Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2623
Творів: 47911
Рецензій: 92725

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Безглузде кохання

© Ольга Рибчинська , 13-07-2009
Безглузде кохання
Я не зможу його прогнати, бо він оселився в храмі мого серця навіки
Ольга ФІНОВСЬКА
На вулиці глибокий вечір. Я сиджу в кімнаті і роздумую над своїм
маленьким прожитим життям.
Одного чудового дня я – романтична, наївна, дурненька дівчинка,
наслухалась чудових слів, які мені говорив ніжний, юний і, на перший
погляд, ввічливий хлопець, і повірила йому. Він був настільки ніжним і
чудовим, що я не вірила, що це відбувається зі мною. Слухала його
брехню, носила „лапшу”, яку він старанно вішав мені на вуха місяцями.
Чекала його, довіряла, писала романтичні вірші і листи. А у відповідь,
як завжди, отримувала "цілу купу нічого". Мене мучили питання . Чому? Що
я роблю не так? Де припустилася помилки? І чим раз, то чіткіше розуміла,
що головна помилка в тому, що я його люблю. За що? Не раз питала я себе,
а у відповідь чула лиш одне: "Просто люблю і все". Я не знала, що мені
робити зі своїм коханням, як його втримати в серці та не крикнути вслід:
”Я тебе кохаю!”.
Минув місяць. Я його не бачила, але написала листа. Знову безглузда
помилка. Він мені не відписав. Виявляється, дуже зайнятий для того, щоб
дати відповідь на мій сповнений ніжності і кохання лист. Минуло ще два
місяці. Моє кохання з маленької іскорки розгорілося у величезне багаття.
Воно горіло і пекло моє серце, сушило і попелило душу. Я не могла його
тримати в собі, і сказала йому (тому брехливому негіднику, якого треба
було б послати під три чорти) – кохаю. З того часу пройшло більше року,
я досі питаю себе: "Навіщо?! Навіщо відкрила душу такому кретину?". Він
на мої слова промовчав. Уявіть...
Я кажу: „Олеже, здається, я до сьогоднішнього дня не могла зрозуміти, що
коїться у моєму серці, але тепер можу впевнено сказати, що там вирує
кохання”.
Він мені: „А я поки не можу сказати, що когось кохаю”.
Два тижні я ходила сама не своя, плакала, говорила, що не можу без нього
жити. А треба було просто плюнути і розтерти. Нарешті настав
довгоочікуваний день – він прийшов. Як завжди, ніжно дивлячись на мене
своїми невимовно гарними, блакитними очима. Я вирішила послати його під
ті три чорти, котрі чекають на нього більше шести місяців. Не говорила з
ним, не дивилася на найкоханішу і бажанішу людину в усьому світі.
Накрутила волосся, як він любив, одягла чудову сукню і вийшла до нього
холодна, мов Снігова королева. Він не сказав ні слова – в серці тьохнула
образа. Нічого, подумала я, не говориш - не треба. Цілий вечір я провела
з подружкою. Він не підходив, не говорив. Моє серце обливалося слізьми,
та я сміялась. Вечір добігав кінця. Я сказала подружці, що нічого не
буде, це кінець. В цю мить відчула, що хтось торкнувся мого плеча.
Озирнулася. Переді мною стояв він та дивився своїми невимовно красивими
очима.
Ми говорили... Я не хотіла його бачити. Він казав, що не хоче мене
втрачати. Я запитала, навіщо я йому. У відповідь: "Бо ти мені
подобаєшся, мені з тобою добре, я тебе поважаю, ти розумна". Але нічого
про кохання. Я пішла з словами : "Це все!". Він не відпускав мене,
говорив, що не хоче втрачати - і знову жодного про кохання. Я запитала,
що він до мене відчуває. У відповідь: "Якби я тебе зовсім не любив, то
не говорив би зараз з тобою". Я поцікавилась: "А зовсім, це скільки?".
Він відповів: "15 відсотків". Це мене вбило остаточно. Я не могла
повірити, що той ніжний і найкращий, міг мене так образити. Краще б
він сказав, що я йому не потрібна, що він мене не любить. Я відчувала
себе неповноцінною - мене кохають на 15 відсотків.
Але, що ви думаєте, я його пробачила. Сиділа в нього на колінах,
дивилася у нічне небо і знову вірила його брехні, знову збирала на вуха
"лапшу", яку ношу досі. Здавалося, він змінився. Думала, що кохає. І знову
безглузда, невимовна помилка - я віддалася тому, хто не вартий нігтика
на моєму мізинці. Після нашої першої ночі він, щоправда, став кращим,
добрішим, ніжнішим, уважнішим. Але те, що сталося потім, перекреслило
усі його ніжні слова та поцілунки.
Через місяць я дізналася, що вагітна, і, звичайно, злякалася. Не знала,
що робити, до кого бігти питати поради, але водночас сподівалася, що
коли скажу йому, він буде радий. І знову розчарування...
Я сказала, що ношу його дитину, він - у відповідь: "Маленька - це не
смішно, роби щось". На мить я загубилася у світі, усередині все
похололо. Але знову пішла назустріч негіднику, який попросив вбити його
дитину. Я її вбила, і при цьому продовжувала його кохати. Я шукала
виправдання, аби тільки не образити його. Хоча йому було на мене
наплювати. Останній його вчинок вразив мене ножем просто в серце. Він
сказав, що в нього змінилося ставлення до мене. І це після того, як я
пішла на таку жертву заради нього! Він вкотре поранив моє серце. І
пішов...
Наступного дня я його чекала, бо в серці горіло пекучим вогнем кохання.
Він не прийшов. Я не знала, що робити, куди бігти, кохати далі чи
вирізати його з своєї душі навіки. Наступного дня зателефонувала,
плакала в слухавку. Він, як завжди, ніжний і упереджений: "Маленька,
вибач, я неправий, я не знаю, чому так із тобою говорив".
Я запитала, чи потрібна йому. Він нічого не відповів. Кинула слухавку -
очі залилися слізьми. Через деякий час ми зустрілися. Ви, мабуть,
думаєте, що було все жахливо? Ні! Олег був ніжніший за саму ніжність,
здавалося його підминили. Я поїхала на навчання. Він дзвонив, слав
повідомлення. Я думала, нарешті стріла Амура пролетіла не повз нас, а
між нами. І знову вчинок, котрий примушує говорити моє серце болем і
образою. Я не бачила його три тижні, і думала, що коли зателефоную й
скажу, що їду додому, почую у відповідь: "Я теж". Та де там. Відповідь
була звична: "Вибач, сонце, я не можу". Нічого не сказала, не заперечила
і положила слухавку. Далі знову "ціла купа нічого".
Тепер сиджу, пишу цю історію і думаю, що робити далі. Розум каже: "Жени
його під ті три чорти, які чекають вже більше року". А серце кричить: "Я
не можу без тебе жити". І я знаю, що якщо він прийде, я не зможу його
прогнати, бо він оселився в храмі мого серця навіки.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59157109260559 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …