"Порнографія — (грец. Pornos — розбещений + graphio — пишу)
У наш час порнографією прийнято вважати витвір художньої літератури та мистецтва, в якому увага читача, глядача, слухача свідомо фіксується на статевих органах персонажів твору в момент здійснення ними любовних дій сексуального характеру.
Прийнято розрізняти "м'яке" порно (відтворення сексуальних сцен) та "жорстке" порно (демонстрацій сцен насильства та жорстокості під час статевого акту). На думку більшості закордонних та вітчизняних сексологів, "м'яке" порно може бути корисним для дорослих. Для молоді воно може слугувати певним посібником із сексуальної грамотності, а для старих людей, чия сексуальність вже в'яне, може бути ефективним засобом стимуляції статевого збудження. Американський сексолог Б.Зілбергелд стверджує, що "порнографія може допомогти уникнути статевої одноманітності в подружньому житті".
То, яке ж у суспільства ставлення до порнографії? Легітимне - її засуджують та забороняють. Законодавче - ниций продукт, що розбещує та викликає відразу в усіх нормальних людей. Але водночас порноіндустрія є надзвичайно потужним соціочинником. Не фарисействуймо! Більшість тих нормальних людей включно із законотворцями є активними споживачами цього специфічного продукту, тим більше, що завдяки шаленому розвитку сучасних медійних технологій, доступ до порнопродукції є надлегким.
Таке ж подвійне святенницьколицемірне ставлення здебільшого стосується й інвалідів (по суті, соціальних маргіналів): з одного боку, усім їх шкода, з іншого ж - далі жалісливих слів справа не просувається. Бо всі соціальні програми є однобокими і стосуються хіба, що надання цим людям інвалідних візків, чи одягу "секонд-хенд". Усі інші аспекти людського повноцінного життя для них нібито не існують. Коли це стосується статевої сфери, то їх взагалі позбавляють здорового, особистісного, самовідчуття.
Останнім часом на прикладі подібних західних програм наші соціологи та психологи намагаються розробити масштабну програму сексуального виховання та сексуальної допомоги "групі людей з особливими потребами", себто інвалідам. Обов'язковою частиною якої має стати роrno еduсаtiоn, (таку назву надали західні психологи), простіше — порнопродукцію як терапевтичний засіб. З точки зору ставлення нашого суспільства до проблеми порнографії, ця програма має бути просто скандальною. Про суть і завдання цього проекту ми розмовляли з консультантом Центру соціального розвитку, патопсихологом Вадимом Колесніковим.
- Чи були на наших теренах спроби подібних програм, хто має цим займатися, і, чи є взагалі сенс, наприклад, в тому ж роrno еduсаtiоn? Чи не спричинить це негативних наслідків, і як може відреагувати на програму наша українська спільнота здорових?
- Чому здорові мали б вирішувати за хворих? – у свою чергу запитав він. Відкритих прецедентів таких програми у нас немає. Хоча, фахівці, які опікуються людьми з особливими потребами, є. І справа тут не в грошах, а в тому, що суспільство сьогодні до цього не готове. В усьому світі є досвід сексуального виховання дітей та подібної допомоги інвалідам, в Данії чи Нідерландах соціальні програми потужні - до інвалідів, наприклад, два рази на місяць за кошт муніципалітету приходять повії. Інваліди, як завжди, невдоволені, мовляв, повії їх люблять "без вогника". Це тому, що вони чекають на любов, а повія приходить, аби їх сексуально розвантажити. Наші соціальні працівники про це знають, але до такого рівня "сервісу" нам іще далеко. З іншого боку, я точно знаю, що були спроби подібних проектів (зокрема, і в Києві) - із сексуального виховання та допомоги інвалідам, звісно, повнолітнім, із допомогою порнофільмів. Спеціалісти впевнені, що порнопродукція саме на таку цільову аудиторію й розрахована, для того щоб ці люди, хоча б у такий спосіб доторкнулися до світу в усіх його проявах. Програма буде скерована на дорослих - людей, що досягли 18-річного віку. Це можна вирішити приватним чином. Скажімо, живе юнак, який не може рухатися (а йдеться саме про чоловіків-інвалідів, тому що з точки зору медицини, в жінок інвалідів не виникає стабільного бажання фізичної близькості). У цього інваліда, припустимо, забезпечені батьки, котрі можуть вирішити його проблеми за гроші. Та це поодинокі випадки, бо проблема інвалідів — проблема соціальна. Адже між людьми з особливими потребами та здоровими людьми. з точки зору самих потреб, різниці немає. Мета, яка перед нами стоїть, абсолютно прозора та благородна. Наразі немає розуміння, що суспільство повинно йти назустріч інвалідам і вони, у свою чергу, теж повинні йти назустріч суспільству, тобто бути чимось цікавими для суспільства, а для цього вони мають способом життя максимально наближатися до здорових.
Зараз ця програма ще сира, розробка трохи пригальмувалася. Головне, серед фахівців, немає єдиної точки зору як це робити й в яких обсягах. Окрім того, це дещо входить у суперечність із нашим архетипом. Слов'яни ставляться до сексуального дійства не стільки як до сакрального, скільки як до дуже сороміцького. Тому, для того щоб демонструвати зображення статевого акту, слов'янинові потрібно значно більше напружитися, ніж не слов'янину. (Незважаючи на те, що "слов'янський секс" не відрізняється від сексу інших етносів...)
Секс у законі. Ми намагаємося побудувати вільну державу. У вільній державі дозволено все, що не заборонено. А те, що не можна заборонити, те потрібно очолити. Порнографія, за сьогоднішнього рівня розвитку технологій, продукт усім доступний. І будь-які заборони у цьому ключі викликають лише презирство до держави. Це означає, що особистість заганяють у позицію держави. Напевне, це неминуче, бо ж сказано, що той, хто бажає жити в цивілізованій державі, повинен бути рабом законів. Нехай будуть такі закони. Втім, якщо ми говоримо про секс як фізіологічний прояв будь-якої людини, то дарма обмежувати те, що завжди виривається з-під закону. Порнографія сама по собі — це клапан для виходу сексуальної напруги. Зараз існує цікавий феномен, дуже модним стало так зване “аматорське порно", люди із задоволенням знімаються - еротика є недосяжним ідеалом для споживача, а люди бажають у цьому брати участь, і беруть. І діляться тими касетами з іншими. Має пройти певний час із того моменту, коли серйозно говорили, що сексу у нас немає. Слово "секс" повинно міцно увійти у лексикон.
Мені здається, доки суспільство не перехворіє тим, із чим ми зараз стикаємося, то нічого путнього не буде. Колись порівнювали Україну з неповнолітньою дівчинкою, яка мучиться тими ж комплексами. Можливо воно врешті стала дорослою?
Мені здається, що подібні програми, що розраховані на дуже вузькі аудиторії, допомагають суспільству дорослішати. Я впевнений: якщо таку програму вдасться розгорнути здоровий не буде прикидатися інвалідом, щоб до нього приходила повія. У здорових свої інтереси та шляхи здійснення бажань. Сенс не в перегляді інвалідами порнокасети, а в їхньому спільному емоційному переживанні.
