Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47686
Рецензій: 92545

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

ПРО БАТЬКІВ ТА ЇХ СИНІВ

© Павло Левіт, 18-02-2010
Жили собі на світі чоловік і жінка. І було у них три сини: Хап, Гам і наймолодший Дар.
Поки хлоп’ята були малі, не мали батьки з ними великого клопоту, а як підросли – тут і турботи з’явились. Хлопці росли,  зростали, а батько з матір’ю тяжко гарували. Хотіли, сердешні, своїм синам, своїм соколам, до одруження трохи грошенят зібрати, аби ті не кляли потім їх сиві голови.
Гарні виросли парубки, як дуби, от тільки на вдачу різні. Просить їх батько в полі допомогти – не хочуть, на хворість посилаються, прохає мати по господарству підсобити, а в них раптом руки заболіли. Один лише менший син усе слухає та робить, що накажуть.
От пішов якось Дар із батьком у поле ниву орати. А мати й собі на хвильку до сусідів гайнула. Залишились удома тільки Хап та Гам. Думали-гадали вони, чим на дозвіллі зайнятися, та з невеликого розуму й вигадали дурне діло. Рішили, капосні, в рідних батьків гроші вкрасти, ті самі, що їм до повноліття зберігались.
І таки вкрали, вражі діти. Поки Гам на воротях стояв та виглядав, чи ніхто не йде, Хап тим часом обнишпорив усю хату та на самому денці скрині знайшов ті, потом скроплені, гроші. Чимало їх було, та Хап не зізнався Гамові – скільки, а більшу частину собі приховав. Братові ж дав якусь дещицю, аби тримав язика за зубами.
Живе сім’я, поживає, і байдуже їм, що їхнього скарбу вже й місце прохололо. Коли це старший Хап мовить до батьків:
- Скоро, мабуть, женитися буду, але спершу хочу хатинку збудувати, щоб було куди молоду дружину привести.
- Добре діло, - каже батько, - але за що ж ти, сину мій, будуватимешся?
А Хап йому й бреше, що, мовляв, позичає йому один багатий жид гроші, під невеликий ріст, то гріх йому від такої нагоди відмовлятись.
- Так, то й так, - сказав батько.
Виділили Хапові ділянку на узвишші, яку він сам вибрав, та й почав старший будуватись. Накупив собі каменю, лісу, заліза, скла – і не встигло літо добігти осені, як у Хапа вже готовий дім стояв. Як дзвіночок. Глянули всі й заніміли: не хата, а справжній терем, вищий за сільську церкву, ширший за кладовище. Видно, щедрий був той жид, що Хапові гроші позичив…
Лише Гам знав, де-то його брат скарб надибав, але мовчав, бо і в нього рильце в пушку було. Оскільки Гамові крадених грошиків дісталось значно менше і навіть на добротний хлівець для кіз не вистачило б, то він узяв та й занадився у шинок ходити, бо таки любив смачненько попоїсти, та й горілку пити в неробстві привчився. Ото повертався він якогось пізнього зимового вечора з шинку добряче напідпитку – а на шляху додому треба було йому річку перейти вузькою кладочкою, - послизнувся Гам на обмерзлій кладці та й шубовснув у воду, під тонкий лід. Так і втопився, бідак, бо дуже п’яний був та ще й плавати не вмів.
Хап же тільки зрадів, коли середній брат загинув, бо весь час боявся, що той його видасть необережним словом або із заздрощів. Ось до чого неправедне багатство призводить.
Десь після різдвяних свят Хап і оженився. Де він собі жінку знайшов, ніхто не знав, але казали, що чорт, напевно, сім пар чобіт зносив, поки докупи їх звів. Така вже страшна була та коростява, що не приведи господи. Тільки й того, що грошики вельми любила, і ніколи копійки зайвої ніде не витрачала. Тому Хап неї і вподобав, бо й сам відомий скупій був.
А, коли старший син одружувався, батьки хотіли йому в подарунок частину тих заощаджень піднести, що їх так тяжко складали. Мати до скрині, а вузлика з грішми і сліду не лишилось, мов корова язиком злизала. Тут вони всі й здогадалися, на які кошти їх Хап розкошував. Але нічого йому не сказали, бо в нас так здавна ведеться: кого за руку не спіймали, той ніби й не злодій, хоч і видно пана по халявах. Гамові ж ніхто й дорікнути не міг, тому що він уже в пеклі казани чистив.
Пожурилися батьки лише, що їх молодшому синові, найбільш слухняному та роботящому, нічого дати. А він їм і каже:
- Не журіться. Руки-ноги маю, у світ піду, може, свою долю й знайду.
І пішов з батьківської хати. Та недалеко й зайшов. У сусідньому селі муляр жив. Вправний майстер колись був, але зістарився. То він давно шукав, кому б то свою справу передати, а все охочих не знаходилось. Багато молоді в чужі краї подалося, за не наші гроші працювати, а інших, гультіпак, муляр сам не бажав учити. Тут йому наш Дар у пригоді й став.
Роботи він змалку не страхався та й усьому новому вчитися старався. За якийсь недовгий час вийшов з Дара справжній майстер: будинки мурував, ніби казку писав, - кому за плату, а кому й за добре слово. Стали люди його хвалити та навперебій до роботи запрошувати. Важка була праця, але й винагороджували за неї добре. Скоро Дар так розжився, що й собі хатку звів. Невелику, зате дуже красиву: з різьбленням округ дверей та вікон, з ліпленими квітами знадвору і всередині, одним словом, як намальовану.
А в того муляра дочка була. Гарна вродлива, що й не описати, і до всілякої домашньої роботи вдатна. Дарові вона дуже сподобалася, бо свій завжди свого шукає, а хто шукає, той і знаходить. Покохали вони одне одного та й побралися. І зажили весело й щасливо. Дивлячись на них, старий муляр і собі радів, і Дарові батьки сином та невісткою пишалися, бо молодята їх не забували, часто провідували, і згодом і внуків їм цілу купу народили.
Старшому ж Хапові дуже не повезло. Однієї темної ночі розігралась у тих краях страшна буря. Важкі дощові хмари йшли низько, і якась незграбна, товстенька хмарка зачепилася за найвищий гребінь його теремка. А на ту хмарку налетіла з розгону друга, ще важча, а на другу – третя, величезна і сердита хмарюга. Як зачали вони громом гриміти та блискавицями сипати, та, так сварячись, і спалили дощенту дерев’яний терем. Хап із жінкою лише душу встигли врятувати. До світанку бігали вони навколо пожарища в самій білизні, волаючи, як різані, про допомогу, але ніхто й пальцем не ворухнув задля порятунку їх нечесно надбаних статків.
Хотів було Хап прохати брата, щоб той йому новий дім збудував, та ще й задарма, бо всі гроші з димом пішли, лише мідні п’ятаки вціліли. Але посоромився, згадавши, як по-лихому він з ним учинив. Так і сидять вони з жінкою досі на тому згарищі та інколи в попелі гребуться.
Оця казочка скінчилась, а вже й інша народилась.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Файненька казочка така,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Yulia, 18-02-2010

Пане казкарю...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Саня Сакура (Чучаєв), 18-02-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56116795539856 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …