Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2598
Творів: 47325
Рецензій: 92077

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Роздум з ухилом в критиканство

Леон, которий кіллер

© Діма Княжич, 16-01-2010
Все тече, все міняється, і життя вносить свої корективи.
Нещодавно чи не вперше переглянув фільм "Леон" від початку до кінця, без реклами, яка відтягує увагу і дратує неймовірно (що, однак, не заважає їй процвітати на нашому телебаченні). Що сказати… Писати про фільм, який вже давно названо "культовим", не будучи не те що кінокритиком, а навіть фанатом режисера цього фільму чи котрогось із акторів – може, й дурна справа, а може…
Будьмо демократичними – хай мислиться все мислиме.
В молодших класах батьки не дозволяли мені дивитися це кіно (при цьому "Коммандо" і "Рембо" я дивився без проблем). Тепер я дійшов висновку – правильно зробили. Одна річ – кіно про американського супермена, що сам-один вкладає цілу армію поганих хлопців, і зовсім інше – серйозний психологічний фільм. Тому батькам – велике синівське "дякую!".
Переглядаючи фільм в зрілі шкільні роки (не з самого початку, з рекламою і т.д.), я сприймав його, як і більшість глядачів (орієнтуюсь на відгуки в інтернеті) як красиву й сумну історію про шляхетного кіллера та биту життям дівчину-підлітка. Кіллер вчить її вбивати, а вона водночас вчить його бути людянішим… ну, щось таке. Словом, так цей фільм і мав сприйматися за режисерським задумом.
Але все тече…
Переглядаючи фільм під іншим кутом зору, я помітив у ньому чимало… не те що неприродності, а якоїсь театральності чи невмотивованості. Ну, почнемо хоча б з головного героя. Знайомтесь – Леон, за паспортом – Жан Рено. Леон значить "Лев", уже в імені проблискує щось благородне. Шляхетний кіллер, який ранками робить зарядку, п’є молоко, і взагалі хлопець що треба. Він, щоправда, найманий вбивця, але має правило: не вбивати жінок і дітей (цікаво, хто може замовити вбивство жінки чи дитини? Їх, як правило, викрадають для викупу – кіднепінг). Леон вбиває всяких-там жирних мафіозників, наркоторговців, та інших подібних… ну, словом, вони цього більш ніж заслуговують. Чітко виписаний образ, різко контрастує з божевільним копом-наркоманом Стеном. Не будемо звіряти за методою Станіславського, наскільки життєвим є образ головного героя. Це все-таки художній фільм, не позбавлений хоч і специфічної, та все ж романтики. Мене спершу насторожив, здавалося б, незначний штрих. Кіллер екстра-класу, який на початку кладе всю вишколену охорону маститого мафіозі – і щоб не вмів читати? В це віриться важко. Адже він часто має справу зі зброєю, знає, як за нею доглядати, лагодити її… Не міг же він ці знання отримати виключно "з вуст у вуста"? Але за фільмом виходить, що міг… За цей сумнів зачепився інший. Леон – профі, роботу виконує, звісно, не за так… А на що витрачає гроші? Ні на що – здає їх на збереження своєму компаньйону. А сам живе в більш ніж скромній квартирі, поруч з неблагополучними сусідами. Зрідка ходить в кіно. Грошей, отже, витрачає мало. Чому? Збирає на старість? Але ж він і так, кгм, не хлопчик. Невже йому після ТАКОЇ роботи не хочеться розслабитися, ну, якось більше, аніж сходити в кіно? Але він веде самітницький спосіб життя, його єдиний друг – рослина. Що ж його спонукало стати на шлях найманого вбивці? Особиста трагедія, нещасне кохання, вбивство батька своєї обраниці? Природним в такій ситуація була б пристрасть до алкоголю, наркотиків… Якщо ж їх заступила пристрасть до вбивств, то це вже, пробачте, патологія, маніакальність… І шляхетності типу "крім жінок і дітей" тут просто не знайшлося б місця. Та й стиль життя високооплачуваного професіонала настільки одноманітний, що справді можна збожеволіти… або ж самому застрелитися зі свого кіллерського причандалля.  
Коп Стен. Колоритний типчик. Гері Олдман вклався на всі сто. Поліцейський, який працює у відділі боротьби з наркотиками і сам тишком-нишком має підпільний наркобізнес. І при цьому любитель класичної музики. Досить поширений прийом для 2-ї пол. ХХ ст. – негативний персонаж зображується не суцільним диким виродком-троглодитом, а з якимись естетичними рисами – або музику класичну любить, або живопис колекціонує, або квіти розводить (а квіти, до речі, розводив один з героїв роману Олександра Казанцева "Фаети", божевільний диктатор Яр Юпі). Класична музика, щоправда, відсилає нас до "Заводного апельсину" Стенлі Кубріка, де головний герой Алекс, ватажок молодіжної банди, після розборок і гвалтувань заслухувався музикою Бетховена. Власне і Леон – не холодний убивця, а цілком людяний і де в чому навіть симпатичний чоловік, веде здоровий спосіб життя і любить старі мюзикли. І Леон, і Стен, отже, люблять музику. В принципі, образ шляхетного бандита, який протистоїть корумпованим копам/ментам, став класичним ще з хрестових походів (Робін Гуд живий!). Але ж… наліт на квартиру родини Матильди! Під час якого Стен зі своїми людьми порішив усю її родину. Ну вбивство татуся, який, хоч його і було попереджено, і пальцем не поворухнув, щоб відвернути лихо від родини (сподівався, що дяді-копи жартують?) можна виправдати – збройний опір. Але як Стен виправдав вбивство двох дітей? А вбивство матері сімейства, яка під час нападу слухала музику, сидячи у ванні? Вона вже точно не чинила опору, бо просто не могла. Дивна, до речі, тітка – її чоловікові пригрозили, що прийдуть до нього о 12-й, а вона собі спокійненько напускає ванну, та ще й опівдні… Експертам, що знайшли її тіло у ванні (нікуди ж воно не ділося!) було б ясно, як божий день, що вбив її Стен. Неважко зрозуміти, що б із ним сталося. Навіть якби не вбивство безпомічної людини у ванній, то за нехлюйство, яке призвело до загибелі двох дітей, Стена б розжалували і виключили з відділу. Коротше кажучи, темна історія…
Наталі Портман. Вона ж Матильда. Грає вона, безперечно, чудово. Але від її образу малолітньої цинічної лолітки, пардоньте, стає гидко. Не неприємно, а саме гидко. Перестріляли всю її сім’ю, а їй хоч би що. Ну так, нерідна сім’я, ну так, погано ставились до неї. Але все ж, здається, на гречку колінами не ставили. І носила вона не лахміття, а цілком пристойні шмотки, і підстрижена та зачесана була охайно. Тобто кишенькові гроші перепадали. Зрозуміло, Бессон хотів показати, що ці її члени сім’ї – покидьки, яких не шкода повбивати. Чесно кажучи – непереконливо. Навіть на "неблагополучну родину" не тягне. Є значно "неблагополучніші". З нерідною сестрою конфліктувала, від неї діставала по пиці? Так між рідними братами-сестрами ще крутіші конфлікти бувають. І нічого – миряться і живуть собі далі. Однак Матильда сприймає загибель родини ледве не з полегшенням. Шкода їй тільки 4-річного братика, теж нерідного, до речі. Ну і сам образ – цинізм, травичка, майже-полуничка… Сцена, коли Матильда, напившись шампанського, тупо сміється, просто викликає огиду. Ну і ставлення до людей. Ясно, що нічого доброго від підлітка, якого життя не гладило по голівці, чекати не доводиться. Дитяча психіка – річ тендітна (так і хочеться дописати оте модне олбанське "сцуко"). Матильда хоче навчитися вбивати нібито з шляхетного пориву – помститися за братика. Але вже під час першого уроку – коли вона стрельнула фарбою по бігуну в парку – вона питає, чи можна мовляв, спробувати справжньою кулею? Її ніскільки не турбує, в кого стріляти і чим. Турбує тільки як. Це вже не благородна помста, це щось інше.
Леон вбиває людей, які живуть в постійному страху, за дверима, замкнутими на ланцюжок. Але тоненький ланцюжок не рятує від кримінального світу. Цей світ починає вбивати значно раніше – страхом. Страх – саме те, що ріднить Леона з його жертвами. Бо сам убивця теж живе у постійному страху. Йому загрожують і поліція, і мафія. Зрештою, і конкуренція – підростає зміна, якій теж потрібна робота. Молодий початківець міг розпочати свою кар’єру з того, що завалив ветерана, коли той повертався до своєї квартири. Саме тому Леон завжди тримає напоготові зброю і стежить за коридором в шпарину від ручки дверей (цікаво, а з іншого боку дверей цієї ручки по ходу немає? Як же ці двері відчинити ззовні?). Поява дівчинки мала б його обтяжити ще більше. Але він дивним чином розслабляється. До речі, чи дозволив би Леон Матильді, яку він актвино тренує, вбити тих поліцейських, що порішили її родину? Це б напружило його і без того непрості відносини з правоохоронними органами. Прямо Гордіїв вузол якийсь…
Неграмотний кіллер заробляє грубі гроші, які зберігаються в його компаньйона Тоні (Денні Айелло). Постає питання: а чи вміє Леон рахувати? Якщо ні – то партнер по бізнесу міг елементарно його надурити з грошима. Цей же партнер в кінці фільму обіцяє Матильді бути охоронцем її грошей, отриманих в спадок від Леона. При тому що Матильда явно не знає, які статки мав покійний кіллер. Тоні запросто міг видати їй десяту частину заробленого Леоном і розвести руками – no money, no funny. І не підкопаєшся ж!
Невміла любов, абсолютно позбавлена романтики й сентиментальності. Достеменно як в Наталки Білоцерківець: "Залишилась любов, але краще б її не було". Матильда, виявляється, відчуває любов до Леона в животі. Розчаровуєшся: виявляється, то звичний статевий потяг? Але шляхетний Леон не дозволяє собі нічого "такого". Він, хто в першу ж ніч прагнув застрелити дівчинку (цікаво, він її пожалів душею, чи просто згадав своє правило?), що увірвалася в його життя, раптом різко змінює орієнтир і стає чимось на кшталт опікуна. В той час як рознещасна сирота за його спиною покурює травичку.
Дивуєшся, як легко Леон, хай навіть професіонал, проникнув до поліцейського відділку. З одного удару заваливши неслабкого копа. А двох копів просто пристрелив у кабінеті. І нічого – забрав собі Матильду додому, та й по всьому.
Звісно, ті копи, яких він убив у відділку, були підручними Стена, а отже такими ж покидьками. Але ті, хто прийшов брати Леона, були звичайні поліцейські, що виконували свій обов’язок. І їх реально шкода. Як би там не ставитись до Леона, за всіма параграфами закону він – злочинець. Тому й шкода копів, загиблих при виконанні. Чисто по-людськи. Тоді як загибель Леона сприймається швидше як закономірність – відпрацювався. Бо неправдоподібно, щоб він міг "зав’язати", якщо його штовхали на вбивство не гроші і не жадоба крові.
І ще менш правдоподібно, що Матильда, яка разом з Леоном стала співучасницею -надцяти вбивств, після всього пережитого могла просто повернуться до школи. Тобто до так званого "нормального" життя. Бо 12-річна дівчинка, в якої на очах вбивали і яка сама брала участь у цих вбивствах, уже навряд чи стане нормальною. Навряд чи буде вчитися, закохуватися, ходити на побачення, радіти життю, народжувати дітей… А якою вона стане – про це не хочеться й думати. І сумна пісня Стінга в кінці тонко передає настрій фіналу.
Все написане – зовсім не від бажання скидати когось із якогось п’єдесталу чи кричати на біле "чорне!". Це просто роздуми. Звичайні собі роздуми над вечірнім чаєм, які, можливо, будуть цікавими для когось.      

15.12.09.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Цікаво читалась реца на цей фільм, Дмитре!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 18-01-2010

Це всього лише мистецтво!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 18-01-2010

Матільда: "Життя завжди таке погане чи тільки у дитинстві?" Леон: "Завжди".

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 18-01-2010

А я росла на кінематграфі)))

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 17-01-2010

Роздуми...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 17-01-2010

Дімич, в тобі говорять троє

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сталева Кицька Panzervaffe, 17-01-2010

Щось усіх на кінорецензії потягнуло:)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Маріанна Малина, 17-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83048319816589 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …