Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47584
Рецензій: 92427

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

ВИПАЛЕНИЙ ШЛЯХ (VIA COMBUSTA)

© Маріанна Малина, 11-10-2009
Початок тут: http://gak.com.ua/creatives/1/18532

5

Завила оглушливо сирена. Була шоста година ранку, і я не одразу зрозумів, де знаходжусь.  Перед очима біліла стеля, на яку я з просоння витріщився. Мій сусіда знизу, смикнув мене з гучним шепотом:
— Вставай, зара перевіряти будуть.
Я зліз.
— А класно ти його вчора!— усміхнувся він.  І показавши, як я його «класно», комбінацією ударів у повітря, простягнув мені руку: — Я —Андрій. Або Андрон, мене тут так всі кличуть…
Я у відповідь теж простягнув руку. Андрон із серйозним виглядом потис її і його кругле обличчя, що було мов зозуляче яйце густо всіяне ластовинням, навіть трохи зашарілося.  Потім він визирнув у прохід і повторив:
— Зара перевіряти будуть, треба хутчіш ліжко заправити, я покажу як,—  він нахилився і заходився вправно складати простирадло.
І дійсно, через хвилину, тільки-но я встиг скопіювати сусіду, приперся  Жердина.
— Його звати Іраклій і він такий гад… — скривив лице Андрон.
Іраклій повільно ходив проходами і прискіпливо оглядав наші ліжка. Нам належало стояти струнко, поки він все не перевірить.
Потім він нас повів строєм до вбиральні вмиватися, а після, коли до нас приєдналися і дівчата на чолі з Солдафоншою, вивів на вулицю  робити «вранішні фізичні вправи». Від Андрона я довідався, що бувають ще й «обідні» та «вечірні фізичні вправи». Під час цих самих вправ Жердина показав своє «гадське» обличчя у всій красі. Спочатку він ганяв нас  по стадіону. Бігав я непогано, та після шостого кола в мене немилосердно закололо в правому боці. На щастя, Жердина, наказав нам зупинитися і почав  присікуватися до тих  бідолах, акуратність яких в йому не сподобалася на обході в гуртожитку. Вони, мовчки, слухняно, як роботи, додатково присідали та віджималися від землі.
Потім я мав нагоду зрозуміти, чого тут така залізна дисципліна. Поки Іраклій відвернувся, я сів на траву трохи перепочити. Андрон, що стояв поряд злякано прошепотів:
— Ти що! Вставай негайно… Бо, як Іраклій побачить…
І Жердина таки побачив. Він витріщився на мене здивованим поглядом, немов узрів інопланетянина, який щойно спустився з неба. Я  у відповідь теж  зазирнув  до нього в очі. І подумки послав його куди подалі.
Тут його лице зблідло і він істерично викрикнув:
— Номер один-стотридцять! Негайно в стрій!
Не встиг я підвестися, як цей садюга вихопив з кишені невеликий прилад і заходився тиснути на щось. Гострий, як лезо біль, сіпонув мене від мізинця до самої маківки.
Он що воно за перепустка… Перепустка в персональне пекло. В очах потемніло і я звалився на землю. Коли я був спроможний знову відкрити очі, я побачив перед собою самовдоволену пику Жердини, який вдруге скомандував:
— Один-стотридцять! Зайняти своє місце в строю!

З Шулею ми побачилися тільки  по обіді. Після, як тут називають, «прийому їжі» нам потрібно було отримати обов’язкові таблетки за якими вистроїлася величезна черга, що зміїлася через всю величезну залу. Я не особливо квапився отримати свою «дозу» і огинався позаду, шукаючи поглядом Шулю. Нарешті я його побачив. Мій друзяка теж не поспішав, в свою чергу ширяючи очима по куткам, щоб знайти мене. Вперше за останню добу я відчув радість.
—  Привіт! Ну як ти, нічого? — кинувся я йому на зустріч.
— Друзяко! — Шуля, угледівши мене, аж засяяв:—  Я думав, що тебе вже не побачу…
Він затиснув мене в обійми і я відчув на собі невдоволений погляд Солдафонші, що неподалік слідкувала за порядком. Та вона нічого не сказала, тільки зневажливо крякнула. Я зрозумів, що надмірний прояв емоцій тут не в пошані.  Шуля  теж її засік, тому нахилився до мене і  зашепотів на вухо:
— Давай відійдемо звідси.
Ми відійшли подалі і Шуля, тримаючи мене за плечі продовжував шепотіти:
—Я тут дещо довідався. Розпитав хлопців, що тут вже давно паряться. Ми попали в таку байду,— він закотив очі,— щось на зразок шпіонської школи… Коротше, вони шукають здібних… Розвивають спеціальні навички… І розміщують по вузлових місцях…  Тут таке розказують, повна фантастика!... Якщо їх послухати, люди звідціля скрізь… Нічого в світі без місцевої братви не обходиться.
— Що не обходиться? — перепитав я.
— Нічого не обходиться! — махнув рукою Шуля, — Вони, так би мовити, таємно управляють всім світом…
— Прямо всім і управляють? Одні? Чого ж тоді таємно?
— Ну, не знаю,—  скривив носа Шуля, — за що купив, то й тобі кажу… А у вас, кажуть, як у «особо одарьоних», щось на зразок елітного підрозділу. Коротше, вляпалися ми конкретно…  Виходу звідціля немає, за всі роки існування тут ще ніхто не втік.
— Ну це ми ще подивимося… — проказав я, стиснувши зуби і якомога впевненіше додав: — Я все рівно знайду, як нам втекти!
Шуля з повагою глянув на мене. Він вірив мені і це трохи гріло моє серце, хоч я поняття не мав, як звідціля вибиратися. І мороз йшов по шкірі, від думки про «перепустку», яка може залишити нас тут назавжди. Я не став лякати Шулю, тільки попередив його, щоб поки не наривався й слухався вихователів.
Тим часом наша черга наближалася. Я побачив, як тітонька у білому халаті (мабуть медсестра) клала до долоні черговому «щасливчику» таблетку і подавала зі столу  одноразовий пластмасовий стаканчик, що вже наповнений водою стояв серед інших на великому підносі. Медсестра пильно слідкувала, щоб таблетку проковтнули і запили водою. Всі слухняно клали таблетку до рота і ковтали, а порожні стаканчики викидали у великий білий чан.
— Що вони там дають? — кивнув на медсестру Шуля.
— Не знаю,— відповів я,— але я цю гидоту пити не буду і тобі не раджу.
Коли підійшла моя черга ковтати таблетку я поклав її під язика і зробив вигляд, що проковтнув. А потім, коли відійшов, виплюнув її в руку і сховав до кишені.

Поспілкуватися, як слід з Шулею нам не вдалося, бо знову завила сирена, нас построїли і повели проводити тестування.
На тестуваннях, мене мордували більше за всіх. Чого тільки не робили! І дротами обвішували, і щось вимірювали, і примушували натискати кнопочки на зоровий сигнал, і малювати кружечки, трикутники, і ще якусь байду… Не знаю, як інші, а я почував себе, наче піддослідна лабораторна миша. Під кінець всіх цих витребеньок, я так зморився, що був навіть радий зайнятися «вечірніми фізичними вправами» тим більше, що на них нас вивела Солдафонша Антоніна, а вона була не така люта, як Іраклій.
На вечерю я ледве волочив ноги. Настрій був препаскудний. Ми домовилися з Шулею зустрічатися за одним столом. Коли я підійшов, Шуля вже сидів і зачумлено копирсався виделкою в макаронах. Він ніколи не страждав від поганого апетиту, тому я підозріло глянув й собі у тарілку, чи все гаразд з їжею.  З їжею було ніби непогано — макарони з м’ясом густо политі томатним соусом,  з цілком апетитним виглядом і принадним запахом.
Шуля виглядав значно гірше.
— Що з тобою? Тобі зле?  
Він заперечливо захитав головою і поклав виделку на стіл. Ніс в нього підозріло почервонів і він відвернув від мене лице.
— Розказуй, що сталося,— не відставав я.
— Ми звідціля не виберемося,— приречено сказав Шуля, і показав мені мізинця:— Ніколи…
Так, ось і Шуля вже познайомився з «перепусткою». В мене аж зашкребло у горлі і я відчув, як безнадія полоснула мене по грудях і порожнечею зачаїлася в сонячному сплетінні. Я стиснув кулак. Поступово порожнеча відступила. Шуля втер долонею носа. Я нахилився до нього і подивився йому в очі.
  — Слухай мене, Шуля, я все знаю, але ми звідціля все рівно втечемо, чуєш? Нема такої системи, яку не можна обійти,— я чув свої слова немов зі сторони, неначе розмовляв сам з собою, і давав собі обіцянку:— Ми звідціля обов’язково втечемо, даю тобі слово…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Тала Владмирова, 14-10-2009

[ Без назви ]

© Тала Владмирова, 14-10-2009

А можна і мені?

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Богдана, 12-10-2009

Навіть із Алькатраса тікали

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Сталева Кицька Panzervaffe, 12-10-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83055210113525 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …