Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 18890, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.247.213')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза щось

Чорний "Якобс", не солодкий

© Z_pruvitom, 26-10-2009
    Втомившись від яскравого світла монітора, я повернувся на ліжко. В голову ринула купа думок водночас, палаюча лампочка, на яку я дивився - наповнювала мої очі світлом до самого болю. Опустивши віки, в очах залишилось світло розжареного цоколя, яке почалло приймати різноманітні форми, то овальні, то прямокутні потім перейшло в анімаційні і зібравшись по центру утворило декілька слів одне з яких веднілося добре, воно було «вставай», а інші шотирі з-за обмеженої кількості світла були менш чіткішими тому в їхньому написанні я був менше впевненим, але прижмуривши очі я зміг прочитати - «взаємного зв"язку - невидимі закони»….  Свист киплячого чайника на кухні кликав готувати каву… Вікривши очі, я випустив залишки світла, та всунувши ноги в капці, потопав до кухні де прийнявся перед вечірньою прогулянкою за вечірнє каво-розпивання на одинці з дзеркалом, що знаходиться навпроти мене коли я сидів за столом.
За вікном смиркало, взуття гляділо на двері, місто вмикао вогні.
Від дощу асфальт був сірим, де-не-де стояли калюжі, сирим повітрям обвіювало тіло.
Я йшов вперед міркуючи про завтрашній день. Місто тонуло в вогнях, мокрі вулиці віддзеркалювали світло вітрин магазинів, фар авто, нічних ліхтарі,  над проспектом весіла гірлянда з  написом – «гості міста, минайте ями та стережіться незнайомців». Під дверима з оголошенням: «обертаємо бажання в дійсність» зібралася купа людей.
    Вздовж вулиці стояли лавочки на кожній з яких сиділо по парі закоханих, вони тримали один одного за руку та через різнокольорову трубочку попивали апельсиновий сік  розтаючи в теплих почуттях . Остання лавочка в кінці вулиці була вільною, на ній був напис «обередно, пофарбовано в блакитний колір». Я навпроти  неї, всовуючи цигарку в рота та підносичи  запаленого сірника,  як з неба зірвалася осіння краплина дощу і згасила його,  і ось мою вечірню прогулянку настиг холодний осінній дощ…
     Так, як вільних лавочок, більше не було, я вирішив сісти на фарбовану, яка була вже ледь липкою, але зайва фарба моїм вже витиртим джинсам  не завадить...
    Я не міг відмовитися від задоволення спостерігати за людьми, які повертаючись з роботи прискорювали темп руху, думок, їм зовсім не хотілось мокнути, тому вони намагалися сховатися під сінню парасольок,  ті хто був без них, почали спиричатися з тими хто їх має, падати в калюжу, вставати і знову сперечатися та відбиватися від скажених собак, які кусали їх за халощі…
    Закоханих пар також зменшилося, дівчати залицялися до прохожих хлопців з парасольками, щоб сховатися від дощу, покидаючи своїх коханих самих мокнути та розкисата під дощем, одні - весело сміялися , інші – були сумними, а повністю розкиснувши- на лавочці залишалися від них червоні плями в формі серця.
     За лічені хвилини, дощ розігнав всю вулицю. З мого немитого волосся, яке змокло під дощем - стікала струмочками вода на обличчя.  Опустивши очі до низу, я почав відчувати, як якась невеличка, але значна частина самого мене намагається покинути тіло, вона пручається з митою вирватися на зовні, а коли їй це вдалося вона дивилася на світ розгубленими очима, їй не подобалося все довкола, їй хотілося тільки зникнути. Вслід за нею почали вириватися інші частини мене, одна з них заливалася сміхом розглядаючи все довкола, а друга заспокоювала її, тертя ходила і сумувала, чотврета – руйнувала, п’ята будувала стіну, а шоста ходила і просила вибачення, остання частина, що мене покинула сіла навпроти мене на лавочці поряд з червоною плямою і намагалася заглянути мені в очі. Те, що залишалося в мені відчувало повну порожнечю. Мені було соромно перед ним, тому я не підводив очей.
Дзвін  годиника  на  вежі,  що повідомляв о  пів-ночі,  лунав для мене  іронічним  питаням - «чим твоє «сьогодні» відрізнятиметься від твого «вчора»?»
Він роздирав пеерпонки в моїх вухах, відроджував в мені почуття нікчемності, руйнував мою моральніу стійкість.  
  Я підвівся і швидким темпом руху пішов на зустріч жевріючому ліхтару в кінці вулиці по - тротуару, який був списаний різно-кльров крейдою  розмальований дитячими іграми, дорослими іграми, відбитками ступнів 42 -гого розміру. Йдучи повільними не великими кроками, я уважно розглядав дитячу фантазію, роздумуючи про те, що за такий великий термін існування, люди не навчилися відрізняти - погано від не поганого, що реградації в цьому питанні не відбулося.  
Я зупинився, на написі «стій» перед намальованою білою стрілкою, що вказувала праворуч на кінопалац, велика афіша якого повідомляла про сенс кіно з назвою: «взаємного зв»язку - невидимі закони. вартість квитка 25грн. для закоханих – безкоштовно, початок о 01:01»
В моємо гаманці було  тільки 24гнр та 99коп., а початок рівно через 10хвилин. Піднявши очі я побачив її, дівчину з очима фіолетового кольору, ліва частина її волосся була фарбована в червоний , в правій долоні вона тримала білу крейду, на обличчі була посмішка.
В середені мене, виникло дивне відчуття і зкожним її кроком наближення до мене, це відчуття все збільшувалося, я розумів, що це кохання з першого погляду. Вона підійшла до мене майже в притул і запитала:
- ти теж в кіно
- так, а ти хто?
-я, я дівчина з фіолетовими очима. давай дружити?
-  давай, - погодився я, і взявшись за руки, ми пішли на поклик  відкритих дверей кінопалацу.
   Світло вимкнулося. Почалося кіно. Головний атор починає шкутильгати перед камирою,його дії іноді вірні, а іноді він просто помилково рішучий, весь сюжет в том, що він намагається знайти вихід з кімнати. Дівчина з фіолетовими очима весь час з нього глузувала, а я ніби дивися на себе зі сторони, бо в цілому ми з ним були схожі.
   Після кіно, ми гуляли нічними вулицями. Цокотіння її підборів по асфальту, примушувало мене напружувати слух, щоб розчути її мову, а коли закінчилися теми для спілкування, ми просто спостерігали за падаючою зіркою. Тут з ненацьука дівчина з фіолетовими очима спотикаючись різко подалась тілом вперед, я широко відкривши очі встиг її підхопити за руку, як якоїсь миті вона  заглянула глибоко в них_
- мені вже час пити каву! – промовила дівчина з фіолетовими очима різко змінючись на обличчі та швидкою ходою направляючись до таксі.
- Я люблю чорний «Якобс» не соолдкий  - скрикнула вона, закриваючи двері авто.
    Повертаючись з нічної прогулянки додому в ліжко,  я спостерігав, як з першими промінями сонця зайнялася ніч.
  Де-не-де у вікнах вже світиться. Хтось неменуче прокинувся, виліз з під теплої ковдри збиратися на роботу, в школу в університет,  на вокзал, а можливо з вокзалу. Хтось намагається якомога швидше покинути кавртиру, а хтось нехоче покидати, а хтось не знає чого хоче.
  Ранок з вечором такі схожі, мені навіть здається, що певної мить вони зовсім едентичні, тільки сонце  по-різні боки небесного простирадла , тоді коли ніч з днем повністю протилежні.
    На вулицях почали з»являтися сонні люди, які ще погано розуміли навіщо вони прокинулися, виходячи з під»їздів вони опиралися на двері, спотикалися, щурилися від різкого перепаду температури, щільно наповнювали собою маршрутки та трамваї.
        Мені назустріч йшов мій давній приятель, він був настільки сонним, що здавалося ось-ось звалится на асфальт та буде досипати. Ми з ним одного разу добре не порозумілися, тому певней час не спілкувалися, та все ж таки в мене чомусь був піднесений настрій, то ж я йому крикнув:
- Хелов, аміго ! як справи?
- Бонжур, чувак! Все добре! А в тебе як?
- Також чудово! Що робитимеш сьогодні?
- Іду в кіно!
- І що, вона гарна?
- Так! З фіолетовими очима!
Я хотів його попередити, щоб він прихопив парасольку, та образ його тіла вже ледь виднівся в ранковому тумані, тож крім гучного тупотіння тих хто з ранку покидає дім, з якими він йшов в одній шеренгі, йому б нічого не було чутно.
     Вернувшись додому, помітив, що теплі батареї повідомляли про початок опалювального сезону,перше тепло, яке вони випромінюють, воно, є якимось емоційно впливовим, наче говорить про щирість тільки но нагрітих батарей.
     Увімкнувши грітися чайник, я вдався до приготування кави, з-за вівдсутності цукру я зрозумів, що я сьогодні також любитиму чорний «Якобс» не солодкий.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Злобний стьоб???

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 27-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44918394088745 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …