Ой летіли дикі гуси, а я дихав морозним повітрям. Я дихав темним ранком і переповненими маршрутками. В горлі щось свербіло так сильно, що я почухався. Але горло просто так не почухаєш. Особливо коли надворі мінус тридцять.
Пара наді мною несла думки і життя. Вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмий, вісімдесят восьмий – молився я. В третьому ряді тих, хто чекає. На свою удачу дібратись роботи. Сісти в крісло чи на табуретку. Чи на що там сідають під час роботи. В третьому ряді було чути мобілки. Як тріскали їх нові екрани. Кряцали і ледь пищали. Цей звук був не гіршим за тріск мертвих калюж. Чорт, за це варто купувати мобілки.
Пара сочилась через даму в червоному. Протікала до Уралу, а потім звертала направо. До губ старого з золотим годинником – йому так дуже треба життя.
До мене підійшов Вова, коли губи були вже сині. А ніс так дивно болів, що хотілось в лікарню. Привіт, мене звати Вова, сказав Вова.
Але я тебе не знаю, сказав я своїми губами. Язик теж був холодним – вісімдесят восьмий маршрут мене покинув.
За що ти мене покинув, вісімдесят восьмий маршрут? Що я тобі такого зробив? Я сплачував свої дві гривні і дуже рідко рвав сидіння! І дуже рідко просив ставати в місцях, де ставати заборонено!
За що, о вісімдесят восьмий маршрут! Якщо ти мене випробовуєш – не варто, бо я слабкий. Я кволий як рекламна камапанія симоненка. Як мандарини за десять гривень. Ти чуєш, о вісім вісім – я кволий.
Я безхребетний – мене легко переконати. Відмовитися від своїх слів чи здати сусіда. Піти напитись, коли напитись не можна. І зраджувати найдорожчих мені людей. Ти чуєш, я безхребетний!
Я пляма і весь в твоїй волі. Руки і ноги мої – це міф давньогрецьких греків. Мої пальці – це перекази предків про прісне море. Наповнене згодом сіллю бога зірок. Я весь в твоїй владі, вісімдесят восьмий!
Я кволий. Я безхребетний. Я слабкий.
Вова ж дивився на мене ясно. Нічого дивного – його очі вкривались інеєм. Він почав мене трясти своїми руками – одразу чулося, що Вова дружить з гантелями.
-Чуєш, як тебе! – казав Вова. – Дивись сюди – нас підставили-зрадили нагло - зняли знак зупинки. Ми в дупі, ти поняв? Ми в дупі ми в жопі!
Щось було рідним в його очах. Його куртка також покривалась інеєм – так само як покривалося небо. До мене дійшло, що мої очі теж в інеї, і так нам дійсно жопа.
Дивись, кричав Вова. Ти мене не знаєш але все нормально. Лишилися тільки найстійкіші. Маршрутки не ходять - усі пішли спати. Усі крім нас - тільки не ми. Я, ти і цих два трупи. Ми виберемось звідси до свого району. Вулиці чи навіть населеного пункту. Дивись, твою мать, ми зможем. Я навіть позичу тобі дві гривні, тільки тримайся.
Насправді, я уже не дивився – в очах літали сніжинки і вітер. Вова все підбадьорював, поки не змерзли руки. А потім я чув його своєю спиною - ми двоє вперлись один в одного. Водії нам сигналили заради втіхи.
