сильно стис. Все в мені вибухнуло  пурпурним оксамитовим болем, величезні гейзери крові – викинули свої струмені, забурлили в мені, стало гаряче  і дуже боляче.
- Владе, ти давиш, тиснеш…
Кров капнула на землю. Він придавив на перстень і роз’ятрив рану. А ще я відчула, що по моїм ногам , уже досить замерзлим під чорними капроновими  колготами , не прикритими  міні спідничкою теж біжить щось приємно тепле, але ж  що це …Який сором! Це алкоголь так діє, я чула про те що п’яні не можуть себе контролювати, але ж щоб отак …на майже побаченні. Як після цього жити далі, лиш би він не помітив.
- Що це в тебе? Кров тече з пальця? Де ти зранилась, чорт! Що це за каблучка дивна?
- Це не каблучка, це перстень…Чарівний ,- тихо додала я.
У нього вже вся долоня була в крові. Він висмикнув  з кишені хустиночку і спершу обтер свою руку. Потім хотів зняти перстень з мого пальця, але чи палець від рани напух, чи механізм від рідини, від моєї крові вийшов з ладу, але він просто  розпоров мені шкіру, кров полилася цівкою, закапала густими  важкими краплями,   а ноги в мене теж геть помокріли, я відчувала як мокро і холодно  вже  в чоботях. Я інстинктивно потягла руку до вуст, аби ними  погасити  кров, але він мене випередив, перший схилився над моєю рукою і приклав свої холодні губи до моєї рани. Він спробував мою кров, і я знала, що він відчув те ж саме що і я. Присмак залізного ключа…
Хлопчик цілує руку дівчинці у яскравому світлі березнево-вечірнього ліхтаря – картинка для срібної чеканки чи тінь юнака п’є кров з тонких дівочих рук…Я насолоджувалась цими образами і майже втрачала свідомість, здавалось, що я  бачу нас зі сторони, що я стою на грудях наших тіней…
Мій політ розітнув і зрізав писк шин автомобільних. Волга різко зупинилася біля нас. Ось воно..
- Це вона! – з машини вискочила мамонька, підлетіла до мене, ухватила за куртку, розвертаючи до себе, мені здалося, що вона зараз ударить мене головою, як в якомусь  крутому бойовику, а вона просто відвісила мені ляпаса, теж не слабо, - та вона п’яна, і вся в крові, ти що зробив з нею іроде? -Та я тебе, - вона запнулася трішки, - твої батьки пожаліють, що мали сина….
- В лікарню? – зтомлено і якось винно запитав дядько Федір, батьків водій, не виходячи з машини.
- Додому! – гарикнула мати, - Лікаря додому викличемо. Що з цим ідіотом робить? – вона повернулась до Влада, - Прізвище? А…мовчиш. Тобі все одно? Я вам влаштую!
Вона затягла мене на заднє сидіння, сіла поруч.  Машина рвучко тронулася  по слизькій дорозі. До-до-му….

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67529916763306 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …