Тобі ніколи б і на думку не спало,що я так кардинально змінюсь. Навіть на подих секунди. Та як оте ручне дитя взагалі здогадається,що "такою" можна бути? Звісно, кучі глянцу для жінок, література в стилі Оксани Забужко та феміністські рухи різного калібру творять ледь не чудеса: вже і жінки з глибинок давно не асоціюють поняття "сильна жінка" із правом поставити галочку у виборчому бюлетені. Втім,ти завжди вважав,що я десь далеко від таких "високих" роздумів.
Пам'ятаєш,ти часто повторював,що я любляча та терпелива. Щоправда, через телефонну трубку. Віриш, я й досі не второпаю чим ти займався в ту мить, коли твій голос (немов річ існуюча паралельно від тебе) плів оту солодко-терпку маячню про мене єдину. Найпарадоксальніше в цьому те,що я на оту (вибач) дурню велася. Знову й знову. Наперекір усім покликам здорового глузду. Щоправда,завдяки тобі я з нього тоді таки з'хала.
Та я стала сильнішою... Точніше: набагато сильнішою,ніж я завжди була. Кінець-кінцем мені вже захотілось такою бути щоб пройти ще один пункт в своєму житті. Просто пункт. Наступити і пройти через звичайнісіньку чорну крапку серед тисячі їй подібних ( любий, не шукай пояснень у Вікіпедії:будь реалістом).
Ти завжди був хорошим актором. Та знаєш,я стомилась грати у твоїх же п'єсах. І не драматизуй ситуацію: "сильніша" - не означає,що я стану вичікувати слушного моменту щоб привселюдно вліпити тобі ляпаса (хоча треба було б) і мені не "стрельнуло" в голову уподібнюватись Мілі Йовович в а-ля "Ультра Фіолеті". Бути сильною-це значить могти зробити те,що смертельно боляче: пройти повз найбільш жадану людину на планеті. І найбільш негідну мене водночас.
Відколи пам'ятаю себе - захоплювалась кожним твоїм рухом,жадібно ловила погляд смарагдових очей,умудрялась дихати з тобою в один такт. Ти сотні разів перечитаний мною від А до Я.Здається,я навіть відчуваю як рухаються молекули в твоєму тілі...
P.S. Погляд твоїх їдких очей як завжди спокійно зупинився на мені. Вже не вперше знищив мене вщент,але вперше зламався об погляд моїх: хай і занадто сумних-зелених. Мої очі не загорілись злістю чи бажанням помсти. Вони просто витримали твій погляд і ти відвів його. Розтрощений в дріб'язок. Ти підніс свою руку до мого русявого волосся (таки згадав,що це палило мене задаволенням більше ніж сонце в Сахарі) - та обпікся об мою: ще трішки тремтячу,але назавжди крижану до тебе. Ти відступив крок назад. Твій зневажливо-переляканий погляд зустрівся із поглядом зовсім чужої сильної жінки,яку ти поважав цеї миті в сотні разів більше себе коханого.
Я спокійно повернулась і мені стало не важливим чи дивляться мені вслід ті дві,до болю любих,карих вуглини. На мить я ще відчула силу їхнього тяжіння. Та я вже це пройшла. Пройшла повз тебе.
