Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50955
Рецензій: 95697

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14432, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.94.99.173')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Чи Він Існує?

© Андрущенко Денис, 11-03-2009
                                           «Ніщо так не допомагає створенню майбутнього, як сміливі мрії» –
                                                                                                                                  Віктор Марі Гюго.

     Розпочну цю невелику оповідь з однієї маленької, але дуже вагомої деталі – Ганна була калікою. Вона ніколи не вміла ходити. Ваду помітили при народженні лікарі й сказали, що становище безнадійне, тому бідна дівчинка навіть не намагалась – було боляче не лише їй фізично, а й батькам на серці. Усі спроби… О, вони виклика́ли цілу зливу сліз. Здоров’я втрачене… Може хтось спитає, чому так сталося? Навіть кращі спеціалісти розводили руками, адже батьки в Ганни абсолютно нормальні люди з благополучних сімей, так чому вона?..
     Минуло тринадцять років. Саме стільки часу на її змученому обличчі не з’являлась усмішка. Не картинна, а справжня, щира. Не було чому радіти. Тринадцять років у тісному колі люблячих, але втративших надію батьків.
     На всю простору багату квартиру пролунав співучий, неначе соловейко, дзвінок. Ганна в цей час з допомогою матері розбирала черговий розділ геометрії за 7 клас. «Зараз відчиню» – тихим голосом промовила тоненька вимучена мати і легко, мов тінь, попливла в коридор. Незабаром на вході в кімнату показалась життєрадісна дівчинка з невеликим пакунком у руці.
–Аню, привіт! – посміхнулась вона і ввійшла.
–Привіт, Яно, – оживилась маленька хазяйка, хоча її обличчя не виражало жодних почуттів – повна апатія. – Ти вже зі школи?
–   Давно, я ще й додому встигла забігти. Тримай, це тобі солодкі сувеніри! – Яна, посміхаючись, простягнула пакет з мандаринами, цукерками та оригінальним печивом, а її подруга, навіть не глянувши, поклала його на гарну тумбочку з узорами.
Взагалі вся кімната Ганни виглядала пишно та яскраво: кольорові стіни та стеля, різноманітні картини, меблі з дорогих порід дерева; посеред великої кімнати, заставленої сотнями м’яких іграшок – справжній іранський килим з чудернацькими орнаментами, а широке, велетенське ліжко було, немов батут… Величезне дзеркало служило водночас дверцятами просторій шафі. Всю цю красу вночі освітлює кришталева, кольорів веселки, люстра, яка красувалась прямо над головою Яни. Ну а зараз у гігантські вікна з дерев’яними рамами мило всміхалось сонечко, даруючи кожному своє тепло і радість: ВЕСНА!!!
     –Ходім на вулицю! Така чудесна погода, пташечки співають! – умовляла єдина подруга Ганни.
     Проте хазяйка вперто не відривалась від свого улюбленого місця в усій квартирі – великого кутового стола, за яким грала на комп’ютері, точніше, сиділа в Інтернеті.
     –Навіщо?! Щоб усі сміялися і тикали в мене пальцями?
     –Чому?
     –Тому! Як же інакше? Я – інвалід, а ти ще наді мною знущаєшся!
     –Та ніколи б не посміла! І не кажи так.
     –А як?! – несподівано хлинули сльози і потекли по гарячому обличчі Ганни. –Це – щира правда.
     –Я…
     –І не потрібно мене втішати. Краще гірка правда, ніж солодка ілюзія. Нічого не змінити. Це нам дали зрозуміти дуже чітко. От і доведеться просидіти все життя в інвалідному візку,  спостерігаючи за щасливими.., – в цей момент дівчинка зовсім заридала, виливаючи всі свої емоції, – …подругами-и!  
     –Ну все, заспокойся. Я люблю тебе не за недоліки, а за плюси, які є в тебе. Не зважаючи ні на що, я завжди віритиму в тебе.
     –Ти в Бога віриш? – несподівано запитала Ганна.
     Яна помітно здивувалась.
     –В якому сенсі?
     –Ну, ти в Бога віриш? – повторила подруга.
     –Якщо ти маєш на увазі великого всемогутнього бородатого дядька, що сидить десь там на небесах і вирішує, кому смерть, кому життя, хто аутсайдер, а хто чемпіон, – то ні. Я вірю в Істину, яку всі розуміють, але називають по-різному.
     –А тепер запитання №2: чому в тебе все ідеально, чудово-пречудово, неначе в казці, – дівчинка-інвалід почала іронізувати, а сльози – все більші і гіркіші – потроху накочувались на червоні щоки, – а я… із самого народження… ЧОМУ?!!
     –До твого відома, я колись мала поганий, просто катастрофічний зір. Довелося носити просто смішні окуляри з товстющими лінзами. Наді мною насміхалися, але я навчилася не звертати на це уваги. І я просто стала всім нецікавою. Від мене відчепились, хоча я не ховалася в домі на цілі місяці, – Яна суворо поглянула на Ганну. Та, припинивши плакати і лише зрідка схлипуючи, перепитала:
     –Невже?!.. Скільки тебе знаю, ні разу не подумала б… Ти ж у класі краще за всіх бачиш! Чи може ти брешеш?
     –Навіщо мені казати неправду, якщо все так і було. Спитай у моїх батьків. Так от, потім я дізналася про Секрет, віднайшла якусь літературу і почала робити вправи.
     –Ого!.. А що за «Секрет»?
     –Дуже скоро ти сама відповіси на своє питання. А пам’ятаєш спеціалізовану школу мистецтв у центрі мистецтв?
     –Ага, казали, що туди може поступити на навчання тільки обраний, вундеркінд!..
     –Я вже тиждень, як там навчаюсь.
     –Це немо…
     –Все можливо, повір, – підморгнула Яна подрузі.
     –Чому ти досі…
     –Не думаю, що для тебе це так важливо.
     –Ще й як важливо!
     –Дякую, – знову посміхнулась Яна.
     –Як у тебе вийшло?  
     –Виявляється, легко! А тепер я скажу тобі одну річ. Я знаю, якщо ти віриш в себе – то це доля твоя; абсолютно все залежить тільки від тебе, твого настрою, твоїх бажань… І не бійся мріяти, «той, у кого вистачить сміливості захотіти, може змінити своє майбутнє». Налаштуйся на позитив, ну, скачай з Нету кілька комедій, частіше слухай улюблену музику і взагалі займайся тою справою, що приносить тобі радість.
     Ганна застережливо поглянула на Яну і та вмить поправилась:
      –Добре, хочеш, дам цікаве завдання?
      –Яке?
      –Дивись, – дівчинка відкотила ліву штанину світлих джинсів і вказала на кольорові ієрогліфи:

                                                                     要求

     –Вау!
     –Правда, прикольно? Це по-китайськи: «виповнення бажань».
     –І діє?.., – тихим недовірливим голоском пропищала Ганна.
     Тут у Яни зародилась неймовірна ідея.
      –Ще б пак! – щиро усміхаючись, відповіла дівчинка. –А тепер слухай мене уважно: відтепер кожного дня ти будеш робити різні вправи для ніг, можеш придумати сама, аби тільки вони були силові.
      –Ти що! Я ноги відчуваю тільки зрідка, а коли це трапляється, знаєш, як боляче?!
      –Нічого! Завдання: намалюєш велику копію цих ієрогліфів і постійно намагайся дивитись на них, думати про них, відчувати їх! Після кожного тренування (почнеш з маленького, потроху збільшуючи навантаження) малюватимеш нову, зовсім не схожу на попередню картинку ці ієрогліфи. Та щоб подіяло, постійно думай ними: все вийде, все чудово!!!
      –А якщо ні? Найкращі лікарі країни нам відказали, навіть у Німеччині розвели руками!
      –От якщо так казатимеш, то нічого й не вийде! Де вогник боротьби?! Ти ж навіть не спробувала!
      –Ми все перепробували…
      –Гаразд! Сьогодні ввечері перешлю тобі на комп’ютер свою дитячу фотографію з отакезними лінзами! – Яна все показала смішними жестами і Ганна знову повеселішала. –Тоді зробиш, як сказала?
      –Ну…
      –Спробуєш?
      –Добре, тільки заради тебе, подруго. Ти ж знаєш, я робитиму це в тисячний раз.
      –Такий буде вперше…
      –Дякую тобі!
      –Спасибі тобі, що ти є!
       І вони міцно по-дружньому обнялись.
      –І не забувай усміхатись, «усмішка – повітря, яким душа дихає»!
      …Минув рік.
      –Так, потихеньку, потихеньку.., – Яна підтримувала подругу тільки за руку, а та, самотужки підвівшись з набридлого інвалідного візка, йшла усміхнена по алеї. Ганна, неначе полярна зірка, сяяла і приковувала до себе увагу оточуючих; це вони були навколо неї, тепер вона – посередині всього! Тепер вона була хазяйкою своєї долі, а не доля – її! Радість широкою веселкою переливалась над Ганною і їй захотілося ходити, стрибати, бігати, здавалося, цілу вічність. А навіщо відкладати, коли це можна зробити прямо зараз!
     І вона закружляла в танці мрій, не припиняючи сміятись. Ганна відчувала себе власницею всього світу! Такого таємничого і простого…
     Аж раптом щаслива дівчинка відчула удар зі спини і впала, лише злегка подряпавши руку. Рана навіть не пекла! Подумаєш, не те, що чотирнадцять років візка-в’язниці! Проте останній рік – це була справжня боротьба, із самою собою! Але перемогла Істина, яка є не тільки всередині Ганни… Зазирніть до себе в душу!
     –Сергію! Чи ти здурів?! Якого беня ти налетів на неї?! – заверещала Яна, підбігаючи до подруги.
     –Вибачте, чесно, не побачив, я там… Ганно, пробач, – промовив хлопець, допомагаючи дівчинці зі свого двору. Давненько він її вже не бачив! –Все в порядку? – швиденько запитав він. Але ці слова були звернені не до цієї, а до іншої Ганни, злюки-інваліда, що ненавиділа всіх, бо вони могли все, проте вона – ні.
     Та коли Сергій заглянув у її життєрадісні вічі, коли довго розглядав щасливу усмішку – щиру, живу, – одразу перепитав лагідним голосом:
     –Точно нічого не болить?
     Ганна скоса подивилася на дитячу рану.
     –В такому разі.., – і хлопець взяв дівчинку на руки і поніс її вздовж усієї алеї.                 Дехто тикав на них пальцем, а хтось просто заздрив. Проте обом одноліткам було абсолютно все одно!
     –Не буду заважити, – немов сама до себе промовила щаслива за подругу Яна. –Ех, ВЕСНА!!!
     Зелень радувала око, а весняний цвіт задурманював голову. Та двоє голубків ще довго спілкувалися  осторонь від усіх.
     Яна вдихнула повні груди свіжого прохолодного повітря і пішла куди ноги несуть, поринувши собі в думки. Аж раптом вона підняла голову і, вдивляючись у ясну блакить, сказала:    
     –Ну що, дякую Тобі! Без тебе я б не впоралась!..

                                                                                  «Все,що ми є –це результат наших думок» –
                                                                                                                                                   Будда.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Микола Мисковець, 18-03-2009

Хто він?

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Galatov, 12-03-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81342792510986 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …