Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2624
Творів: 47919
Рецензій: 92729

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Проза

ДВС МУЮ (продовження)

© Ольга, 27-11-2009
СІЗО
-Радмила Любисток  на вихід!
Вони думають, що тут у СІЗО є вихід, що взагалі в житті є вихід, якщо тебе вже пустили в це життя, то вихід з нього один. Я прагну цього виходу, мене не тримає тут нічого. Моє тіло, складене ломкою в чудернацьку позу , мої руки і ноги вкриті абсцесами, ранами, синцями, все моє єство  завмерло в чеканні. Моя Малічка  давно померла, спочиває у родовій капличці, сумно споглядає за мною з неба. Так бабусю, твоя шкода, твоя лялечка, твоя розрада не попаде до тебе у твій чистий рай, ми з тобою не зустрінемось. Мене смажитимуть  чорти  на великій пательні «Тефаль»… Вони будуть набавляти мені вогню і червоний кружечок посередині  аж побуріє, а потім і геть зітреться від того, що я буду соватись по пательні і шкребти нігтями від невгамовного , пекучого  болю, за те що  навіть зараз я в першу чергу згадала не про своїх синів, а про тебе бабусю.  З мене така ж  погана мати, як з моєї  мамахен…
-Радмила Любисток  на вихід!
Я просто не можу встати, а цей ірод кричить, як ієрихонська труба. Я благала, коли трохи приходила до тями перевести мене в лазарет. Видно прохання мої були висловленні не в належній формі, бо мене перевели в карцер. Спочатку я навіть зраділа, моє тіло горіло пекельним вогнем, а тут було холодно, що трошки привело мене до тями. До того ж тут  не було нікого тільки я і мої привиди. Я викликала їх по черзі . Я навіть намагалася ними керувати, але вони приходили табуном і тоді було геть погано, але ще гірше, коли…
-Радмила Любисток  на вихід!
Коли приходив, хтось із живих. Наприклад, моя мати . Або адвокат, або слідчий… Батько і брат являлись разом з привидами. І мої хлопчики – Янек і Сташек також. Батько помер від серцевого нападу, брат  загинув в аварії, а для моїх дітей я давно померла, тому вони приходили до мене разом з привидами.
-Радмила Любисток  на вихід! Наркомашня чортова, задовбала вже,  вставай,  бо зараз огрію, так що вся дур швидко вийде! Підйом! Де ж ти сволото в карцері ширку береш, сидить обдовбана!
Я чула його, цього дядечка, він сердився, але стати я не могла, я навіть повернути голови не могла , все задубіло, лише думки-спогади копошились в моїй голові, як голодні воші, кусаючи за ще не відмерлі почуття. Вартовий не витримав, вирішив допомогти мені піднятись.
- А-а-а-а-а-а-а-а-а-а! Уй-ї-ї-ї-ї-ї-ї!
Я ще сподіваюсь на щось добре – це погано, вартовий  просто огрів мене з носака чоботом – я втратила свідомість.
Шкільні роки чудові…
Я не спала цілу ніч, точно так як перед своїм першим вересням. Мене перенесли в лазарет, тут було біло і світло, я виринула з чарівного небуття до якого прагла всі  ці роки, і знову занурилась у спогади.
Батькові з Криму привезли великі кошики з фруктами – один з персиками, другий з виноградом і величезний оберемок троянд.  Ми з Малічкою розставили їх по всім  вазам ( благо цього добра у нас вистачало), аромат стояв неперевершений, я вислухала від бабусі рецепт варення з трояндових пелюсток, а потім ще і способи використання, мовляв для немовляти немає кращих ліків від молочниці. Декілька стеблин не витримало дороги і надломилось, але Малічка  взяла ніжно стяті трояндові голівоньки  і виклала їх на срібне блюдо, куди ми зазвичай викладали  солодощі, налила води і поставила на стіл у нашій кімнаті. Спочатку мені видавалося, що троянди – це лебеді. Я спочатку переповіла собі казку про дванадцять лебедів, потім згадала про Дюймовочку, яка  плавала по такому озерцю. Мусила йти на кухню шукати грецький горіх, щоб зробити  постіль для  маленької  дівчинки. Назад  до кімнати  прослизнути не вдалося мене помітила маман. Прийшлось приміряти форму , гольфи , югославські босоніжки і дурнувату посмішку. Проте  маман мене доволі швидко відпустила, лише пару разів щипнувши та щось пробурмотівши на кшталт : «незграба, ідіотка, імбіцилка».
Малічка десь пішла, залишивши мене саму, нічого не сказала  і не приходила довго, а я чекала, і розбити горіх я не змогла, тільки пальці в дверях прищемила. Так я і запам’ятала той день і ту ніч – бабусі довго не було, пекли пальці, нещадно пахли мертві троянди, ніхто мене не мив, ніхто не мив ні персиків, ні винограду  - я наїлася їх немитих і в мене заболів живіт.
Потім прийшла бабуся викупала мене, змила голівку. Цілувала мене, заспокоювала, заварила чаю з якихось гірких трав – напоїла мене, біль стихла. Прищемлені пальчики помазали дитячим кремом, але заснути я не змогла – я боялась , страшенно боялась, я не знала що мені робити адже бабусі завтра не буде зі мною аж цілих чотири години, і завтра, і так аж десять років. За стіною цокотіла і шурхотіла маман, поруч тихо дихала спляча красуня-бабуся, а я то тихо плакала, то читала про себе напам’ять «Муху-цокотуху», то дивилась на стіл , де у блюді плавали голови квіткових королев.  Їх стратили на мою честь, а могли б зварити з них варення ! Бр-бр! Гидота! Варення  з королівських голів, треба подумати може взагалі  не їсти варення. Що там бабуся розповідала про свято Іоана-Хрестителя, його голову  теж подали на блюді.  
  Того року, коли я йшла до школи букети квітів ще не змагалися в тому на чиєму більше буде целофану і блискучої мішури, тому мене одягнули, заплели коси, пов’язали  банти, бабуся приколола срібну  посвячену брожечку, за якою вона виявляється ходила у підпільну церкву, хрестик же не надінеш і нарешті вручили мені букет з семи  помаранчевих  троянд. Я  зразу ж примудрилась вколоти долоньку, пішла кров, капнула на фартух, бабуся побігла запрати, мама кричала, у дворі сигналила службова «Волга».
Ось таке перше вересня. Нарешті ми  машиною приїхали до школи. Мені було вже однаково, хоч і страшно, але вигляд зробила байдужий, видерла  свою руку з маминої м’якої і вологої долоні. Дивилась навкруг і нічого не бачила, чи з-за сліпучого вересневого сонця чи від сліз , що так просилися  назовні.
- Посміхайся, Радка, на тебе директриса дивиться! Посміхайся! – просвистіла маман під вухом і боляче вщипнула за бік. Я зойкнула і відвернулася, щоб змахнути непрошену крапельку сліз і наткнулася на цікавий погляд сусіда-першокласника, що стояв поруч.
З тієї миті  я не пам’ятаю нічого крім блакитних очей хлопчика, що стояв поруч зі мною. З тієї  миті і назавжди мене поглинула блакитна безодня. Бачить Бог і Амалія Вацлавівна  двадцять років на боротьбу з  блакитною безоднею і без результату. Ігнорування  і улещування, неприступність і вседозволеність, а також багато дечого я спробувала, аби викинути ці очі з свого життя. А він знову дивиться на мене!
Хлопчика звали Владислав, як молодого графа , який закохався у свою молоду мачуху. Як тільки я навчилася писати, то  почала виводити скрізь його ім’я, а поруч і своє незграбне.  Він був сином якихось там економістів, хоча я вже казала, що у цій школі всі були геть непрості, тому я  навіть не підозрювала, що є інші школи в яких геть зовсім все не так. Та що там  - я довго не підозрювала, що є інше життя, і мені було все одно. Спочатку мені хотілось просто гратись з цим хлопчиком, а потім цього стало мало, треба було, щоб він перший  щось мені запропонував, звернув  свою увагу. Та що я кажу, ви ж знаєте про перше кохання. Я довго берегла його просту листівочку на восьме березня з якимись рожевими квіточками, де на звороті непевною рукою третьокласника виведено моє ім’я, якісь «здоров’я, щастя і успіхів в навчанні», і головне його ім’я. У класі шостому я  не витримала і внизу дописала « я тебе люблю», і з цього моменту листівка стала моєю великою таємницею до класу десятого.
Таємницю знала Малічка, знала і берегла  її від чужого ока , від світу. Мені сказала один раз чітко і ясно, і після цього ми не розмовляли тиждень:
- Все пусте, пустоцвіт – твій  Владик! Нічого не вийде, тільки горе і пустка, і страждання ще двох   людей, я на карти розкинула, повір дитинко, моя розрадонько! Ти нічого не зміниш, але ж більше за всіх постраждаєш – ти!
- Амалія Вацлавівна! Я Вам не вірю! А карти, карти… брешуть! – викрикнула,  коли я нервувала, тоді всіх і рідних, і навіть однокласників, і навіть мою любу Малічку, називала на ім’я по-батькові .
Я просто пішла у себе, напевне кожній людині  притаманне почуття аутизму, коли образившись ми не розмовляємо з нашим образником. Не сприймаємо  зовнішній світ. Тоді я навіть захворіла, у мене завжди була схильність до високої температури, і вона проявилась в повній мірі на фоні моєї дитячої образи на бабусю. І вона була такою сильною, тому що я знала, що це правда. Бабусині карти не брехали, перевірено сто разів.
Я марила у своїй високій температурі, мені бачилось щось засипане білою їдкою пилюгою, і я бреду, бреду там в самоті. Вічна самота! Дивний  присмак у цієї пилюги з моїх кошмарів,  вона заліплює  очі, забивається в ніс, липкою кашею осідає  у роті, забивається в горлянку, боляче навіть дихати, скреготить  під нігтями, лише  зараз я розумію, що я переносилась у рай наркоманів, навкруг чистий героїн, класний кайф.
- Радмила  Любисток! Хто Ви там осуджена чи підозрювана, міряйте температуру, готуйтесь зараз лікар проводитиме  ранковий огляд!
І лікар прийшов. Такий молодий і благенький, але довгі і міцні пальці, теплі долоні, змусили мене забути про все на світі, вже давно мене торкався  чоловік, чи це були  мої кайфові сни чи я і справді відчувала неймовірне збудження  від цього лікарського огляду. Він обмацував мої  кістки, надавлював на абсцеси, пальпував мій впалий живіт і мої тугі, невисосані  синами, майже дівочі груди, шукав мої болячки, а я з закритими очима уявляла, що це Влад так пестить мене. Що це мій коханий, пробачив мене, дозволив жити поруч з ним, що не було п’яних оргій, наркоманських притонів, ширки і колес, не було принижень і скандалів, лише любов….
-  Переверніться на живіт!
О, Матка Боска, о моя світла пам'ять, я  вся мокра і збуджена, ніби хтива самиця. Я згодна на все, аби він зараз мене взяв.
- Сестро,  коліть  дамі заспокійливе, і запишіть призначення, тут нічого страшного – хронічний полінефрит, тому й температура піднялась ну і плюс  наслідки вживання наркотичних речовин.
Стидовисько, я вся вжалась у продавлену сітку лазаретного ліжка, яку навіть матрац не помякшував, як далі мушу жити, коли вже після двох тижнів  тут, я готова віддатись  першому ліпшому, хто торкнувся мене, що ж буде зі мною далі, Як я виживу у колонії, адже мені світить не більше не менше семи років за збут і зберігання наркотиків?
- Повернись на бік, зроблю укол!
О блаженний приход, хай навіть від анальгіну з димедролом, о мій сон, нескінченне  забуття, не треба снів, не треба привидів, всі йдіть геть, заради Бога пресвятого, не тривожте мене, залиште тут на дні акваріуму, тут пісок м’який і вода не солена, тут добре і навіть  жовтогарячі рибини снують тихо і бояться підпливати до мене і водорості м’якими м’ясистими осклизлими   стеблами бояться торкнутися мене, щоб не злякати мій сон.
Я згорнулася підтягнула коліна до грудей і знову опинилася у маминій утробі, там була не любов, але ж затишок, не ніжність, але спокій, не вічність, але ж я не знала…


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Хороше!

© Наталка Ліщинська, 25-03-2016

Ваша Радмила у "бублику" сиділа?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Петро Муравій, 28-11-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7147479057312 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …