"...вічність - це те, чого наш мозок ніяк не може збагнути..."
...старіння людини й усього навколо спонукає його задумуватися...
тому, щоб трішки себе заспокоїти, ми придумали ЧАС...
але так, як час на вічність не впливає, з"являється страх через власну безпорадність...
гадаю, щоб хоч якось розтягнути задоволення та відчути "силу" і можливість керування часом...нам потрібне ЩОСЬ!
Щось, що зробить марними усі спроби вічності загнати нас у "безвихіне положення", зробити нас безсилими....
ПРОТЕ!! Є декілька способів, яким можна спробувати "підпорядкувати" собі час: захопитися улюбленою роботою, щоб більше ніц не цікавило, також як варіант мені згадалася й війна і т.д., - та є ще ЩОСЬ! Є!
і це "ЩОСЬ" - мабуть-таки...К О Х А Н Н Я::)))
Хось сказав фразу типу "коли ми передаємо іншим свій досвід та знання, то цим самим віводимо себе у вічність" (суть приблизно така).
А дійсно - це чиненайефективніший спосіб керувати ВІЧНІСТЮ! Не йде мова про МЕТОДИ (які відповідають на питання "ЯК?"), а про сам ПРИНЦИП:) Шарите?!!::)))
Спробувати ділитися знанням та досвідом з іншими: Хм-м-м, а це ІДЕЯ!! При чому, ВІЧНА ІДЕЯ!!::)))
Проте виникає закономірне запитання: "Ми ж хотіли "заспокоїти" розум. Тоді прийдеться давати собі звіт у тому, що, навчаючи (ділячись), ми відводитимемо собі місце у вічності?! А це ж веде до егоїзму!" Зараз я не готовий дати відповідь на це запитання, проте, гадаю, що саме МЕТОДИ мають вивчати та досліджувати цю тонку межу між "безкорисним" усвідомленням, позбавленим егоїзму та егоїстичним бажанням викарбувати на своїй надгробній плиті якісь магічні слова щодо "пошани"...
