Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48092
Рецензій: 92839

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання побудоване за реальними фактами

Галя

© Ірина Новіцька, 08-08-2009
Братик Тарасик відкрив очі. Він довго спав, а тепер щойно зі сну не може зрозуміти, чому мама, яку він щоранку колись намацував коло себе, його залишила самого. Він дуже хоче їсти, але нікого нема. Хлопчик водить очима по хаті і згадує, що мами нема вже дуже давно. А їсти хочеться, і він скиглить:
- Циці…
Галя обертається на кволий голос. Тарасик намагається встати, але не може і тільки обертається на живіт. Рученята в голодній агонії тягнуться в бік мисника, де мама завжди лишала на всяк випадок кусень хліба. Але на полиці нема навіть крихітки. Мама обіцяла принести хліба або каші, пішла з хати і не вертається вже кілька днів. Галі дуже страшно. Вона б пішла надвір маму шукати, але дід не велів, бо її можуть забрати. Треба чекати в хаті. Галя нишпорить попід піччю і в шпаринах у підлозі. Вже понатягала пальцями жменьку різних крупинок та зернят, а більше пальцями не може досягти і колупається соломиною. Зернята й бадилини складає в мисочку. Вона не буде їх варити, а пожує і з’їсть. І Тарасикові розжує. Тільки мало зерна. Вчора більше знайшла. Треба до Тарасика влізти на запічок, бо впаде.
Зернята такі смачні, але Галя їх тільки трошки затримує в роті й випльовує в жадібний ротик братика. Той із зусиллям ковтає суміш. І ще так кілька разів. Востаннє Галя зїдає сама, бо їй також треба трошки сили. Зовсім трошки. Щоб ходити. Вона вже велика і вміє силу приберегти, як учив дід. Не бігати, не ходити й не рухатися більше, ніж треба, не плакати, не говорити забагато і всю шкіру, що злущується з пальців та долонь, обгризати. Так надовше вистачить. А у діда, певно, вже вся сила скінчилася, бо він не рухається, тільки дивиться очима. Але ще живий, бо вчора його не забрали. А Галя сховалася і братика прикрила кожухом, щоб зовсім не видно було. Добре, що він учора майже весь день спав. Тільки дихав, то Галя й знала, що живий. Хоч би мама вернулася швидше, бо вже зовсім нема чого їсти. Все повиколупувала. Якби не страшно, то можна б на подвір’я по бруньки і травичку молоденьку, що тільки-но виклюнулася, та Галя боїться дядьків, щоб не забрали її, як тата.
Тата забрали пізнього вечора, ще коли був хліб. Їх було троє: один старий дядько і двоє хлопців. Вони тата викликали в сіни, заломили руки за спину, пов’язали і вивели надвір. Галя за ним, але дід насварив на неї і не пустив. Тільки чутно було, як мама плакала. Потім вона вернулася сама і довго крізь сльози називала їх катами та людоїдами. Галя знає, що людоїди ріжуть тих, кого зловили, а потім варять у казані. На другому кінці села жили людоїди, а потім померли, бо людей стало мало і їм нічого стало варити.
Галя сторожко озирається на діда, чи спить він, а потім накидає хустку і потихеньку виходить у сіни, а звідти надвір. Зараз вона крадькома, дуже обережно нарве трошки калинових бруньок з куща під вікном і вернеться до хати. Дід навіть не помітить. На вулиці тихо. Дядько Степан ще не їздив, бо за парканом темна чиясь тінь. Лежить і не рухається. Галя відчуває заразом страх і цікавість. Вона заглядає у шпарку і пізнає мамину свитку. Усміхається і просуває палець крізь паркан, торкає маму за плече: ти чого тут сидиш? Мама не відповідає, і Галю сковує крижаний жах і відчай. Забувши про людоїдів і дядька Степана, вона виходить на вулицю і мацає холодні мамині повіки та щоки. Не плаче, бо це нічого не поможе, тільки силу відніме. А може, маму обшукати? Мо щось у кишенях чи за пазухою їстівного приховала для Тарасика? Бо чим його тепер годувати?
У мами всюди порожньо. Нічогісінько нема, тільки в задубілій скорченій жмені стиснутий жмуток кропиви. Галя витягає кропиву з руки і ховає за пазуху. Обриває бруньки з калини і тут же їсть зі смаком, як ласощі. І згадує, як мама перетирала в руках сухе петрущане листя, щоб борщ присмачувати. Десь воно лежить у хаті, якщо не забрали. Можна пошукати.
Ой, а це що? Колеса гуркотять по грузькій вулиці. Треба ховатися! Швидше до хати! Галя зривається з місця і повзе до хатніх дверей, щоб не помітили. Від голоду й страху їй віднімає вже трохи попухлі ноги. Заповзає в хату, кидає на Тарасика кожух і хоче лізти під лаву, де дід. Але голоси з вулиці спиняють її. Це не дядько Степан і не людоїди, це Зоя Йосипівна, що вчила у школі її старшого брата. Вона з якимсь чоловіком. Навіть з двома.
- Ой, а це ж Олена! Дивіть! Сина поховала, а тепер сама… Та чи не вмерли її меншенькі? Двойко їх було.
- Мо, у хату заглянути? Двері відчинені – мабуть, уже нікого…
- То що, трогать? – озивається після короткої мовчанки незнайомий товстий голос.
Галя застигла на місці й не знає, що робити. Дивиться на діда, а дід розкритими очима показує то на вікно, то на двері: біжи, мовляв. Уже не може сказати, а показує тільки. Галя схоплюється і, хитаючись, йде до дверей. За вікном форкає шкапа. Галя гукає, але її не чують. Сили мало в голосі. І трава плутається під ногами. Торік Галя бігала по ній, мов по м’якому килимку, а зараз вона якась жорстка, тверда і майже не вгинається. Важко йти.
На возі четверо малих дітей – хто сидить, хто й лежить. Усі худі, аж світяться. Он Миколка з третьої хати – такий біленький, на рік від неї старший. Ось Галя виходить за хвіртку й щосили хапається за колесо.
- Я хочу з вами… Візьміть мене, будь ласка!
- Дитинко! – кидається до неї вчителька. – Жива!
- Там братик, - тихо пояснює Галя, - ви його теж візьмете, правда ж? Можна я вас проведу? – хапає пальцями-сірничками руку Зої Йосипівни.
- Візьмемо і братика. Ходімо, сонечко, в хату. А дід ваш живий?
Галя знизує плечима. Не знає.
- Ось на трошки хліба, - простягає Зоя Йосипівна часточку вчительської пайки з кишені. - Тільки їж потроху, бо вмреш.
- Знаю, дід казав… Тарасик у запічку…
Галя підходить до запічка, розкриває Тарасика і суне йому в ротик хлібчика. Але губенята годі розімкнути. Тарасик тільки зітхає легенько і покривається малесенькими крапельками поту. Зоя Йосипівна спочатку підходить до діда і хитає головою. Потім дивиться, як Галя заштовхує хліб і не може, витягає з другої кишені в пляшці трошки молока і заливає в ротик, розімкнувши губи ложкою. Молоко стоїть у роті й не тече вглиб, тільки потроху вихлюпується. Зоя Йосипівна закриває Тарасикові оченята.
- Ми його лишимо тут. Нічого вже не вдієш, - розводить руками вчителька.
- А можна я молоко вип’ю? – питає Галя, прикута поглядом до маленької білої калюжки на пічній глині. І, не чекаючи дозволу, дочиста вилизує її. Зоя Йосипівна помалу віднімає її від глини й від братика і веде до воза.
Дядько садовить її поруч з Миколкою. Діти мовчать. Галя їде й обережно, по крихітці гризе сухий хліб. Їй ще трохи страшнувато, бо вона знає пісню, як Галю підманули дядьки і взяли з собою, але Зоя Йосипівна гладить її по голівці й пояснює, що вони їдуть до міста в таку хату, де живуть діти, що їм мами і тати повмирали, і їм дають хліба і вчать читати і всього-всього. Зоя Йосипівна ласкава, їй можна вірити, і Галя заспокоюється. Наївшись, вона почуває в собі силу і трошки плаче. Зовсім трішечки.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Сила, щоб плакати...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Консуело, 10-08-2009

Нема слів...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 08-08-2009

Жах.

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Залєвський Петро, 08-08-2009

жаско

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тетяна Мельник, 08-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0922729969025 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …