На шістнадцятому, горішньому поверсі нового будинку оселилися два сусіди – Вікторіан з дружиною і Роменарій.
Поступово, але неухильно їхні життєві колізії почали драматично розгойдуватися. Особливе збурення настало, коли до їхніх осель прибилися маленький хлопчик Нгуєн і несамовита Розалія… Але будьмо послідовними.
Вікторіан найнявся працювати у лазню, коли та видихувала останні аромати гнилого дерева, пацюків і дешевого мила. Потім грубі дерев’яні лавки, підмостки, душові комірки з іржавими трубами та цинкові тазки швидко замінили на парилки, басейни і окремі номери з диванами. Лазня перетворилася на сауну з баром, масажем та іншими делікатними послугами.
Оаза для спраглих, пузатих, пристаркуватих, бритоголових чоловіків наповнилася ще й юними дівицями універсального використання. Щоб покружляти домінантними мухами у номерах, їм доводилося часто битися між собою за найсолодший шмат.
Вікторіан, щоденно споглядаючи на дике спрощення стосунків дівиць з бритоголовими, западання їх до печери, до первісного стану, поступово втратив потяг до власної дружини Сусанни. Збурені, розпарені сауною сексуальні фантазії Вікторіана злетіли під самий дах і стали недосяжними у стосунках зі цнотливою дружиною, особливо після того, як він став безпосереднім учасником групового злягання, схожого на колективний секс африканських мавпочок Бонобо.
Довготелеса Сусанна – два метри краси з дівочими опуклинами і пружним черевцем – не могла зрозуміти перемін у настроях чоловіка. А коли вона збагнула, що її брутально зраджують з повіями, то спробувала використати весь арсенал впливу з ніжністю і криком, ласкою та биттям посуду.
Але навернути Вікторіана у сім’ю і на власне тіло їй не вдалося.
Чоловік добряче втягнувся у пиятику і бурлакування. Часто вертався додому лише вранці.
Згодом сімейні чвари стали закінчуватися тим, що Сусанна фарбувалася, одягалася, оголюючи черевце і стрункі ноги, та демонстративно йшла в ніч.
“Треба помститися негайно, помститися багато разів наперед, хоча б на тиждень”, - думала вона. Але у тім’ячку пульсували сільське виховання і внутрішній супротив. Вони не дозволяли віддатися першому-ліпшому, кого набредеш у пітьмі…
Незайманий хлопчик Нгуєн, 160 см зросту, битий і всіляко кривджений дівчатами у школі, продовжував дивитися на світ у свої 25 років з постійно задертою головою. Щоб якось вивершитися, поринув у вивчення філософських течій Сходу і релігій. У пізнанні кармічної оболонки душі зупинився десь під деревом Будди, однак Нірвани не досяг. Його раптово переорієнтували на одній вечірці власні очі, коли Нгуєн втупився у Сусаннині сіднички.
“Як же вони гарно влаштовані, та ще й рухаються напроти очей, і не треба закидати голову до хрумкоти шийних хребців”, – думав він.
Який там Будда!? Свідомість заполонили тунельні думки, у кінці яких хлопчик віртуально і смачно завжди поєднував своє тіло з довготелесою кралею. Це була навала, світ замкнувся у розгалуженні привабливих ніг чужої дружини! Як маленький цуцик, Нгуєн почав приходити до Сусанни, вигадуючи привід, щоб жадібно споглядати і сподіватися. Відчуваючи на собі промені відданих, ніжно роздягаючих очей, бгалася душа у жінки, кров кидалася у голову. Сусанні ставало млосно, у спинуші щось немилосердно лоскотало і ятрило…
Столяр Роменарій усе свідоме життя хотів злетіти у повітря. Спочатку бажання втілилося у виготовлення дерев’яних птахів, маленьких дельтапланчиків і, особливо, хвостатих дракончиків з крильцями. Останні, розплодившись, повсідалися на стінах його житла і у вечірніх сутінках поблискували багряними очима і кривавими пащами.
Після 30 літ у Роменарія сформувалися маленький череп, довжелезні кучері, густе волосся на лопатках і легкий кістяк. Він перебував десь на початковій стадії перетворення ящера у дракона, бо попереду ще була головна метаморфоза – заміна шерсті на пір’я.
Надмірне вживання алкоголю не прискорило цих змін, зате мрія злетіти у повітря трансформувалася у непереборне бажання щось викинути з балкону. Почав з малих форм: вазонів, гантелей, сковорід. Однак задоволення не відчував, бо падіння швидке, шуму і озвучення мало, втілитися думкою у предмет і злетіти – важко.
Дещо більше втіхи було від злету тумбочки і особливо телевізора, бо тоді вперше у вухах запульсувала небесно-висока мелодія труби.
Звісно, внутрішні поштовхи на викидання з’являлися при добрячому сп’янінні і відчутті самотності.
Розгойданий маятник світосприймання хитнув подалі від балкону, коли до його оселі прибула Розалія. Приходила без попередження, завжди заряджена на любовні здригання і випивку. Була несамовита у тілесних розкошах і судомах. Вони завжди закінчувалися обпиванням до нестями, до повного збараніння. Для шліфування і полірування душевного стану наприкінці оргії з її вуст лунали окрики: “Викрутку хочу!”
А Вікторіан уже місяць не ночував вдома. І лише слабкість, вичерпаність і жахлива думка, що печінка розповзлася по тілу і знаходиться нині у правій ступні та „чавиться” через крок, нагнали його додому.
Вікторіане! Ти прийшов занадто рано! Чому тебе принесло без попередження, коли сонце ще тільки нахилило голову до обрію? І що ти побачив? Розгублену, оголену дружину з рожевою льолею на шиї через плече. Бо вона, не витримавши внутрішнього, розбурханого вогню, великодушно дозволила Нгуєну себе осідлати. Ти побачив танцюючого, просвітленого, уже не хлопчика, у дивному вбранні: на ногах – Сусаннині чоботи на високих підборах, помаранчевий бантик на прутні і більше нічого…
Могутній Вікторіанів аперкот з правої руки здійняв Нгуєна у повітря, висмикнувши з чобіт. Однак той, без видимих пошкоджень і наслідків, швидко просочився у щілину дверей. Вікторіан гнав підстрибуючого Нгуєна сходинками аж до дев’ятого поверху, допоки не наткнувся на марші на бантик, що нарешті покинув господаря.
Для відновлення пошарпаного Ego і щоб сяк-так відстоялася скаламучена свідомість, Вікторіан побрів до сусідової квартири. А там уже нервово сновигала несамовита Розалія, уся збуджена, уся тремтяча, у передчутті насолод…
Роменарію! Ти незворотньо запізнився з народженням, бо дракони уже давно літають птахами. Ти катастрофічно не встиг до подруги, до свого гнізда, бо вирішив “набризкатися” по самі вінця ще по дорозі. Тому, коли відкрив двері – то почув знайоме: “Викрутку хочу!”. І тільки тоді тебе здолала безмежна самотність…
А далі, підтюпцем пересуваючись, Роменарій похапцем перемішав у літровій банці сивуху з томатним соком, вкинув туди велику слюсарну викрутку, і, без єдиного слова, поставив на стіл це пійло перед почмеленими, Розалією і Вікторіаном.
А сам, під дедалі голосніші звуки труби-корнета, оті пульсації високого “до”, зірвав у спальні ажурні двері, зроблені з червоно-бурого дерева махагоні, і вистрибнув з ними через балкон.
О, це була найкраща, найсолодша, і така бажана мить його життя!
Роменарій таки злетів у повітря драконом!
