Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51017
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 16678, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.36.10')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Містика

Смолянка (продовження)

© Наталія Чоловська, 08-07-2009
Коли за матір’ю зачинились двері, Сем сів на ліжку.
- Лео, добре, що ти тут, - кивнувши ненависному глюкові, промовив він, - за мудака мене, певно, маєш?
- Ну, що ти. Не за мудака. За віслюка. Недалекого і впертого.
- І на тому дякую.
- Як ти себе почуваєш?
- Як лайно.
- Стан твоєї душі мені зрозумілий. Я мав на увазі, як твоє тіло?
- Та все в порядку. Пара синців і голова тріщить. Чесно кажучи, бувало порою і гірше...
- Дивний ти екземпляр, друже, - сівши поруч з Семом на ліжку, посміхнувся Лео.
- Дивний?
- Дуже дивний. Розумієш, та сила з якою ти віч-на-віч зіткнувся на пустирі через свою впертість, ніколи ще не залишала вибору. Ні найменшого шансу. Ти дивився в очі смерті, Семе. І ти живий.
- Ти ж сам казав, що я ярт.
- Але і ярт, потрапивши в центр вирви, не мав шансу вижити.
- То я не ярт?
- Ярт. Це вже не викликає в мене сумнівів. Справа в тому, що… ану, скинь ковдру…
- Це ще для чого?! – обурився Сем, розкривши свої голі ноги.
- Зніми це, - наказав Лео, кивнувши на єдиний предмет одягу, що був на тілі Сема.
- Ти збоченець, Лео? – посміхнувся Сем.
- Ні. Мене твої яйця не цікавлять. Просто, якщо я правий, в тебе повинна бути відмітина. Тут, в паху.
- Чорт! – вилаявся Сем, виконуючи наказ нестерпного маленького чоловічка.
- Це ж не татуювання, правда? – тицяючи холодним пальцем в низ семового живота, де, справді, був малюнок у вигляді якоїсь химерної тварюки, схожої на крилатого павука, запитав Лео.
- Ні. Це на мені, відколи себе пам’ятаю… А що це?
- Шага. Бог  нашого племені. Наявність такої відмітини, говорить про належність до його роду…
- Т-а-ак… зараз виявиться, що я -  загублений яртський принц, по якому вже багато років плаче престол… - натягуючи труси, сміявся Сем.
- Мріяти, як кажуть в вашому племені, здоров’ю не шкодить. Але, нажаль, не в твоєму випадку, - посміхаючись, обламав Сема Лео.
- Значить, престол за мною не плаче?  - зітхнув Сем, -  ясно… Вже, якщо не щастить, то не щастить ніде. Ні на землі, ні під нею.
- Та ні. Де в чому тобі дійсно пощастило. Ти народжений, щоб дарувати світло…
- Моє покликання - стати електриком? – невинно кліпав Сем, дивлячись в очі велта.  
- Гумор – це чисто людська риса. В ній немає сенсу, - насупився Лео.
- Помиляєшся. Сенс є. Іноді, це єдиний спосіб не збожеволіти. Наприклад, в моєму випадку.
- В твоєму випадку, на тебе чекає важка, виснажлива праця. А потім - боротьба. В цьому твоя місія і зміст твого приходу.
- Приходу?
- Народження, по вашому.
- А іншого варіанту розвитку подій Шагою не передбачено? Справа в тому, що схильність до важкої виснажливої праці в мене цілком відсутня від народження. Як і бажання боротися з чим би то не було.
- Є інший варіант. Ти далі питимеш свій жахливий напій. Ти питимеш його все більше, твоя душа стане рідкою і витече з тебе, як з крана. Вона сильно страждатиме. Тому, що будь ти велтом, чи людиною, ти повинен виконати програму, для якої стався твій прихід. Вибір, звичайно завжди залишається за тобою. Але, вибравши самознищення, ти втратиш не тільки себе. Нажаль, від тебе залежить виживання яртів. Наш народ давно вже не такий могутній як тисячоліття тому.  Багато що змінилося. Мезри майже витіснили яртів із правічних територій. Ярти стали… іншими, слабкими… і Шага залишив нас.
- Що ще за „ мезри ”? – запитав перекошений Сем, який уявляв себе великою п’яною  рибиною, з рідиною, замість душі, всередині, і латунним блискучим краном, на місці певного життєво важливого органу. Було, не те слово, неприємно.
- Мезри – це істоти, що прийшли з повітря. Кілька століть ми співіснували мирно, та потім з’явився він. Міло. Він змінив життя мезрів. Змінив їх самих. Він дарував їм силу. Та, нажаль, що сильніші мезри, то слабші ярти…
- А я тут до чого?
- Ти – єдиний Обраний Шагою. В твоїх жилах тече священна кров. Остання з вибраних – віщунка Сальма загинула 50 років тому. З того часу ярти приречені на повільне вимирання. Тому ти – наша остання надія.
- Що я повинен робити?
- Ти повернеш нам Шагу! – очі Лео шалено спалахнули, - правда, тобі доведеться добряче попрацювати над собою…
- Не думаю, що я – найкращий варіант для цього, -жалібно прошепотів Сем.
- Нажаль, іншого варіанту в нас немає, - зітхнув Лео.
Сем мовчки лежав, стомлено заплющивши очі.  В голові його робилося щось неймовірне, суперечності рвали свідомість на частини. З одного боку – надто фантастичними були речі, про які говорив ярт, а з іншого надто реальним був він сам, щоб не повірити в його слова…
- Ти стомився, відпочивай, - підвівся Лео, - я залишу тебе самого. На самоті, людський мозок працює краще. За ніч ти повинен прийняти рішення, Семе.
Лео підійшов до вікна. Легко стрибнув на підвіконник, махнув Сему рукою, і, розсунувши долонями шибки, наче вони були не із скла, а з якоїсь податливої драглистої маси, зник за вікном.
      Сонце за вікном також тихо щезало, занурюючись в синій туман наповзаючого мороку.
Яна сиділа за столом, в’яло колупаючи виделкою в тарілці. Тамара дивилася на неї з тихим сумом.
- Ти впевнена, що це тобі потрібно саме зараз? – запитала вона, торкнувшись руки онуки.
- Впевнена. Я хочу подорослішати.
- Ти не подорослішаєш від того, що в твоєму паспорті з’явиться штамп.
- Зате це позбавить мене від безглуздих мрій, - відрізала Яна.
- А що з тим хлопцем, Семом? – Тамарині очі пронизували душу Яни наскрізь.
- Сем? Сем ніколи не подорослішає.
- Мені здається, ти робиш помилку. Та, як би не було, я прийму будь-яке твоє рішення.
- Я знаю це. Тому і приїхала сюди.
       Від розмови з Тамарою в Яни дійсно стало легше на душі. Хоча бабуся, не була впевнена у виборі Яни, вона підтримувала її, а це було головним.
В двері подзвонили і Тамара, змушена була залишити онуку на самоті. Вона вийшла на ганок, де довго розмовляла з кимось. Яна, нудьгуючи,  потяглася до серванту, в якому змалечку любила „наводити порядок”.  Вона тут же наткнулася на почорнілий від часу шкіряний альбом із старими фотографіями. Деякі з пожовтілих старих фотокарток, Яна пам’ятала. Наприклад, цю з красивою жінкою та дівчинкою, схожою на Яну.
         Смаглява дівчинка із схожими на тернинки блискучими оченятами – то мама Тамари.  Янина прабабуся Ядвіга. Дивлячись на це фото, Яна кожен раз переконувалась, що вдалася саме в неї. Та цього разу її увагу привабила жінка, що стояла за плечима Ядвіги та її матері. Очі цієї красивої смаглявки видалися їй знайомими. Яна невідривно дивилася в них, і, хоч постать та обличчя фатальної красуні з фото були розмитими та майже стертими часом, Яну не залишало враження, що очі ці – живі. Вони слідкували за Яною, чіпляючись немов гострими пазурами, за її душу. Не здатна відвести погляд від давньої фотографії, вона невідривно дивилася на жінку, лице якої раптом почорніло, перетворившись на негатив.  Чорний колір ставав все виразнішим блискучим, немов смола, обличчя дівчинки також стало зовсім чорним.
        Торкнувшись пальцем альбому, Яна відразу відсмикнула руку. Чорна пляма, що залишилась на пальці Яни, виразно пахла смолою. Незрозумілі слова, що переслідували дівчину в снах, зазвучали зсередини, наче із самого серця.
Не в силах витримувати далі неймовірну нервову напругу, Яна закрила альбом і визирнула в вікно, де розмовляла з невідомою гостею Тамара. В ту ж мить очі Яни зустрілися з очима Тамариної співрозмовниці. Дівчина здавлено скрикнула, відскочивши від вікна.
Тамара розмовляла з Юстиною, старою ворожкою, з Мілавичів, але не це налякало Яну. Просто, на мить дівчині здалося, що з-під старечої, зморшкуватої маски Юстининого обличчя ясно проступили риси жінки з фото.
Юстина, помітивши Яну в вікні, раптом кудись заспішила, і на диво впевнено, як для столітньої старої, пішла до воріт.
- Хто приходив? - почувши, що в сінях грюкнули двері, спитала Яна.
- Та так… Бабуся одна. Уявляєш, з будинку перестарілих втекла і в Мілавичі повернулась. Та ти її може і пам’ятаєш… ворожка Юстина. Тебе кілька разів на віск до неї возили…
- Здається, пам’ятаю, - вдаючи байдужість, пробурмотіла Яна.
- Тамаро… а хто ця жінка? - відкривши альбом, запитала Яна несподівано.
- Я не знаю. Якась подруга моєї бабусі. Здається, вона була маминою хресною.
- Мені, здалося, вона схожа на Юстину.
- Ні. Це точно не Юстина, - заперечила Тамара якось невпевнено, забравши з рук онуки старий альбом.
Яні було не по собі, після розмови з Тамарою. Вона відчувала нещирість, фальш в її словах. Таке відбувалося вперше. Від розуміння, що Тамара також здатна обманути її, Яну кинуло в жар. Вона не могла більше залишатися тут, в цьому домі, де їй не довіряють, так само як і батько з матір’ю.
Нічого не сказавши, дівчина вийшла з хати і сіла в машину. Вона завела мотор, підсвідомо чекаючи, що її зупинять. Але Тамара, і це було неймовірно, не зробила цього.
Вона мовчки сиділа за столом поклавши на альбом руки.
- Не треба… не треба тобі цього знати дитино, - одними губами шепотіла вона.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Знайоме фото

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Дара К., 08-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61484718322754 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Рециркуляторы воздуха бактерицидные для школы Производственная Компания Солнышко.

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …