Вони їхали до українсько-білоруського кордону. Їхня дев'ятка гнала на великий швидкості. Ліси миготіли у вікнах їхнього авто а вони розмовляли перегукуючи волання білоруського радіо.
- А знаєш які трабли зі зброєю стаються! - кричав той що був за кермом, якого кликали Джон. Його звали Іваном, але друзі кликали ще з дитинства Джоном. - Я от розповім тобі історію про Кульгавого Матвія...
Джон припалив цигарку та струсив попіл у відчинене вікно. Тоді почав своїм захриплим у вітрах автострад голосом розповідь.
- Кульгавий Матвій шкультигав через соляне поле. Велике сіре поле у Калуші. Порите вимитими водою ровами на краях яких виступила сіль. Він полишив далеко за собою свій іржавий пікап і ніс на плечах ,безногого Петра. Друга дитинсва. Єдиної людини, ка не боялася Кульгавого. Він йшов до лісу, який ховався за високим насипом-пагорбом вкритим маленькими берізками, озерами та все тою ж всюдисущою сіллю.
Коли до лісу залишалвся десяток кроків у ліву ногу Матвія вчепилася поліцейська вівчарка. Матвій витягнув обріза але не вистрелив — замість ноги у нього був дерев'яний протез. Кульгавий вистрелив у копа, який націлив на нього свого револьвера. З другого ствола вистрелив у іншого копа. Пес тоді відпустив протез матвія і зтягнув з його плеч Петра. Матвій глянув на землю. Міліцейський доберман гриз горло його Петра.
Матвій навів обріз на собаку і натис на гачок — зброя тільки клацнула. В обидвох стволах були тільки порожні вистріляні гільзи. Матвій плакав і кричав, а собака шматував його брата. Тоді Матвій кинув на землю обріза і заспівав, закричав своїм дужим голосом. Співав він щось приблизно таке:
Оуларідай, брате мій брат!
Горе - у горлі твоїм зуби
Брате мій брате кляте залізо
Зрадив мене мій гевер
Вив, кричав на соляному полі Матвій свою недоладну, складену над тілом Петра пісню. Співав поки не прибігли копи й не наробили у його тілі купу дірок зі своїх дробовиків.
Друг Джона-Івана слухав розповідь похитуючи скрушно головою. Його кликали Іоан, хоч звали насправді як і Джона — Іваном.
А ти послухай, що знаю я, - сказав Іоан, коли вони проїжджали повз напис “Схілы зброю перад прыгажосцю” на узліссі біля траси. - Це історія про Марка Колія, який колись зубочисткою завалив чотирьох лягавих. Марко вкрав свого сина. Єдиного сина, якого віддали іншій сім'ї тільки за те, що Марко на 25 років загримів у в'язницю. Так от Марко втік із своєї тюрми і подався в Рахів. Містечко, де жила сім'я яка усиновила його малого. Він заліз уночі у вікно будинку тієї сім'ї та забрав свого сина. У квартирі ж відкрутив газ та розбив лампочку на кухні так, що спіраль залишилася ціла. Він сів на свій мотоцикл “Юпітер” і подався світ за очі.
Копи гналися по сліду Марка, а він не спинявся. Гнав свій “Юпітер” до угорського кордону аж вирішив перекусити. Нерозумний Марко! Вирішив перекусити, коли за ним гнали сотні лягавих!
І забігли у дешеве кафе, де їв свого бутерброда Марко п'ятеро лягавих. І сказали Маркові: “Збирайся чоловіче! Відповіси і за втечу і за вибух у Рахові, який ти підлаштував!”
Та сказав їм Марко: “Піду хлопці спокійно, лиш дайте свій бутерброд доїм!”
Доїв спокійно Марко Колій свій бутерброд тримаючи на руках сина та позираючи на дула револьверів направлені на нього. Облизав пальці та й витягнув зубочистку. Та запхав зубочитску не до зубів собі, а у вухо одного з офіцерів. Блискавчино проткнув через вухо мозок і другому, а потім третьому й четвертому. Далі забрав револьвер у одного з вбитих і направив його на останнього тремтячого лягавого. Та револьвер лише тихо цокнув, бо був незаряджений. А лягавий вистрелив тремтячою рукою та й прострелив тільце маркового сина. Завив голосно Марко. Та й заспівав пісню. Приблизно таку:
Сину мій в крові залитий
Підвів мене Кольт нікельований
Він так блищав на сонці
Але не вистрелив скурвий син
Довго співав Марко поки не набігли інші лягаві і не розстріляли Колія зі своїх автоматів. І пропускав чоловік крізь себе кулі, щоб потм вони увійшли у тільце його малого.
Їхали Іоан і Джон і доїхали до кордону. А так як везли повну машину зброї, то мали пробиватися через кордон зі стрільбою.
Ад сабака! Стаяць так прыстрэлю! - закричав прикордоннник нервово пересмикуючи затвор свого автомата.
Обидва Івани витягли величезні ізраїльські пістолети і натисли на гачки. Пістолети тільки клацнули.
- От курва! - вилаялися обидва.
- Ад курва! - вилаявся прикордонник автомат якого теж не вистрелив а клацнув ударно-спусковим механізмом.
Іоан та джон вискочили з машини та відкрили багажник. По черзі виймали звідтам дробовики, автомати, кулемети та портативні гармати. І жоден не вистрелив! І кожен раз зброя тільки клацала! І кожен раз прикордонники, яких збіглося уже багато сивіли та тряслися. І направляли на Іванів свої автомати та післолети. Та й їхня зброя лише клацала. І не було тоді пострілу жодного а тільки лилася пісня з уст старця з фотоапаратом полароїд, одягнутого у яскраві шорти. Старий їхав через Білорусію до Естонії на пасажирському Неоплані. І співав він приблизно щось таке:
Оу дарідай! Зброя дурна!
Оу дарідай зброя дурна
Та ти брате ще дурніший за неї!
Дурніший за неї тай дурніший за неї
