Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2598
Творів: 47327
Рецензій: 92082

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казки для малих принцес

Про вченого вояка та розбійників

© Іван G., 29-07-2009
ІІІ

Протягом усієї вечері королева Елеонора уникала дивитися на сіра Трікордана. Вона вперше за час поки була королевою, почувалася незручно перед кимось. Більше того – вона почувала, що тепер чимось зобов’язана Трікорданові (хоча королеви ніколи не бувають комусь зобов’язані), ба, навіть відчувала вдячність до нього, за турботу про її доньок.
Але ці вчинки, (безумовно гідні звання шляхетної людини, хоч розповідати казки, це не зносити голови негідникам), все ж обтяжували сіра Трікордана. І королева, яка ще позавчора хотіла спекатися його, вже почувала, що таке обтяжування, розходиться із дотриманням закону гостинності. І зараз, дивлячись на сіра, який як завжди сидів із замріяним виглядом та сумною посмішкою, і крутив в руках свій бокал, Елеонора обіцяла, клялася собі, що ні, за жодних обставин, сьогодні ні вона, ніхто не попросить його знову піти до принцес і розповідати їм казки. Хоч вона й не знала, як це пояснить донькам і як переконає їх спокійно йти спати. Королеви не можуть наказувати лише своїм дітям, їх вони можуть лише переконувати…
-Ваша Величність!, - крізь сміх, викликаний жартом короля Густава, почувся неголосний голос сіра Трікордана, - Чи доведеться мені сьогодні знову скласти товариство Їх Високостям Єві та Марії?, - спитав він дивлячись на Елеонору.
Які пару секунд вони дивилися один одній в очі. Навряд чи хто припускав, який вир почуттів, у якому перед вела гордість, був зараз в Елеонориній душі. Але Трікордан наче відчув ці відчуття.
-Якщо буде на те ласка Вашої Величності, я б просив дозволити мені поспілкуватися з Їх Високостями…
«Він значно розумніший та проникливіший, ніж видається на перший погляд…», - подумала королева і кивнула, не сказавши ні слова. Королеви не люблять просити чи переконувати. Їх призначення – наказувати. Або в крайньому випадку – дозволяти…
…-І що ви сьогодні робили?, - запитав сір Трікордан.
-Ми вчилися…, - скривилася Марія.
-Рахувати, додавати, віднімати…, - без захвату додала Єва.
Сір Трікордан деякий час мовчав. Дівчатка не сміли порушувати його задуму: хто зна, про що він зараз думає. Може він обдумує чергову казку, а може про щось важливе йому. Своїми тонким дитячим чуттям, вони вже відчувала що його сум, має щось за собою, і це щось не дає йому спокою…
-Чому ж так сумно?, - сір Трікордан знову ожив, - Не любите вчитися?
-Ні! Ми принцеси, а принцесам це не згодиться!, - з впевненістю заявила Єва.
-Ми ніколи не знаємо, коли, в яких випадках і які саме наші знання чи вміння нам знадобляться. От ви чули історію про те як один вояк навчив розбійників рахувати і це врятувало йому життя? Ні? То слухайте…

Про вченого вояка та розбійників

В одного батька було троє синів. Всі розумні, гарні, ставні… От тільки не мав він стільки багатства, щоб на них трьох вистарчило. На двох так, а третьому нічого мало не дістатися, мусив сам собі заробити. І коли вони підросли, то сказав він їм:
-Отже діти, треба вирішити кому з вас дістануть статки наші! Тільки на двох їх вистачить, а третьому доведеться самому собі на хліб заробляти!
І повів він їх в поле. Звідти було і до узлісся недалеко, і ставок поруч був, птаства різного та звірів було там чимало. А там дав він кожному по стрілі, і каже:
-Будете зараз стріляти! Чия здобич буде найгірша, той і буде сам собі багатство здобувати!
Взяв лук старший син, і вистрілив в птах що кружляв над ними – птах впав каменем на землю. Взяв лук середній син – і стрілив в бік ставка, де кілька чапель стояло. Чаплі злетіли, але почувся плюскіт, і він надіявся, що то одна з чапель впала. Взяв лук молодший і вистрелив в якогось звір, який біг під лісом. А далі пішли дивитися, хто що вполював.
Молодший вполював зайця, і червоний від гордості дивився на братів, бо був впевнений, що вже свою частку точно отримав. Птах старшого, вияивися качкою, і той кусаючи губи дивився на середнього, бо не знав, що батько визнає кориснішим – качку чи чаплю. Але коли всі пішли до ставка, то побачили, що стріла середнього влучила не в чаплю, а в… жабу!
Старший і молодший брати реготали так, що ледь животи їх не полускали, а Божидар (так звали середнього) все стояв ні в сих, ні в тих. Коли вони повернулися додому, то сказав батько йому:
-Ну, що Божидаре, як думаєш хліб заробляти собі?
-У вояки піду…
-Хто? Ти? Ти ж коли стріляєш з лука в жаб влучаєш, ще в своїх стрілятимеш на війні…, - зажартував з нього молодший син, який чув ту розмову, але вловивши погляд Божидара зник з світлиці.
Зітхнув батько і каже:
-Як хочеш – так і буде! Але перед тим підеш на рік до священика грамоті вчитися, щоб неписьменним не бути!
-Ви б мене тату ліпше відправили вчитися з лука стріляти та мечем орудувати, ніж маю вчитися пером каракулі виводити та рахувати…, - з гіркотою промовив середній син.
-А ну цить!, - суворо відповів йому батьку, - Ніколи не знаєш, що тобі коли згодиться, а вміти треба усе! Принаймні багато чого… А якщо хочеш багатство здобути і не втратити його, то маєш вміти гроші рахувати!
І справді, Божидар ще рік вчився грамоти, і аж тоді подався у вояки. Минуло десять літ… Багато навоювався Божидар, шрами вкрили його тіло, сам король чув про його подвиги, і одного дня коли його поклажа вже була важка від здобутої здобичі, а в надійному місці було заховане золото і срібло, надумав він повертатися в рідні краї. А перед тим, наказали йому прогнати розбійників з одного лісу.
Були це розбійники дужі і суворі, роками вони грабували, і лиха слава котилася про них по усіх усюдах. Але Божидар стількох ворогів переміг, то що йому були якісь розбійники. А через ліс якраз пролягала дорога в його край. І взявши з собою свої багатства та з десяток вояків рушив він в той ліс. Незабаром натрапили вони на розбійників.
Довго билися вони в лісових хащах, але дужі, як я вже казав були розбійники, і зрештою перемогли вони вояків, хоч і їх самих багато полягло. І сталося так, що залишився Божидар живий, і потрапив в полон до трьох розбійників, які теж вижили. І потягнули вони його за собою в гущу лісу, де мали вони свій табір. Там прив’язали вони його до дерева, і заходилися, ділити його статки.
Коли діло дійшло то грошей, то розділили вони усі монети на три рівні купки і сказав один із них:
-Ось так буде по справедливому!
-Не буде так по справедливому, - озвався зненацька Божидар, який до тугого лише спостерігав, як ділять його здобутки, думаючи, що його чекатиме коли це все скінчиться.
Розбійники ошелешено подивилися на нього:
-Чому це так?
-А тому що в тій, ближчій купці, - кивнув на неї Божидар, золоті монети мають вартість в десять дукатів, - А в двох інших – лише п’ять дукатів. Тобто той, чия буде ця купка, отримає вдвічі більше за інших…, - і бачачи що вони нічого не розуміють, - Ви не вмієте рахувати?...
До пізнього вечора, вже при світлі вогнища, вчив відв’язаний Божидар розбійників рахувати. Вчив їх яка монета має яку вартість, додавати та віднімати, навіть трохи ділити та множити. І коли вже споночіло, то розбійники вже дещо розуміли з тієї науки.
-Отже Гуре, маєш мані і Муру дати по п’ять монет в десять дукатів, і тоді ми квити!
-Нічого я не маю дати Туре! Мої гроші, моя здобич, ми вже їх поділили…
-Але ж порахуй, Гуре, - спробував переконати його цього разу Мур.
-Нічого не хочу чути!...
Слово за слово, спалахнула бійка, і зрештою Тур і Мур вбили Гура, і розділили його здобич. А тоді взялися ділити ті гроші, які були в скарбі їхньої банди. І тут почалися суперечки вже між ними двома:
-Туре, ти мені має дати ще двісті дукатів золотом, і тоді все буде гаразд!
-Але ж Муре, в тебе є ще п’ятсот флоринів сріблом, це виходить на одне!
-Ні, не виходить, ти так ніби сьогодні рахувати навчився!
-Я? Та ти сам тільки сьогодні навчився рахувати!...
Чи варто казати, що ця сварка скінчилася плачевно для і для Тура, і для Мура? А Божидар, який за цим мовчки спостерігав, залишився один. Він забрав назад всю свою здобич, і ще вивіз двома кіньми з лісу купу різного добра яке було в розбійників. Частину він віддав, частину дав бідним, частину родичам тих, хто з ним на розбійників ходив і загинув в лісі. А з рештою (а її було ой, як не мало!) повернувся додому.
І зажив він багато і щасливо. Божидар став багатший за обох своїх братів разом, і не втомлювався кожен день дякувати батькові, що напоумив його, перед тим, як іти у військо, ще навчитися грамоти і вивчитися рахувати. Бо колись він навіть подумати не міг, що одного дня, це врятує його життя…
Ось так, деякі наші вміння та таланти живуть в нас і просто чекають свого часу. І цей час може наступити у таких ситуаціях, про які навіть припускати не можеш. Тому завжди варто вчитися чогось нового і просто вчитися, і не запитувати: «А навіщо це мені?». Бо колись, ми можемо бути безмежно щасливі від того, що ми це знаємо і уміємо…

…-Усе одно – я не люблю вчитися!, - насупилися Єва, і сіла в кумедній позі, склавши руки на грудях.
Сір Трікордан, ніяк не прокоментував її слова, лише підсміхнувся і піднявся зі свого крісла:
-Надобраніч, Єво! Надобраніч, Маріє!
Коли він уже виходив, то його спинив на порозі голос принцеси Марії:
-Сіре Трікордане! А ви завтра до нас знову прийдете?
Замість відповіді він лише радісно всміхнувся і схилив голову…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85050892829895 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …