Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47346
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Повість (Робоча назва - "Гросмейстер") ч.3

© Діма Княжич, 17-05-2009
Розділ V. Розкриті карти

Втім, до полудня так нічого особливого не відбулося. Поснідав, побалакав з Жекою по телефону про вчорашні посиденьки в Артура ("Все було супер, жаль, що без тебе. Дівчатка, правда, захотіли попсової музички, як завжди, але загалом ульотно все вийшло!"), послухав нарешті "Рамштайн". Пополудні його потягло на вулицю. Не знав сам, чому, але просто не міг сидіти вдома. Швидко збігши сходинками (до ліфту заходити було моторошно), не затримуючи погляду на нумерації поверхів, Ігор вискочив з під’їзду. Брешу, сам собі брешу. Все я знаю. Мені просто необхідно розповісти комусь про все, що зі мною відбулося. Не треба співчуття, порад, іще чогось там, хай просто вислухає! Бо я не можу… Не можу один з усім цим! Чортівнею цією… Може все це – мура, ламаного гроша не варта, але я вже реально боюся. Боюсь – і сам не знаю чого. Ні, іти кудись, до тих, хто вислухає і повірить, повірить на слово… Але куди б його піти? Вірніше – до кого? Кому можна розповісти про те, що відбулося вчора, не хвилюючись, що він зразу кинеться дзвонити у дурку? Батькам, ясен пень, такого не розкажеш. Вони хоч і прогресивні люди (тато навіть Стівена Кінга читає), але їм відкритися не можна. Бо почнуться походи до психіатрів, психологів, психотерапевтів, іще чорт зна яких "психо"…  Комусь із друзів? Зайти до Жеки, витягти його на повітря і висповідатись йому? Нормально, це ж не плакати в жилетку. Він має повірити. Мені ж і небагато треба – щоб мене вислухали і сказали: "Та, мура це все, не хвилюйся, минеться…". Значить – до Жеки? Чи до… Ні, до Дашки точно не піду. Їй про таке розповідати не можна. Ні і ні. Ех, погано без мобілки. Шкода, звісно, просто так десь її посіяти, але хто ж тобі винен? Батьки обіцяють скоро купити нову, але хто зна, коли буде те "скоро"… Коротше, ходім до Жеки, а там подивимось по обстановці. Бо якщо наш америкен-бой дістав якусь нову "шпілу", то його від компа відтягнеш хіба що бульдозером.
Сьогодні, здається, фортуна була милостивішою до Ігоря, аніж учора. Жека був удома, пропозицію потинятися зустрів з ентузіазмом, з ходу запропонувавши по дорозі зайти кудись посидіти. "Хоча б у МакДі". Зітхнувши подумки, Ігор погодився. Сам він хоч і любив цей популярний фаст-фуд, але намагався якомога рідше там бувати – треба ж тримати форму, як-неяк. Однак зараз йому просто необхідно було поділитися пережитим, тому турбота про дотримання спортивної форми відсувалась на другий план.
Зайнявши столик на вулиці, Ігор почекав, поки Жека упорається з дабл-чізбургером, і почав свою оповідь. Він навмисно опускав різні жаргонні словечка та епітети, щоб його історія не виглядала дешевою вигадкою в стилі "Єралаш". Однак сухий офіційний стиль розмови Ігорю давався важко, тому не справив особливого враження на Жеку, чия уява була загартована жахастиками і комп’ютерними іграми.
- Глюки, - впевнено заявив він, відкушуючи від пиріжка з вишнями і плямкаючи, як Багс Банні.
- Ох, не думаю… - похитав головою Ігор.
- Просто глюки. Ти ж сам казав – гіпноз. Цигани і не такі фокуси вміють робити, це у них у крові.
- Мені б твою впевненість, - буркнув Ігор.
- "Спокойствие, только спокойствие!", - наслідуючи голос Карлсона (з яким, до речі, мав чимало спільних рис), категорично відповів Жека. – Чого ти так кип’ятишся? Вчора було жарко, ти перегрівся на сонці, тому був дуже вразливий. До тебе причепилася циганка і напустила якусь чортівню. Ну і від усього цього в тебе почалися глюки. Доганяєш? Логічно?  
– Ти себе на моє місце постав. Одразу б відпала здатність логічно мислити.
- От саме тому ти і повинен вислухати мене, - Жека дожував пиріжок і набрав поважного вигляду. – Я тобі кажу – це все маячня, ламаного гроша не варта. Глюки. Нічого, пройде. Не смертельно. Під час температури теж мариться всяке. Вважай, що у тебе була температура, а тепер ти видужав. З часом прийдеш в норму і забудеш про цю хрінь.
- "Температура"! Від такої температури штани обмочити можна! Інше б усе нічого, але той тип у балахоні… Він же зі мною говорив! Я все ясно пам’ятаю. І він потім мені снився! Я тут за крок від психушки, а ти "Спокойствие, только спокойствие!", психоаналітик довбаний! – розійшовся Ігор.
- Слу, до мене які претензії? – почервонів і набурмосився Жека. -  Ну подивися сам: якби тобі хтось розповів подібну туфту, що б ти сказав? Сказав би, що він тупо гонить, що це реальний дебілізм, і що йому пряма дорога до психіатра. Ну хіба не так?
Ігор різко перегнувся через стіл, схопив Жеку за петельки і притягнув до себе.
- Ти мені віриш?! – прошипів він, впившись розширеними очима в очі Жеки. – Кажи, віриш?!
Але Жека (молодець!) спокійно витримав важкий погляд. Він таки вмів бути нордичним. Ігор першим не витримав і опустив очі.
- Вірю, - спокійно сказав Жека. – Тобі я вірю.
Ігор відпустив Жеку, відчувши раптом дивну слабкість.
- Я вірю, - продовжував Жека, поправляючи комір, - що все, що ти розказав – не тупа вигадка. Але повірити в реальність розказаного – я не можу. Це ж ні в які ворота не лізе. Признайся – ти сам в усе це віриш?
Ігор мовчав. Справді, як змусити іншого повірити, що все це відбулося насправді, коли сам в цьому не впевнений? Жека, відчувши тріумф своєї залізної логіки, враз позбувся щокатої поважності і став поблажливішим.
- Так що не ламай над цим голову, - сказав він уже цілком дружнім тоном. – Я думаю – нічого паранормального. Просто тимчасове запаморочення свідомості. Явище досить поширене і не смертельне. Все просто, як у казці.
- Не знаю, не знаю… - Ігор супився, але у голосі вже не було впевненості.
- Тю, ти ж хотів почути мою думку? От я і сказав. Ніякої містики, простий гіпноз.
- А мій сон і цей орден, гросмейстер?..
- Це вже у тебе з підсвідомості. Щось таке відклалося. Фентезі мабуть начитався, - впевнено вів Жека, хоча сам читав фентезі аж ніяк не менше за Ігоря.
- Ех, - Ігор потягнув крижаної коли, - Ти все так гарно по поличках розкладаєш. А мені от щось підказує,що все зовсім не так примітивно, як ти розписав…
- Ну то готуйся до прийняття в це твоє братство. Принось жертви темним духам вночі на цвинтарі, обвішуйся амулетами, підписуй договори кров'ю, - Жека надувся, очевидно образившись на слово "примітивно". – Втім, моя тобі порада, - тут же додав він примирливо. – Не парся через це і забудь. Літо, канікули тільки почалися, а ти якоюсь фігнею страждаєш. Менше про це думай. Бо, знаєш, коли чогось очікуєш, то воно з часом почне тобі увижатися. Якщо, виходячи в темний коридор, очікуєш побачити там упиря з палаючими очима – то колись таки побачиш його. Якщо будеш фанатично вірити в ці свої глюки – то справді скоро ганятимешся в чорному плащі за покемонами. Тому – тусуйся з друзями, слухай музику, коротше – радій життю. І буде тобі щастя.  
Підбадьорений цими великомудрими напучуваннями, Ігор допив колу і поспішив погодитись. В нього раптом відпало будь-яке бажання не тільки говорити, а й думати про все це. Ну його в радіоактивне болото! Врешті-решт, чи не цього ти й прагнув від співрозмовника? Глюки глюками, а жити все одно треба. І він поспішив завести розмову про речі земні і звичні. Наївний Жека одразу ж спитав, що там Дашка. Ігореві довелося буркнути, що все нормаль, і перестрибнути на нову "шпілу", яку зараз опановував Жека. Америкен-бой одразу пожвавився, дожував усе, що лишалося на таці, і без довгих передмов потяг Ігоря до себе.
В гостях у Жеки Ігор розслабився і остаточно забув про свої страхи, цілком переключившись на монітор, де головний герой гри, слухаючись ударів по клавішах, вражав на смерть монстрів, появу яких можна було пояснити лише хворою фантазією якогось типа, що ні бельмеса не тямить в біології.  
Вийшовши з під'їзду Жекиного дому, Ігор повернув у свій бік, коли раптом почув неголосне:
- Отже, ми зустрілися.
Озирнувся. Це ще хто? Якийсь мужик середніх літ, весь в чорній джинсі. Кругла поголена голова з чорною пов’язкою на лобі, засмагле вилицювате обличчя, темні очі… Він! Гросмейстер!
Обличчя Гросмейстера було спокійним і зосередженим. Звичайний чоловік, що займається інтелектуальною працею. Але в очах його Ігор уже бачив прихований вогонь, готовий спалахнути щомиті. Очі Гросмейстера лякали, але відірватися від них було неможливо.
- Нічого не бійся, - спокійно почав Гросмейстер. – Віднині страх не для тебе. Тебе охороняє Пітьма. Довірся їй – і позбудешся страху назавжди.
Ігор механічно кивнув.
- Ходім, -  чоловік кивнув у бік лави біля дитячого майданчика.
Ігорю нічого не лишалося, як іти за ним. Певно, зараз вирішуватиметься його доля. А може…

*    *    *
- Ти хочеш знати, хто я? Ти хочеш знати, хто ми? Ти хочеш знати, що на тебе чекає? Ти про все дізнаєшся.
…Коли почалася війна, я був зовсім молодим. Це було так раптово, ніхто не знав, що робити, була паніка, казали, що окупація неминуча, але командири щодня твердили, що наша армія – непереможна, і не мине й двох місяців, як ми відчистимо від ворога нашу землю. В цей час нашу частину перекинули назустріч ворогові. Німці активно наступали, нам наказали закріпитися і зупинити наступ. Місцевість, на якій ми мали закріпитися, була вкрай невдалою для оборони. Я сказав командирові, що варто відступити і вибрати більш сприятливе місце, інакше німці всіх нас покосять. Але командир, що якось раптово став нервовим і злим, розлютився, назвав мене панікером і сказав, що якщо ще раз почує від мене щось подібне, то розстріляє на місці. Після цього всі однополчани почали вважати мене боягузом. Я нічого не розумів, ми жили ніби під гіпнозом, сліпо виконуючи накази, і наші командири теж були ніби загіпнотизовані.
…Ми страшенно поспішали, наспіх побудували кілька дотів. В один з дотів посадили мене. Двері заклали зарядними ящиками, наповненими землею, щоб я не втік – мені більше не довіряли. Мене лишили на смерть. Почалася атака. Попереду йшли танки, за ними – піхота. Я стріляв з кулемета по танку, за яким укривалися піхотинці. Нарешті танкістам набридла моя стрілянина, танк зупинився і вистрелив по мені з гармати. Мене відкинуло від амбразури. Коли я прочуняв – навколо не було нікого, ні наших, ні ворогів. Від удару снаряда амбразура обвалилася, і я зміг вилізти назовні. В голові гуло, все тіло боліло, я погано усвідомлював, де я. Навколо ні душі. І це було страшно. Не знаю чому, але я одразу злякався. Таке відчуття, ніби я лишився один на світі. Я пішов, не розбираючи дороги. Забрів у ліс, вийшов на болото. Ладен був утопитися в тому болоті, але тут я побачив Її.
…Її краса – от що лякало найбільше. З довгим чорним волоссям, вогненними очима, вся в білому – серед хащі, на болоті! Коли я побачив Її – щось в мені обірвалось. Я подумав, що Вона – смерть. Вона підійшла до мене і заговорила. Вона щось говорила про пітьму, про братство, про воїнів… Я нічого не розумів. Вона говорила довго, чи то мені тільки здалося. Тоді, контужений, отруєний страхом, я був готовий на все. Я не зміг би зрозуміти, що то моє Призначення, що я обраний, що я перестану бути жалюгідним клубком страху, що я назавжди позбудуся боязні перед усім! Я сліпо пішов за Нею, Вона вела мене кудись углиб, в хащі, мені вже все було байдуже.
…Погано пам’ятаю, що було далі. Пам’ятаю – фігура в чорному, ніж, два порізи хрест-навхрест на пальці. І слова. Багато слів. Я запам’ятав: ти – брат Пітьми; страх – не для тебе; Пітьма охороняє тебе. І враз мені стало легко.
…Я розітнув страх, пізнав його нутро і підкорив собі. З раба страху я перетворився на його повелителя. Я став братом Пітьми, яка ховає в собі сотні страхів. Але я не боявся нічого – я відкрив свою душу Пітьмі, наповнив її Пітьмою і став частиною Пітьми. Я пізнав, що Пітьма – найсильніша стихія Всесвіту. Хоч би як яскраво не світили зірки – Пітьма подолає їх. Пітьми більше, ніж світла. Світло – то лише маленькі острівці в океані Пітьми.
…Я став Братом Пітьми. Позбувшись страху, я відчув всемогутність. Тоді Вона – Вона завжди була поруч, навчаючи мене, - наказала мені випробувати свою могуть. Я відшукав того командира, що наказав мене завалити в доті, увійшов у його душу, намацавши там згусток страху, і під час бою витягнув його з бліндажу прямо в сектор обстрілу. Німці, помітивши ворожого офіцера, одразу зосередили вогонь на ньому. Я втамував почуття помсти і переконався у власній всемогутності.
…Я став одним з найсильніших. І Вона посвятила мене в Магістри. Магістри – найсильніші з братів. Вони творять Коло, з якого виходить Гросмейстер. Гросмейстер перебуває в центрі Кола, визначаючи його рух. Коло рухається, розширюючись і поширюючи Пітьму і тіснячи світло. Коло – серце Братства.
…Братство веде війну зі світлом – непомітну, але затяту. Особливо загострилася вона в ХХ столітті. В давнину людство зверталося до духовних вчень, намагаючись завдяки ним висвітлити Пітьму. Але раптом все змінилося – люди звернулися до наукових знань. Настала епоха техніки. Темпи розвитку науки, завдяки якій люди прагли подолати Пітьму, були вражаючі. Люди вийшли в космос, розітнули Пітьму своїми ракетами. Це була відчутна поразка. Ми намагалися зупинити людство на шляху висвітлення Пітьми. Вибухали війни, перевороти, виник страх за наступний день, страх за долю планети, страх перед самим існуванням, нарешті!
…Але відкриття людства, подаровані наукою, були ще не найбільшою поразкою Пітьми в боротьбі зі світлом. Наука швидко вийшла з-під контролю і почала вбивати своїх творців. У ХХ віці люди перетворили науку на служницю війни. Нові винаходи, такі як атомна бомба, поширювали страх, загортаючи в пітьму людські серця. Але з недавнього часу більшість людей усвідомила, що не можна висвітлити Пітьму лише за допомогою науки. Світло науки сягає найдальшого обрію, але не може проникнути в душу, де кублиться одвічний супутник Пітьми – страх. І люди знову звернулися до старовинних духовних вчень. Почала відроджуватись релігія, зріс інтерес до філософії – гола наука не давала відповідей на одвічні питання, що виникали з самої суті людини. Люди масово почали займатися самопізнанням, намагаючись найперше висвітлити Пітьму у собі – адже в кожної людини є тінь – згусток Пітьми. Братство Пітьми усвідомило, що якщо люди поєднають наукові знання з духовними вченнями – Пітьма буде приречена. Наступ світла був надто сильним. Попередній Гросмейстер, який перебував у центрі Кола більше двох століть, був переможений світлом. І тоді в центрі Кола став я. Розуміючи, що сили нерівні, ми припинили відкриту боротьбу зі світлом. Але чим більше світла – тим чіткіші тіні. Зараз ми збираємо військо з тих, хто має в душі згусток Пітьми, породжений страхом.
Ти мусиш стати до лав цього війська. Стати воїном Пітьми.

Розділ VІ. Перше випробування

Ігор здригнувся. За час розповіді вже добряче стемніло. Він сидів на лавці поруч із страшним чорним чоловіком зі спокійним і якимось неземним виразом обличчя. Їх огортав теплий вечір раннього літа, але в Ігоря всередині все захололо, а серце перетворилося на крижану кульку – якби воно випало з грудей, то певно розбилося б на міріади часточок. Ігор знову здригнувся, уявивши собі це. Він почув все, що хотів почути. Треба було щось сказати, але свідомість знову відчайдушно протестувала проти реальності.
- Я не розумію, - врешті подав голос Ігор. – Якщо ти був молодим під час війни, то зараз уже мав би бути глибоким старцем? Ти безсмертний?
- Безсмертна Пітьма, - спокійно відповів Гросмейстер. - Вона вічна і всюдисуща. А я – її частина. І ти – теж її частина. Пітьма породжує страх. Згадай – ти завжди боявся. Ти боявся темряви. Ти боявся, що тебе можуть скривдити інші. Ти боявся здаватися дурнішим, ніж усі, так само як і розумнішим за інших. Ти боявся відстояти свою думку. Ти і зараз боїшся, боїшся тієї дівчини, чиєї любові прагнеш. Але це все в минулому. Тепер тобі нічого боятися. Ти – воїн Пітьми, яка породжує страх.
Ігор сидів, зціпивши зуби, ніби від болю. Так. Все це було правда! Він завжди боявся! Навіть тоді, коли, здавалося б, нічого боятися. Спершу, в молодших класах, його ображали, а він не міг дати здачі. Коли ж він нарешті навчився стояти за себе – його відвідували інші страхи: що він дурніший за інших, що він незграбніший, нетямущий, що він просто гірший від оточуючих! І хіба не через це він боїться Даші? Адже він її боїться! Чорт забирай! З пам’яті виплили чіткі спогади – він натискає кнопки на трубці телефону, і тут же, ще не почувши гудків, натискає "on/off". "Ні, не зараз, - твердить він собі. – Я не готовий, я ще не готовий… Потім, колись, потім…". Ну звідки, звідки цей страх? Де він народжується – слизький і жалючий, мов отруйна медуза? Хіба що… з пітьми?
Ігор озирнувся. Звечоріло, і пітьма кралася звідусіль. Пітьма… Та, якої він так боявся з раннього дитинства. І поруч із ним – чоловік, що живе стільки років, не старіючи. І пітьма в його очах. І страх. Важкий страх, який вже міцно обплутав серце тонкими чорними щупальцями.
- Але як? Як я можу не боятися? – Ігор дивився на Гросмейстера вже з надією. Він раптом зрозумів, що цей чоловік здатен позбавити його липкої принизливості страху. – Адже страху не накажеш, він сам зароджується в душі, як цьому не протився…
Незворушні губи Гросмейстера злегка викривилися. Лише по хвилі Ігор зрозумів, що це посмішка.
- Страх зароджується не в душі, - м’яко, навіть з дружніми нотками в голосі промовив Гросмейстер. – Його насилає Пітьма. Але тепер ти сам – брат Пітьми, ти зможеш керувати страхом і перемагати ним. Скоро ти відчуєш свою могуть і позбудешся страху. Дуже скоро.
Губи Гросмейстера знову виструнчились у пряму лінію – посмішка згасла.
- Той, хто вступив у Братство, мусить пройти через випробування, - заговорив він своїм звичним, спокійним і жорстким голосом. – Ці випробування потрібні не тільки Братству, але й новому брату, аби він відчув свою силу. Пройшовши ці випробування, ти позбудешся страху назавжди.
- А коли… коли почнуться ці… випробування? – Ігор відчув, що щупальця страху вже підбираються до горла, заважають говорити. В голові була якась каламуть: Боже, як це страшно, але ж я позбудуся страху, о щастя, а якщо не пройду ці випробування, і що це за випробування, страшно…
- Зараз, - спокійно відповів Гросмейстер.
Ігор розкрив рота, аби сказати, що він не готовий, не в формі, не зараз, якщо можна, колись потім, потім… Але Гросмейстер уже не дивився на нього, він дивився кудись убік. Ігор прослідкував за його поглядом. Неподалік світився засклений кіоск, схожий на акваріум, із серії тих стандартних кіосків, що до пізньої ночі забезпечують молоде покоління сигаретами, пивом і "до пива", а підростаюче покоління – жуйками, батончиками і колою.
- Згадай, - мовив Гросмейстер все тим же неприродно-спокійним тоном, - ти часто проходив мимо цих вітрин, і тобі бажалося всього, що лежить на них. Але ти нечасто міг це собі дозволити. Віднині ти всемогутній. Твої бажання здійснюватимуться всі, незалежно ні від яких обставин. Тепер ти сам творитимеш обставини. Відчуй свою могутність! Іди і візьми!
- Що взяти? – спантеличився Ігор.
- Все, що забажаєш. Воно все ТВОЄ.
Ігор поглянув на освітлений ларьок і ковтнув. Це перше випробування йому явно не подобалося. Але поруч із ним стояв Гросмейстер, від якого ішла – Ігор відчув всіма фібрами душі – потужна, нестримна сила. І сила ця була чорна, чорна, як сама Пітьма.
- Іди! – з легким притиском мовив Гросмейстер.
Як сонний уночі по темному коридору, Ігор рушив у напрямку світлого акваріуму. Порівнявся із ним. З кожною миттю робилося все страшніше. І нічого не можна було змінити! Він мічений! Він мусить пройти випробування! І перше випробування – взяти те, що забажаєш, з кіоску, тобто просто пограбувати його! Які ж будуть наступні випробування? Угон машини, пограбування банку?.. Вбивство?! Страшно, як страшно…
Ігор стояв перед освітленим склом. У віконце було видно велику лису голову продавця і неприємно широкі плечі. Він сидів, схилившись над книжкою в м’якій палітурці. Детектив, що ж іще… Ігор затримав погляд на товстих передпліччях продавця. Такому тільки попадися до рук – біфштекс із тебе буде. Але вибору не було – навколо була пітьма, а ззаду – Гросмейстер. І Гросмейстер наганяв куди більший страх, аніж здоровань-продавець. Нічого іншого не лишалося.
Від удару ліктя пролунав нестерпний дзенькіт, скло посипалися, крупні скалки падали на асфальт, розбиваючись на дрібніші. Продавець ошелешено скинувся, заметляв головою туди-сюди. Ігор, не тямлячи себе від страху, просунув руки крізь розбите скло і почав гарячково хапати все, що лежало за склом, не дивлячись, що саме хапає.
- Ти що робиш?! – пролунало одночасно з рипом розчинених дверцят. Подальшу череду слів було б краще замінити звуком "пі".
Зовсім близько від себе Ігор побачив озвірілу фізію продавця. В голові майнуло: "Кінець!". Ігор повернувся і побіг, гублячи те, що встиг нахапати. За спиною чувся важкий тупіт – продавець був в іншій ваговій категорії, тому бігуни змагалися з різною швидкістю. Ігор не уявляв, куди бігти і де ховатися. Просто перед ним на асфальті розпливалася пляма ліхтарного світла. Бегемотяче гупання і сопіння чулися буквально над вухом. Не добігши до освітленого острівця, Ігор звернув убік. Він чекав, що от-от його схопить дуже ручище, і… Але дивно – він раптом почув, що тупіт почав віддалятися. Ігор зиркнув вбік – голомозий амбал проскочив ліхтарний п’ятачок і по асфальтовій доріжці біг кудись у темінь. Ігор випрямився. Пальці розтислися, і поцуплені батончики попадали в траву. Хлопець важко дихав. Він ніяк не міг повірити, що все обійшлося. Він врятувався! Слава бо… Стоп, значить я пройшов випробування?
- Саме так, - почувся сухий і спокійний голос за спиною. Гросмейстер.
Ігор озирнувся. Очі чорного чоловіка горіли якимось неземним вогнем.
- Ти відчув свою силу, - спокійно вів Гросмейстер. – Тепер ти знаєш, що таке безкарність. Ти знаєш, що пітьма завжди захистить і сховає тебе. Ти більше непідвладний страхові.
І раптом Ігор відчув, що з цими словами з нього вивітрився весь страх. Весь! Він озирався, і пітьма більше не здавалася йому страшною. Він згадував продавця, але його голомоза довбешка і незграбна постать тепер здавалися не страшними, а смішними. Ігор посміхнувся, відчуваючи, що порожнина всередині його, де щойно ворушився страх, наливається гордістю і солодким почуттям самозамилування. Ігор одразу запишався собою. Він без страху! Він безстрашний! Тепер йому ніхто нічого не зробить! Його захищає Пітьма! О, як солодко позбутися страху! Як п’янко, коли ти щойно ледь не вмирав з переляку, а тепер готовий сміятися над тим, хто видався таким страшним. Яке чудове почуття – безкарність! Йо-хоо! І хлопець, не кваплячись, заходився збирати розкидані в траві поцуплені батончики.
- Ходімо, - мовив Гросмейстер. Вони вийшли під ліхтарне світло, і тут Ігор здригнувся – здаля почувся бегемотячий тупіт і замаячила незграбна фігура. "Ага-а-а!" – розкотився крик, і слідом посипалася нецензурщина. Продавець наближався, його пика, й без того малосимпатична,  у світлі ліхтаря видавалася зовсім непривабливою. І страх миттєво відродився у хлоп’ячій душі. Але не встиг він кинутися тікати, як Гросмейстер, що навіть не поворухнувся при наближенні розлюченого кіоскера, неквапно змахнув рукою. Його рух був легким і недбалим, але мав несподівані наслідки: амбал-продавець раптом відірвався від землі, з шаленим криком злетів у повітря, на мить завис, ставши схожим на космонавта у невагомості, і важко гепнувся на землю. Застогнав, спробував підвести голову, але сили полишили його, голова безсило відкинулася. Очі Ігоря полізли на лоба. Він перевів погляд з розпростертого продавця на Гросмейстера.
- Ти ще відчуєш свою силу, - мов нічого не сталося, проказав Гросмейстер. – Ти пройшов перше випробування. Ти повинен упитися власною всемогутністю, осягнути все, на що ти здатен. Тепер ти пізнав, що таке Пітьма, і яку силу вона дає.
Ігор був у захваті. Пітьма! Всемогутність! Сила! Він дивився на Гросмейстера сяючими очима, а душу його облягав густий, приємний туман.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Третя частина краща за другу

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Маріанна Малина, 21-05-2009

Мені сподобався опис

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 18-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.72542405128479 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …