– Відчай прийшов...
– Ви бездомний? У вас немає даху над головою, нема де жити? Ви десь по підвалам гнані?
Ви голодний? Немає, хоч шматочка хліба на кожен день? Ви об’їдки шукаєте по смітниках?
Може ви інвалід? Без очей, рук ніг...? Можливо лежачий хворий? Не можете піднятися, ходити чи, хоч би, сидіти?
Ви одинокі і у вас немає ні дітей, ні рідні, ні друзів...?
Якщо так! Тоді я вас можу зрозуміти.
– Але якщо відчай від того, що немає сили, ні коштів, ні можливостей, ні ліків, ні всього іншого, що допомогло б справитися з особистими киплячими, бурхливими, палахтіючими пристрастями душі? Є один спосіб – час. Але ще потрібно щоб він пройшов...
– Так. Душевні рани лікує тільки час.
Якщо громадське – це праця розуму, то серце, нажаль, розуму не піддається і на загоювання таких ран, іноді потрібні роки і роки.
