Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2627
Творів: 47995
Рецензій: 92786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

ІОЛАНТА

© NATALKA DOLIAK, 08-05-2009

Іоланта Вентер усе свідоме життя прагне стати гламурною павою, просто тягнеться обома руками до фізичної досконалості. На вигляд має трохи більше двадцяти п’яти, хоча сама каже: «Двадцять!». Але то таке! Погодьтесь, панянка може дозволити собі  кілька приватних таємничок.
Іоланта, незважаючи на екзотичне ймення, стовідсоткова українка. До п’ятнадцяти років залюбки по хазяйству поралась, корову доїла й свиням баняки виносила, у полі копала-сапала. А якось…ніби підмінили.
- Усе через ті журьнали бісові. – казала бувало Йолантина ненька пащекуватим сусідкам. - Ото вилупиться та дивиться в них не змигнувши… Всі пальці зіслинить, сторінки гортаючи.  
І ні слова не брехала - дівчина просиджувала цілісінькими днями біля дзеркала з черговим примірником модного часопису. Врешті-решт вирішила, що їй потрібно змінитись, скинути з себе шати колишнього сільського існування. Ледь дочекавшись закінчення школи, чкурнула до міста - навчатись на перукаря. За рік невпинного переймання досвіду вивчилась хвацько курити, тримати в руках ножиці й професійно начісувати густим  гребінцем своє розкішне темно-русе волосся. Якийсь час потому стригла-брила в запльованій чоловічій перукарні «Мрія». Тоді «за компанію» рвонула за кордон гарувати по-чорному.
          Треба попередити, що у ті часи вона називалась інакше… Не Іоланта, а Валька. Валентина Грець. Відчуваю на собі пронизливі  погляди здивованого читача. Не думайте, що Іоланта розвідниця чи, не приведи Господи - шпигунка.
Історію про перетворення Валентини на Іоланту цікаві змогли б почути хіба що  заповзши в голову цій жінці й уже там, всередині, запеленгувати  її думки. Бо ж про своє минуле Іо згадувати зареклась. Отож, користуючись нагодою, уявімо, що ми підслухали потаємне, сидячи у незручному положенні в її тісній, рясно переповненій  вирізками з глянцевих журналів,  черепушці:
«Сміх, та й годі - коли вперше поїхала до Німеччини, я була ще Валька... Ех, часи були!!! Зірвались в Бундес з Алкою і Гєнкою. Баригам-роботодавцям потрібні були троє гастарбайтерів. А Алки-Гєнкина своячниця, яка мала бути третьою чогось закомизилась перед самим виїздом. Алла зі мною в «Мрії» кисла, а її Гєник таксував. Вони подумали й запропонували мені понюхати запагорбового життя. У мене на щастя паспорт закордонний був. Зробила декілька років тому. Всі робили – я й собі. А тут така нагода…
Працюю, значить в Німеччині…Вже перевалило за рік, як рабствую… Тішусь… Прибираю оселі, саджу квіти, сапаю. Дітей шмаркливих вигулюю. Що скажуть, те й роблю. Не боюсь виглядати селянкою. Ніхто ж бо  мене тут не знає.  Ніхто не скаже осудливо –  «бичиха»… Харчуюся добре…Їм, що захочу (коли хазяїв вдома немає), а як є – що дадуть. Грошики збираю…
В серпні, як зараз пам’ятаю, ні сіло - ні впало, бац, приходять з еміграційної служби по мою душеньку.  Хтось настукав, здав мене! Точно Алка з Гєнкою. Я їм гроші завинила. Ті дяді, що прийшли, кажуть через перекладача: « Збирайся, дєвочка, їдь до себе на Родіну». Довго мене просити не треба! За шкібарку себе викидати не дамся. Горда! Зібралась та вйо на хауз…Шмоток навезла, зробилась модна. Пройшлась головною вулицею обласного центру – всі чоловіки мої. Нє, думаю, однозначно - не для села я рождєна. Оселилась у гуртожитку…купила там собі кімнатку на кревні-зароблені.  Ну, що? За півтора роки переносила весь гардіробчик. Бачу, діло - швах. Грошики тануть, а на Вкраїні милій їх не заробиш. Потрібно знову чухати. А як ти попреш, колька тобі в печінку, коли депортація в аусвайсі?
Та світ не без добрих людей. Знайшлись такі, що надоумили (не задарма, звичайно). Поміняй, кажуть, ти Валько своє ім’я. Тоді, кажуть, зміниш паспорт й, вуаля, ти - інша людина. Ну, я дєвка - не дура. Думаю, на мужицько-селянське «Галька-Олька» більш не погоджусь. Відмучилась…Подивилась-почитала по журналах – знайшла. Стала перед дзеркалом й бачу – ну, викапана я Іоланта. Щоправда, ніс трохи, тойво, заширокий. Це мої тато такі носаті, щоб їм добре там жилось…. Давненько їх не бачила. І мамцю. Ото, як пішла з дому….»
Далі нам потрібно швиденько віртуально вибиратись з голови дівчини, бо можемо почути таке, про що у цій розповіді не йтиметься.
Отож, тепер, принаймні, знаємо за яких обставин прозаїчна Валентина стала поетико-романтичною Іолантою. Хто не втямив – красно запрошую ще раз в черепок до головної героїні. Інші - пішли далі.
З оформленням документів усе сталось, як бажалось. Зробився новенький закордонний паспорт, у якому поряд з фотографією яскравої білявки (Валя була шатенкою)  виписано-видруковано англійськими літерами «Iolanta Grets». Українка відразу після перетину польського кордону викреслила з підсвідомості слово «Валентина» та вклеїла туди гламурне «Іоланта».
У Берліні дівчина поновилась на роботі, яку вимушено покинула кільканадцять місяців тому. Її пам’ятали, як працьовиту особу. Пані Грець  взялась за накопичення нового капіталу з подвоєною наснагою.
У лютому, ледве волочачи ноги після виснажливого прибирання триповерхового маєтку, випадково, проходячи повз кінотеатр Палац Берліналє стала свідком відкриття Міжнародного кінофестивалю. І все! Зовсім скаламутилось у мізках. Закриваючи очі марила, що то вона вихиляє принадами, крокуючи по доріжці. У мареннях  з’являлась у сукні ідентичній по фактурі й колору червоній вовняній доріжці «Берлінале», тримаючи у м’язистих оголених руках надвеликого золотого Ведмедя..
- Усе залежить від того, як ти виглядаєш. – переконує українських подруг - нелегалок-прибиральниць, якими рясно обросла на чужині.
Збирається ця група виключно у турецьких забігайлівках.  На ресторан грошей шкода, а тут можна попоїсти, перехилити чарчину-другу й поспілкуватись українською, не криючись. Жінки уважно слухають Іоланту, яка серед них вважається гуру високої моди.
- Найголовніше – яскравість! – голосно виголошує Іоланта. – Ви бачите у чому ходять німкені?
Українки активно метеляють головами й саркастично посміхаються, згадуючи сіро-чорно-біло-молочно-кавову гамму.
- Мужики, вони на колір йдуть! – додає Іоланта на завершення спічу…

Невдовзі на  червоний - колір, який переважав у Іолантиному вбранні останнім часом, «пішов» один німець. Щоб не перебільшувати його значущості, скажемо – німчик. Такий низенький, маленький, плюгавенький, підсліпуватенький та шмаркливенький Гансик, в якого пані Грець прибирала.  Було йому вдвічі більше років, ніж Іоланті. Казав, що м’ясиста українка нагадує йому його кістляву маму, з якою він прожив усе життя і яка нещодавно віддала Богу душу. Зрошував слізьми м’які Іолантині перси, вимагаючи співчуття. Стало Іоланті до болю в потилиці шкода Гансика. Отак усе й закрутилось…
           Гагусик - так ніжно називала коханого, позичивши це ім’я в гусака, з яким бавилась в домі батьків, ще коли була малям. А він, зазвичай виспівував її ім’я на тірольський манер. Ну, знаєте так: «Іо-іо-іо-ланта». Хто знайомий з звучанням тірольських народних завивань (це я кажу, як комплімент цьому виду співочого мистецтва), той мене зрозуміє. Сусідам Гагусика, дуже лякливим німцям, які, власне, коло німців і не валялись, а вродились простими поляками, але не надто про це патякали, запали підозри, що українка – їхній смертний ворог. Треба наголосити, що на той час Іоланта остаточно перебралась жити до німецького кавалера. Стареньким Гансовим сусідам згадались щасливі часи їхньої молодості, які співпали з роками холодної війни й літнє подружжя почало двічі на добу турбувати дзвінками поліцію.
- У нас, - шепочуть у слухавку пришелепкуватими голосами, - тут з’явилась підозріла особа жіночої статі. Боїмося, - скаржаться, - аби чого не трапилось.
- Чого боїтеся конкретно? – намагаються з’ясувати холоднокровні поліцаї.
…Через тиждень телефонного террору поліція вимушена здатись та виїхати на місце дислокації «ворога капіталістичного устрою». Поодинокі перехожі, що опинились у цей вранішній час на вулиці Йоганенштрассе, здивовано споглядали дивну картину. Сивочубенькі, зігнуті дідок з бабцею, переможно посміхаючись, кидають мружливі погляди на поліціантів, що підштовхують до машини Іоланту, яка вросла ногами в клумбу перед будинком та реве на всю вулицю, розмазуючи косметику по щокам. Навколо неї бігає Гансик й смикає поліцаїв за рукави, намагаючись пояснити людям в зеленкуватій уніформі мотивацію свого кохання. Ті, тицяють пальцем у Іолантин паспорт, кажуть «Найн, Найн», метеляючи заперечливо головами. Віза, видана на два тижні, розтягнулась майже на рік. Порушення закону має місце. Що тут скажеш?

- Нещасна я!!! Найнепрушніша людина у світі – Іоланта Грець, хай тобі грець… – бідкається румунській «діаспорі» у камері на пропускному пункті кордону між Німеччиною та Польщею. – Купа нашого народу роками, десятиліттями живе, працює, ніхто їх не чіпає. До однієї мене причепились.
Смаглявці її не розуміють, але незважаючи на це й собі, розмахуючи руками, лають нецензурно німецьких прикордонників.

За два дні депортована панна Грець матеріалізується на Батьківщині. Першим ділом суне до своєї кімнати в гуртожитку, де тимчасово проживають квартиранти. Останні, почувши з-за дверей хазяйчин голос у спішному порядку забарикадувались усередині вийнятої ними кімнати. Після двохгодинної гучної лекції Іоланти, рясно зрошеної страшними погрозами гаазьким судом та фізичною розправою, квартиранти, які до того ж завинили заробітчанці гроші, знімають осаду та  звільняють насиджене місце.
До Іоланти по декілька десятків разів на добу дзвонить закоханий Гагусик, плаче у слухавку й доводить, що без неї життя його скінчилось. Українку не надто зачіпають ці освідчення - вона не володіє  німецькою. Не навчилась. Зазвичай, Іо уважно, насупивши брови, вислуховує схлипування, супроводжувані істеричними монологами, що линуть з далекого Берліну. Якось  Іолі за обідом, сам по собі вимальовується план подальших дій. Інфікована новою ідеєю, біжить до агенції міжнародних знайомств. Знаходить перекладачку, яка, за платню, погоджується «пошпрехати»  з Іолантиним кавалером.
- Іоланта не може приїхати до Німеччини. – у телефонну слухавку диктує перекладачка, проштовхуючи свої слова крізь суцільний лемент німця. – Але вихід віднайдено… - після цих слів западає глибока тиша, лише поодинокі  шморгання  видають, що на слова перекладачки нашорошили вуха. –  Вашій фрау потрібно терміново змінити прізвище!
Під чуйним керівництвом  пані Грець перекладачка сповіщає Гансові геніальний план, з яким той погоджується практично відразу, як кажуть - не приходячи до свідомості. Не минуло й місяця, як схвильована рожевощока Іоланта зняла зблідлого Ганса Вентера з міжнародного потяга й одразу на таксі відвезла до РАГСу. Там попередньо усе домовлено й проплачено. Наступного дня усміхнений німець повертається на землю предків, аби чекати біля евро-віконечка свою кохану словяночку. Іоланта Грець, колишня Валентина Грець починає готувати закордонні документи на ім’я  Іоланти Вентер…

Жінка втретє вирушає до Німеччини… Але не до Ганса… Має бо інші цілі -  назбирати грошей на пластичну операцію. Усі модні журнали про це пишуть. Подивитись лише на тих жінок зі сторінок глянцевих видань. Це ж богині! Іоланті з її теперішніми паспортними даними якось не з руки мати такий, вибачте за слово, плебейський ніс.
Вона працює! Працює самовіддано й відчайдушно! Без вихідних та перерви на обід! Не зустрічається ні з ким із колишніх подруг. Не хоче бути запеленгованою столичною поліцією. Тому веде себе тихо й непримітно. Навідріз відмовляється від притаманного її нестримній натурі крикливо-яскравого вбрання, боїться потрапити на очі Гансові, який (впевнена) бродить Берліном, винюхуючи її слід.
Не відмовляється лише від приватного споглядання себе у дзеркало. У такі довгі години відпочинку перед люстром, здавлює двома пальцями крильця носа та мліє, уявляючи, як буде виглядати після пластики…
У важкій щоденній праці проповзає наступний рік. Зморена та виснажена гастарбайтерка, яка візуально постаріла літ на десять, зазбиралась додому, в Україну.
- Нічого! - підбадьорює подумки своє бліде відображення у дзеркальній вітрині. – Повернусь, місяць не вилазитиму зі СПА-салонів.
Як тільки нога фрау Вентер ступає на рідну землю, жінка несеться до першого-ліпшого пластичного хірурга з кольоровою фотографією Моніки Беллуччі в руках. Вимагає, аби їй зробили не подібне, а точнісінько таке саме. Головний лікар клініки не звик сперечатись, коли йому активно показують зелені купюри… Іоланта з посмішкою на недосконалих поки що устах лягає під ніж. Попри те, що Моніки з неї не викроїли, а зробили прямо скажемо «аплікацію», дівчині сподобалось нове обличчя. Пані Вентер поринула у вихор радикальних перетворень. Наростила довгі нігті й вії, вкоротила вдвічі спідниці й сукні, встала на високі підбори, підтягнула груди спеціальним супер-ліфиком, вивчила декілька модних жестів, гламурних поз та мімічних позицій.
Уявіть, їй навіть якось вдалось інкогніто купити петрушку у власної матері. Жіночка не впізнала дочку. Ще б пак, чи ж таку кралю народила? Щоправда, на хвильку замислилась, щось пригадуючи, коли почула  розмову двох покупчинь, а особливо голос однієї з них.  Іоланта ж не звикла роздивлятись сільських жіночок, що торгували з асфальту біля тролейбусної зупинки, тому мати для неї також залишилась невпізнаною.
Іоланта Вентер пишається тим, що втілила в життя усі свої мрії. Кожному б так! Тричі на тиждень займається шейпінгом у крутому спортклубі, слідкує за собою, залишається самотньою, але знаходиться у постійному пошуку. Пані Вентер працює в косметичному салоні – адміністратором. А де ж іще?
- Хочу на свята поїхати відпочити десь подалі…на моря. – повільно розповідає малознайомим жінкам в роздягальні клубу. – Лише потрібно трохи схуднути.
Виймає з сумки товстезний журнал, відкриває на потрібній сторінці й читає жінкам, що оточили її, статтю про «гонкурівську дієту».
- Зовсім нічого не їсти? – питає худорлява панянка з іронією у голосі та йде до тренувальної зали.
- Повний голод протягом тижня. Пити можна лише очищену воду й трошки лимонного соку додавати… - говорить Іоланта та потай ковтає слину. – Я уже два дні не їм. Але худнуть не від того, бо головне у цій дієті – по десять хвилин на добу стояти з піднятими вгору руками. Це дуже незручно й складно…
- А я дивлюсь, поганенько ви виглядаєте, під очима чорно. – кидає хтось, не даючи Іоланті вповні розповісти суть дієти. Слова про недосконалий зовнішній вигляд камінюкою бахкають Іоланті по потилиці. Іола хапається за витончене люстерко й довго вдивляється у нього.
Поступово роздягальня порожніє.
«Нічого страшного немає у тому, що я не можу різко підвестись… Ось, посиджу хвилинку, наберусь сил та почалапаю потихеньку додому. Ну, його до біса, те тренування – усі жили з мене висотує!» - думає панянка Вентер, відганяючи нахабне гудіння, що зароджується в голові. Сомнамбулічно оглядає роздягальню, впевнюється, що нікого немає й починає підводитись, використовуючи усі кінцівки. Випроставшись, хапається руками за дверцята шафки й відчуває, що підлога йде шкереберть з-під ніг, меблі у роздягальні починають хилитись праворуч, у голові вже не гуде, а реве, в очах сіріє, тоді - чорніє…Іоланта не встигає усвідомити, що падає. І як підступно падає... Обличчям вниз… Носом об лаву. Перед тим, як втратити свідомість помічає калюжку яскравої крові на підлозі під собою. Болі не відчуває, лише образу…

- Голодна непритомність…По два аналогічних виклики за зміну…Подуріли дівки! – проголошує над Іолантою незнайомий жіночий голос. - Так, пиши: «Виснаження…Зламаний ніс… Госпіталізація!»  
Іоланті допомагають підвестись, попід руки відводять до машини. Дорогою до лікарні давно зачинені на залізні штаби заборонені думки-спогади вивільняються, спливають на поверхню: «Як хочеться молочка домашнього. З-під корівки. Тепленького. Вийти отак вранці-рано, потягтись до хрускоту в кістках, мама кварту молока у руки – тиць… Вкраєш хліба запашного… Стоїш-їси-насолоджуєшся. Півень співає…Свиня рохкає, тато лаються…» І уже не розуміє Іоланта, чи то вона марить, чи то справді перенеслась додому. Чує лише запитання: «Як вас звати?»
«Валентина! – зненацька відповідає – Грець!»


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Щодо "Іоланти"

© Юрій, 10-08-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Роман, 19-05-2009

І все ж…

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Стах, 12-05-2009

ІОланта у розрізі ГРЕЦЬкої міфології.

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Дон Педро, 12-05-2009

А був шанс...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Петро Домаха, 09-05-2009

із чєго же, із чєго же

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 09-05-2009

ох, і важкий же шлях

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Татчин , 09-05-2009

Вернісаж...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 08-05-2009

Мандрівка по "черепушці"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 08-05-2009

Богиня Іо

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 08-05-2009

А завершення - майстерно втяли, пані Наталю!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 08-05-2009

Таки про нас...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Консуело, 08-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0772311687469 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …