І хоча Її обличчя було радісним та веселим, я знав, що Їй важко... настільки важко, що спів струн бас-гітари здавався щебетанням птахів.
Як мені у ті миті хотілося вірити, що це самообман!!
Закрий оченята. Ти ж щаслива! Це все думки... заплутані... такі... складні... і непотрібні часто! - сказало щось в меНІ, а сам я не повірив( Лиш усвідомив, що в полоні й сам.
Як хочеться наЗАВжди відпустити усе найважче з голови!
Я знаю, ЯК це цінувати, та скільки в ТОму, як то кажуть, "єрунди!"
Та РАзом можна знехтувати й тим,
бо всі чудово знають: біль та смуток не приНОсять радість в дім!
та хоч думки складНІ - мені ТАК хочеться їх викинути зі своєї голови...
і раДІТИ, спілКУючись, та ні над чим не задумуючись!
радіти та співати::)))
"ХТО я?" - спитала себе ВоНА,
закрила оченята і заплакала чомУсь.
"КИМ я для Нього буЛА?" - літало у Її думкАХ,
і так хоТІлося почути: "Я верНУсь:)"!
"Чому так рано ВІН піШОв?" - кричало все у Ній.
"Чому те СОнечко заходить...?"
Проходив час... Вона люБИла на вітрАХ...
Хоч не хотіла забувати, та ВИрішила схамеНУтись.
"ТРЕба ЙОго відпустити - нехай літає поки крила...вільний птах" -
і змушена буЛА від ЦЬОго посміхНУтись::)))
П.С. ДЯКУЮ!!! Дякую за те, що маєте час ось це читати!!!)
