Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47419
Рецензій: 92239

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Рідному місту присвячую...

Замкова гора

© Оля Хімочка, 18-04-2009
Сумний осінній день... Зараз я відчуваю себе в самому серці древнього міста, в самому серці його ж історії. Саме так, адже я піднімаюсь на Високий Замок.
  У княжі часи на високій горі ( у XVI ст. вона називалася „Бідель”, а згодом – Замкова гора) стояла захисна вежа. У 1349 р. польський король Казимир захопив Львів і на горі було збудовано фортецю, що отримала назву Високий Замок (на противагу від Низького Замку). Рештки руїн цього замку збереглися й дотепер.
  На початку ХІХ ст., коли в місті розпочалось інтенсивне будівництво, рештки стародавнього замку було дозволено використовувати як будівельний матеріал: зокрема, кам’яницю №3 на вул. Личаківській споруджено із замкового каміння. Будівельний матеріал брали і з самої гори, внаслідок чого почалось швидке її руйнування – саме тоді вона отримала назву Піскова гора, або Зандберг, а після прогулянки австрійського цісаря насадженим на ній парком під час його відвідин Львова в 1851р. – стала називатись горою Франца-Йосифа
  У 1869-1900 рр. на Замковій горі було насипано копець Люблінської Унії на честь її 300-річчя. Тепер на верхівці копця – оглядовий майданчик, де є флюгер та вказівники сторін світу.
  ...Сходинка за сходинкою, крок за кроком я піднімаюсь на гору. І ось я на вершині! Переді мною відкривається просто надзвичайний краєвид, а саму мене чомусь заполонили спогади. З кожним ковтком „замкового” повітря я чомусь відчуваю смак вина, а в душі лунає середньовічна музика. Аж дух захоплює, коли подумаю, скільки ж пережила і побачила ця гора! В минулому вежі, які входили до складу фортифікацій Високого Замку, іноді використовувалися для ув’язнення злочинців і мали промовисті назви – Шляхетська та Гультяйська. Відповідно, в Шляхетській ув’язнювали людей знатного походження, а в Гультяйській – простий люд... Гора добре пам’ятає, як оберігала рідне місто від нападників, як брала участь в усіх важливих подіях у його житті. Високий Замок знає все. Знає більше, ніж ми собі можемо уявити. Можливо, хтось знайшов тут кохання, а, може, хтось втратив. Гора пам’ятає як сльози, так і поцілунки, вона знає усі наші нездійснені мрії. Але також дає надію, дає передчуття чогось нового, незвіданого, таємничого.
  Я завжди приходжу сюди, коли сумно, а тут я відчуваю затишок і тепло при будь-якій погоді. Як тільки на очі набігають сльози – мені посміхається вежа Корнякта, зовсім поруч дихають вічністю древні руїни, зі співчуттям поглядають мовчазні львівські леви, здалеку дивиться на мене собор Св. Юрія, котрий наповнює душу спокоєм. Дивлюсь на Pатушу і відчуваю, що я аж ніяк не осторонь львівської легенди, я – безпосередній її учасник та творець, як і всі львів’яни.
Саме на Високому Замку можна відчути легенду нашого міста. Ні, це ніяк не пов’язане з пивом чи його рекламою, хоча саме тут пиво смакує чи не найкраще. Але, на жаль, є люди, котрі забувають свою історію. Я маю на увазі купи бруду, що залишають після себе відвідувачі. І чомусь я впевнена, що роблять це не туристи, а самі ж львів’яни. Як це не прикро, але ми, корінні жителі древнього міста, все ще не навчились цінувати те багатство, яке маємо. А, можливо, ми просто не помічаємо цієї краси, а сприймаємо усе як належне, адже увібрали в себе дух Львова ще з материнським молоком. Львівською бруківкою ми робили найперші кроки, вперше йшли до школи вузькими середньовічними вуличками, вперше гуляли з коханими саме на Замковій горі... І що ж тепер? Дивлячись з Високого Замку я бачу усе. Я бачу неймовірну красу Львова поруч із купами сміття...
  Слід лише прийти сюди і послухати. Можна почути, як гора плаче. Плаче, незважаючи на те, що усміхаються вежі та заспокоюють храми. Замок плаче, бо львів’яни пам’ятають про нього лише на свята, після яких йому ще гірше.
  Я вже давно забула про свій смуток, адже мої проблеми – ніщо, в порівнянні з вічністю. Напевно, нам слід пам’ятати своє минуле і берегти скарби, залишені нам у спадок предками, адже ми самі творимо свою культуру та історію. І легенду також.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Напевно

© Роман RemiK Котик, 20-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.741868019104 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …