книга (1907) – автор: Джозеф Конрад
фільм (1996) – режисер: Крістофер Гемптон
Вікторіанська доба. Лондон. Крамничка, про сумнівний характер якої свідчать розвішані на вікнах “photographs of more or less undressed dancing girls”. Проте її власник – приземкуватий вусань Верлок – не збоченець і не сутенер, він – порядний бізнесмен, який настільки кохає свою молоду красуню-жінку Віні, що навіть готовий змиритися з її посагом у вигляді тещі та розумово відсталого шурина Стіві. Але й з ними Верлоку пощастило: теща його обожнює, а напади буйства зятя в стані вгамувати лише нагадування про “grief and unhappiness”, які він може завдати своєю поведінкою доброму пану Верлоку.
Головний герой цієї історії живе звичайним middle class’овим життям, яке урізноманітнює хіба той факт, що його крамничка – це прикриття, а основний прибуток він має від російської амбасади за допомогу в запобіганні терактам проти вищих титулованих осіб (не забуваймо, що Лондон ХІХ століття є осередком революційної думки та резиденцією політичних марґіналів звідусіль). Верлок – agent provocateur на утриманні іноземної держави. В його домі відбуваються збори анархістів, соціалістів, бомбістів, а він сумлінно повідомлює про це своїм роботодавцям. Жодних пригод, жодного ризику. Верлок – звичайний (безідейний, його навіть ніхто не примушував робити це) стукач за гроші. Бізнес – нічого особистого.
Все змінюється, коли його новим шефом стає Mr Vladimir. Нова гіперборейська мітла одразу погрожує Верлоку звільненням (“no work, no pay”), відтак скаржиться на ліберальність місцевих законів (“this country is absurd with its sentimental regard for individual liberty”) і, врешті-решт, переходить до основного: Mr Vladimir хоче, щоби британський уряд допоміг Росії боротися з революціонерами, а для цього потрібно, щоби Англія на власній шкірі дізналася, що таке тероризм. Отже, Верлоку доручено підірвати… ні, не собор, не театр, не ресторан (все це банально, на думку посла з дружньої країни) – підірвати треба Час, тобто його символ – Ґринвічську обсерваторію.
Бомба куплена у знайомого терориста на прізвисько the Professor (мізантроп, який завжди біля серця носить вибухівку – на випадок якщо натовп остаточно набридне йому), але що робити далі?
Колоній, тропіків, моря в цьому творі Конрада (!) немає. І, виявляється, на суходолі автор-марініст почувається добре. Міждержавні та міжвідомчі взаємини, соціалізм та ніцшеанство, самопожертва та зрада, вбивство та самогубство – всього цього торкається наш земляк на сторінках книги, в якій описані події ледве чи тижня.
Гідного перенесення на екран ця історія чекала дев’яносто років. Об неї обломав зуби сам Гічкок (слабкий “Саботаж” з дією перенесеною у 30-і). Екранізація Гемптона поки що (99,9%, що назавжди) найкраща. Досить лише згадати акторський склад:
Верлок – Боб Хоскінс, він же й продюсер фільму. Одна з його кращих ролей.
Віні Верлок – Патріція Аркет. Згусток нервів. Блискуче виконання.
Стіві – Крістіан Бейл. Окраса фільму. 22 роки: позаду роль у шедевральній спілбергівській “Empire of the Sun”, попереду – “El Maquinista” (оминаю бетмена-шметмена та еквілібріум). Тут він грає душевно хворого, недорікуватого, зворушливого хлопця, і… Боже, як він це робить!
The Professor – Робін Вільямс. Видно, як набридло йому амплуа добродушного телепня, як бракує ролей штибу вбивці з “Insomnia”, адже маска моторошного психопата Вільямсу дуже личить. Кращого Professor’а тепер точно не знайдеш.
Гарна книга, гарний фільм. Читайте, дивіться!
PS Теодор Качиньскі – американський вундеркінд-математик (до речі, теж польського походження як і Джозеф Конрад (Конрад Коженьовскі)), закінчив Гарвард у 20 років, викладав до 26 років, потім все кинув, переїхав чорт-зна куди в Монтану, оселився в якійсь халупі й щороку протягом п’ятнадцяти років відсилав по універитетах США листи з вибухівкою. Десятки жертв. Підписувався: the Professor – іменем персонажа з улюбленої книги, “The Secret Agent”.
Конрадів the Professor лише виготовляв та продавав бомби, Качиньскі почав убивати сам. Персонаж Робіна Вільямса підриває себе в лондонському натовпі (відступ від книги) – знахідка режисера, так ця історія стає ще актуальнішою. Так, наша сучасність жорстокіша за часи Конрада, але ключ до розуміння новочасної терористичної епідемії можливо міститься саме в цій його книзі.
