В Україні вірили, що лелеки приносять щастя
тій хатині, на якій змостять гніздо.
Українське народознавство
З вирію повертались лелеки. Весна кликала їх додому, в Україну.Спокійно і радісно плив їх ключ у хвилях синього неба. А внизу раділа сонцю і розквітала земля. Тут з являться малі лелеченята, тут навчаться вони літати, і ця земля стане їм рідною. Молода пара лелек оглядала обійстя, де можна було б звити затишне гніздечко. Спокійно і гордо спускались вони на землю в пошуках оселі для своєї майбутньої родини. Молода лелька сіла на дах будинку. Стіни його були обшарпані вітрами та дощами. Запилені вікна сумно і порожньо дивилися, як спускався лелеч. Де ж люди? Чому довкола тиша і пустка?.. Лелеки не живуть на мертвих обійстях. Вони з цікавістю і острахом пройшлися порослим буйною травою подвір ям. Збитий з дощок паркан жалісливо скавулів від вітру. В будинку одиноко чекав свою родину стіл, а на стіні висіло фото,задротоване павутинням. Тільки старенька вишня на подвір ї сподівалася і цеї весни стати нареченою.
Лелеки з острахом і цікавістю переглядалися і щось надривно клекотали. Вони перелітали з одного обійстя на інше у пошуках веселої гамірливої родини. Шукали хоча б одну хату , де жили б люди, а бусли, оселившись там , принесли б їм щастя. Але було щось зловіще серед буйної зелені і тиші. Чому цю землю покинули люди? Ні! Треба летіти геть з цього мертвого місця. Вони знялися в небо, і лише старенька вишня прощалася з ними помахом своїх ще не розквітлих віт...
