Назар йшов важким повільним кроком. Його живіт бурчав і ставав щомиті болючішим. Назарові кортіло їсти, а в кишені брязчали лише копійки, яких вистачило б хіба що на метро. В тролейбусі вже, якось викрутиться. Зараз було головне доїхати до гуртожитку де вже жалісним «собачим» поглядом він випросить у вахтерки шматок хліба.
Назар вже підходив до підземки, коли до його носа донісся запах м’яса і лаваша. Студент заплющив очі, вдихнув найглибшим своїм вдохом і набрав повні легені аромату. Неприємно-кислотний сік щодуху наповнював виділений для нього резервуар. У мізку пульсували голодні болі. Назара прошибав холодний піт. Страшенні конвульсії починались лише при одному погляді на вагончик з кричущою назвою «Шаурма».
Всередині ласого вагончика стояв чоловік середніх літ з азійською зовнішністю. Він тримав у руках здоровенного ножа і повільними, але впевненими та вправними рухами зрізував маленькі шматочки м’яса. Далі клав на стіл лист лаваша, який потім начиняв різноманітними інгридієнтами та приправляв гірчицею, кетчутом і майонезом.
Назар дивився на процес приготування жадібними очима, з зазідрістю спостерігав як оточуючі невибагливо поглинали страву азійської кухні.
Студент стояв у черзі та рахував гроші, рахував знову і знову в надії на те, що їх стане більше. Ось він вже біля віконця вагончика звідки посміхається радісний азіат, який вітає Назара, називає його братом, питається як справи у його батьків, як там з навчанням, чи потрібно домовитись з викладачем, далі краще - привітний продавець пригощає хлопця найбільшою, найсмачнішою, найкалорійнішою в світі шаурмою, прощається махаючи рукою, а потім... потім настає реальність.Азіат незадоволено щось белькоче, всі навколо тицяють пальцями, сміються, складають анекдоти, злісним поглядом проводжають злидня. Назар червоніє, тіло вкривається неприємністю, все всередині стискається, опускається голова і він починає бігти, збиваючи по дорозі молодих вагітних жінок, старих бабок, малих дітей.
Він тікає подалі від людей та вони всюди: переслідують його, знущаються над ним. Студент починає стомлюватись, ноги його не слухаються, руки паралізує, очі сліпнуть, вуха не чують. Назар намагається крикнути, жадібно поблагати про допомогу та натомість лише беззучно падає на міський асфальт. Перехожі байдуже переступають через Назарове тіло. Вони сміються, вони радіють, вони в ейфорії. На вулиці йде теплий дощ, потім з’являється веселка. Всі посміхаються, вітають один одного, обмінюються враженнями. В магазинах розпочинаються акційні знижки, продавці задарма розливають квас. На площі біля метро організовують сцену, приїжджають співаки та співачки, нарешті лунає фінальна музика, і в нічному небі запалюються вогники феєрверку.
