Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48061
Рецензій: 92819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Три новели

Із циклу "Ординарна дорога обивателя Фауста"

© Ірина Новіцька, 17-08-2009
Дія

Можливо, це завдання, що стоїть переді мною, непосильне. Цілком імовірно, що я вже не зможу ні відтворити враження з моєї подорожі, ні повторити її ще на життя. Моя дорога тяглася, мов нескінченна стрічка бунту поміж тугих оливкових горбів, товстошкурих горбів, пухнастих від моху, осклизлих від дощового літа, дрімотних горбів, що важко, немов верблюди, а може, як люди, несли на собі тягар не тільки землі, а й неба.
Кажу тобі, слова на превелику силу пробираються цим трохи веселим, трохи болісним шляхом; вони тягнуться ним, як караван, збайдужілі до монотонних краєвидів. Тонкий добротний пересит клонить їх до сну; десь на старому гребені відкривається картина величних поривів та філософських категорій; у синіх улоговинах дрімають міражі самогубств. Кажу тобі, ця дорога майже непрохідна для слів. Хіба що їм ступати у сліди одне одного або по трупах одне одного. Як вовки чи як мурахи, інтелектуально долати трясовину речей і понять, - у найвогкіших місцях множаться спорами заблуди, парують ополонки самозабуття…
Спочатку була дія. Я добре пам*ятаю. Різнобарвний ліс – метелики, папороть, ліани і малярія – не був мені страшним; я вганявся, вгризався в нього своїм мачете, сміливими рухами гартуючи молоді м*язи. Широку прорубував стежку собі. Дедалі вужчала; я спинявся, передихав. Потроху рідшав ліс. Там я знав кожне дерево і ні з яким його не сплутав би; тут треба було приглядатися до щетинок моху, вичахлої травички, щоб не наступити на отруйного павука сумніву, слухати найтонші зміни вітру, який налітав задушливим смородом смерті, відчувати відтінки смаку води, йти за дедалі непомітнішими знаками.
Нарешті я спинився на якомусь схилі і сказав собі спочити.
Може, тепер ти читаєш напівстерті письмена на вогкій землі – я залишив їх тобі, передчуваючи, що мій шлях закінчується.

Лист зниклому другові, який знайшовся

Створювалося таке враження, що ти позбувся життя. Або самовільно його закінчив. Усвідомлюючи, наскільки довго я тебе не бачив, я опускався в безодню.
Напевно, ти зараз повільно відігріваєшся й оживаєш, метикуючи, як довго триватиме твоя наступна вилазка з глибин. Чи сліпнуть там, друже? Я уявляю ту темряву, ту вогку закинуту шахту, на дні якої ти був. Страшно не вмерти, це може лякати хіба що наївних, страшно зникнути з чогось, що ти насправді любив, навіть гадаючи, що відходиш лишень на хвилину чи на декілька днів. А потім розуміти, що дуже велике зусилля потрібне, щоб виборсатись угору, крізь відстані й перешкоди, що множаться. Я пишу тобі лист на поверхню, добре знаючи, що ти відправляв тисячі послань, які не могли пробити затвердлої товщі. У голові виникає візія безмежного проліскового килиму в розбудженому теплом лісі, де почався весняний сокорух і набубнявіли бруньки. Ось що таке листи від тебе. Нарешті вони дійшли з царства Аїда.
Це долина без слів, де прагнення стають німими і цементом тужавіє на руках безсилля. Там немає новин, і ночі чергуються з днями, як рядки й міжряддя одноманітної верстки без заголовків та відступів. Без сенсу. З усього спектру людських почуттів там існують лише смуток і розпач, легка синя тінь на суцільному сірому й чорному.
Друже, коли ти вдихнеш настояного на пролісках повітря в запалі альвеоли? Навчися говорити до мене. Навчися говорити до світу.
І приходь до мене на зелений чай з жасмином.
П. С. Учора мій лист до тебе знайшовся. Мені тебе бракує, любий мій друже. Я досі пам*ятаю твої замислені очі й легку ходу осіннім парком. Твій негучний голос і тонкий почерк.
Коли мені вдасться докричатись у твої глибини, господи?

Розпуття

Випало бути лишень ситуативними попутниками, на певному відрізку довжиною в кільканадцять днів. До смішного мало. Душі не зазнали дифузії, тільки злегка дряпнулися одна об одну. Лишили собі на згадку кілька молекул чужого. На зламі. Як іржу.
До «так» і «ні» веде пряма дорога, єдина. І в певний момент вибухає під ногами.
- Ось тобі мій вибір, маєш його! Я зміг і зробив, маєш його!
- Дурню! Дурню небесний!...
Без трикрапок. Гірку правду, як мій батько волів. Котрого майже не пам*ятаю. У мене пам*ять оперативна. Як у машини. Свідомість теж оперативна. Прицільно по найслабших місцях. Зате правду. Людські ілюзії міцні й заразні, мов хвороба. Часом душать великих. Часом найсильніших. Горло, серце, мозок стискають пухлинами. Опіум народів і націй. У нас перепродукція романтизму. Це об*єктивний факт. Це наша приватна катастрофа. Недомовленість, тисяча покривал. Давай про головне. Слухай сюди, не відволікайся. Сюди слухай.
- У тебе роздвоєна лінія розуму. Можеш здуріти.
- Знаю. Мій розум зустрів перешкоду й обігнув її двома боками. І все.
Я хотів знати твою мову. Вчився бачити знаки, які ти робив мені. Все життя. Збиваючись і плутаючись. З грубими помилками, але чесно. Тільки раз я не хотів учинити насильство над чиїмсь духом. Готовий був піддатися, асимілюватися, розпливтися в тобі. Вперше і востаннє в житті.
- Ото ж бо й воно! Серйозний промах!
Дійсно. Хоч як старався – не міг тебе оточити, охопити. Обставити частоколом слів. Лише пустельний острів облизують мої кромішні води. Тебе там немає. Блукаємо в різних частинах ребуса світобудови, кривавлячи надірваними куснями плоті.
Я мислю одноплощинно. Так, ні, пряма лінія, ціль. Так? Ні?
Поперти ва-банк? Знизати плечима? Смачно відплюнутися через ліве плече? Поле можливостей. Незадача. Без умови. Зате з умовностями. Теорія відносності. Все це голіма теорія, все це голімі відносності.
Уміння бути тобою, а потім відплюнутись твоїми ж істинами. Смачно, через ліве плече. Ось тобі правда. Ось тобі ти крізь мене. Ось тобі твоєю ж зброєю. Розплутались попутники, розквитались. Розквітають на плоті іржаві рани. А роки минуть – поросте травою. Випало кільканадцять днів дороги, сповненої брехні.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Несправедливість.

© Петро Домаха, 14-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69795203208923 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …