Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2691
Творів: 51283
Рецензій: 95886

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14075, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.200.140.218')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Сорочка (завершена)

© Явна Уляна, 17-02-2009
Я в  пломінні  свіч зодягнулася,
Ой, місяцю, ой, любистку  духмяний,
У  сорочечку  цвітом шиту  пишну.
Що кожка   цвітка  леліяна  чиїмись  
Руками  гіркими, в  смутку вимачаних.

То над Прутом світить звіздонька,
На камінні  сидить дівонька.
Чорні коси розпущені, гладжені  гарні,
Дивиться  небога в небо.
В сорочину вбрана, ой леле, мою!


Липень сперізував паркими днями. Дорога видавалася важкою. Асфальт  розігріто терся об  шини  автомобілів  і  пахнив собою  всю свідомість, роздражнював  штучністю цивілізації  серед гірських помірних серпантинів. Ґрунтовим порохнявим шляхом  трохи згодом, що додавало настрою  і передчуття  відірваності від світу. Село  було звично  довге, заховане  в долині між горами, котрі  видавалися м’якими  моховими  грибами-подушками, але ховали в собі – на собі  лише колючі  ялиново-смерекові  гущі. Тлуми людей  перетинали вздовж і поперек  змучену  дорогу, бо  звиклу до  кінських копит і скрипучих  фір – возів, зрідка тракторів  чи старих  обтрасканих болотом  машин. Не зважаючи на  переполох, кури  і пси час-до-часу  вигулькували  цікавими головами  з  світів-своїх-дворищ, не відаючи  чи  добре чи зле їм від нових гамірних звуків.
На подвір’ї  доброго господаря між  пахучих  копиць сіна  розтягнули  свій  нейлоново-гумовий  прихисток. Позаду старої  хати і збоку  літньої  кухні. Створили  приватний простір, що-твориш –його-де-живеш, авто, намет, вогонь, розкладне крісло, власний клапоть землі на два дні. Коли  спуститися вниз городом, то відкриється оку  в’юнкий  потік, який  трохи вище  збовтаний  водоспадами  та  впалими деревами.
Поодаль, попри дорогу та на галявині  розкинувся  базар, чим  тільки не потішиш  серце! Сирні коники вискакували з рук  вправної майстрині  та ладувалися  кінним  військом на дерев’яній  стільниці, спершу леліяні  та пещені пальцями, старими  та потрісканими  від важкої праці,  у гарячім котлі  із молочним варивом. Декотрі мали  вершника, а інші лише кінську збрую, що ладно  прилягала до сирних  спинок та боків, що могли й бербенички  чи бесаги носити, але що були тільки-но  іграшкою  чи поживою, то свого кінського обов’язку не сповняли. А було вбрання  яке: кольоровими стрипіхами – крайки, що мали підперізувати  плахти, котрі тут же вилискували  кольорово  тканими з  вовни клаптями грубої  матерії, чи то  суцільні  чи  подвійні, бо в них  можна було їздити на  конях  зручно обхопивши ногами  тварину; кептарі  з  вивернутої  овечої шкіри з набитими бляшками  та блискітками  вабили обіцяним теплом; постоли  міцно трималися  на  м’яких підошвах, які мали притягувати вас до землі аби  не втікли до зірок; сумки, тайстри, бесаги – грали на сонці місткими  черевами;
а найліпші  були - вишиті   слічно по-всякім  сорочки, що то вже  були за фантазійні  вишиття  на грубих, домотканих  тканинах, ледь сіруватих від часу, пропахлих  господарськими  скринями  і  м’ятою, кожна нитка в них  ховала чужу долю, котра таємниче визирала нового господаря  аби поділитися собою. Під деревом в тіні грали троїсті музики, а що скрипаль вже трохи був  зігрітий міцним трунком, то  палко примружував старечим оком   до  міських молодиць, що розгублено тішилися  випадковій увазі веселого музики  і притупували ніжками, котрі просилися до танцю, але були стримувані. На  вогні  варилася  у  казані  кулеша, що тут була звана баношем, побік ґаздиня  нарізала  дрібними  кусниками бринзу, котра припасовувалася до  каші  вареної на сметані  і смакувала  кислувато  і гостро. На траві  діти плели з соломи  та осоки ляльок, зодягали їх  в  різнобарвні нитки  та  клапті недоладні тканин, а потім втішено  несли батькам, аби ті  погладили по  голові  чи купили  півника  цукрового  на дерев’янім  патичку, котрий би робив руки  липким, а бузі повними солоду.
Я  зобачивши  гору розкладених  на  землі, поверх  вереньок,  вишиванок  якось так цілеспрямовано рушила туди  і запустила руку  всередину купи, трохи порозгортала і  витягнула пожовклу сорочку, вишиту  дрібними квіточками, такої більше не було ніде.

***
Зима  прийшла після осені і це було звичне діло. Залікова сесія вже була здана, тому починалися  невеликі  Різдвяні  вакації, з друзями зорганізували  вертеп, перед  тим  мали  кілька репетицій, на яких  не зле розважилися, тож готували костюми. Минуло три дні  по святкуванні Нового Року. Мені дісталася роль  гуцулки, що  в трохи модерній постановці  по-своєму  прославляла  Ісусика, тому  я  знайшла  велику   торбу  з  вишитими сорочками, а назбиралося  їх  в мене не мало і не багато – одинадцять, деякі дісталися в спадок, інші  були подаровані чи належали  моїй  родині до того, і поставила  її  коло  ліжка, щоби  другого дня  вбратися і  перевірити  як все мені  пасуватиме. Ніч була місячною, навіть зашторивши легкою фіранкою  вікно, кімната  була залита м’яким  світлом. Лягла під  теплого овечого коца  спати, після морозяності вулиці  мене зразу ж розморило, тому  поринула в сон швидко. Серед ночі  прокинулася від гавкоту  моєї собаки з  коридору, вона любила вторити  псам, що  були на вулиці. А що моє  ліжко стояло  навпроти вікна  і  робочого стола з кріслом, то  одразу кинулося в очі, що крісло стояло за метрів два від  стола, хоча я його перед сном присунула  щільно до того. Це мене здивувало, але  не  настільки, щоб злякатися, бо подумала, що може хто заходив  з  сім»ї, коли я вже заснула і не  чула.
Зранку, після пробудження, знайшла торбу з вишиванками  перекинуту  і  моя  влітку куплена  сорочка  в  дрібні цвіти  лежала  на  підлозі  перевернута на виворіть,  оце вже мене ввело в роздуми, бо  кому ж треба було  вночі  робити щось  таке, ну  нехай  сумка впала сама, чи хто  її  зачепив, ну нехай сорочка  випала, хоча лежала  глибоко між  іншими, але чому  вивернута другим боком  ніби хто поспішно її здіймав, якщо пам’ятаю  добре, що всі  були рівно і лицевою стороною  поскладані? ..

***
В  четвер, за  чотири дні до Різдва Христового, о сьомій годині вечора, я похапцем  збиралася, бо щось забарилася і  геть не встигала  на   чергову репетицію – чи скоріше балаган, в якому всі  кричали, реготали, час-до-часу  хтось намагався зупинити  той безлад  і тоді  хоч з  однісінький  раз  ми  завершували  наше вертепне дійство.
Вечір був  світлий, надзвичайно  холодно-морозний. Сівши  в автобус, я  все-одно скулилася, бо  зимінь  влітала  до  салону  і  дражнила  своєю  щипучістю.

***
Завіяла  свойов спідницев і ніби  хурделиця знялася з дрібних  невинних  цвітів, картатих  тканини  і неясних малюнків. І заарканених подавно вже  гірських  диких коней  табун  пробігав   в її  волоссі, що  встигай лиш ловити, чорним  водоспадом. Зняла брову  і здивовано зорила  на  світ, що  довкола  неї  крутився, лише де-не-де  вихоплювала зором  міцну парубоцьку руку, закручений  вус, ех-ах, да лихі  були  їх очі, да молодецькі. Що  ті  хлопці? Пусте! Ото сяде зимовим протяжним вечором  коло свічки з дівчатами – та як пуститься в світ  колосковий, світ  квітковий, світ  нитками  кольоровими  затиканий, котрі доладними  рядочками  лягають  на полотно, котре влітку під  сонечком  легковажним  вигрівалося, в холодних  потоках  полоскалося та витраскувалося  бабськими  руками. Заспівають  дівчата  горличками  печальних, чи то веселих  пісень, заговорять  долю  дзвінкими  голосами, щоби прихильна була, не злостива, а добра, як матінка рідна.
Різдво близилося. То  роботи та клопотів  в хаті  набувалося, як молока  скислого  в горщику. Була одиначкою  в мами та  батька, багацька  дочка, та  не  горда, хоч серед  хлопців  зажила  неясної  слави: що  любили – то  любили, але мали  злість  затаєну  на неї, бо до танцю  не йшла, не  пустувала, лиш тілько  в тихій самоті  до  церкви заходила зі  старинею (1)  і так  же  виходила, не  лишалася на молодецькі стояння коло церкви.
Лишалося два  дні до Надвечір’я, до  вечероньки пресвятої. Стояла коло  ночов  та місила  тісто на  колачі  солодкі, а  вдавалися їй такі, що танули  в роті  до трісочки, лиш  спогад добрий по  собі  лишаючи.  В дерев’яних  ночовках вже виблискували золотими боками  пампухи, пахли вишнями і ружами. Мама поралася  коло печі, голубці  з квасної капусти, гречані, м’ясом  забитої свині до свят  присмачені, потріскували  в глинянім  широкогорлім глечику. Батько  доробляв  ще якісь  справи надворі, переговорюючись з  сусідом  про  господарку.
Виглянула з хати на  світ божий, а то  стоїть… син  газди  з села сусіднього, не виділа  його вже  літ зо  штири. Високий парубок, ставний, в кожусі добротнім, розхристаний так  же  видно сорочечку  білу,  що то є молодецька кров! Ой, та як щось кольне її  в серце!  Але де то  добрій дівці про що таке думати! Пішла й далі  готувати скромне до  вечері, але  вже щось не така беручка була нині до роботи.
Пролетів час скоро. Зраня, на Різдво, йшли до церкви. Що вже красна була: в  білім кожушку, що батько до свят  замовили  своїй  єдиначці, в плахтах  груботканих, а що сорочечка  була, вишивана в  трьох кольорах, та все дрібними цвітами з листочками, хустка  личко облягла! В церкві відстояли, рождення Бога славили. Аж виходити! А то  він  стоїть, та як зорить, очима  виїдає душу!  Ой, як   запашіли  щічки! Певно, же до когось з хлопців прийшов  празникуватися. Коби прийшов до мене нині колядувати, коби прийшов… гей, що думаєш дівко неправедна?.. Але мо’  таки зайдут нині  хлопці, то й він буде…
Вечір  долетів з клопотами, бо понаходило газдів з родини ціла хата. Аж тут  дзвоники дзвонять, та скрипка  з сусідньої хати  плаче! Колядники йдуть! В дім заходять… І він, він з ними… Красний, йой, красний! Стала в куті  зачервоніла. Хата  була вже їх остатна   в вертепувальників, то в них зостали на гостину. Вона но  тілько бігала, метушилася, жеби його не видіти. Аж ту, вхопив хтось на ганку, як йшла за гишками, її за руку. Він!  Каже же файна  як звізда, жеби завтра  до церкви йшла, його  не минала. Серденько затьохкало, вирвалась хутко  та до мамки побігла  щось помагати.  Запали  молоді  душа  в  душу!

Йшов  через гори  до неї! Любилися… Чи хто знає, що то за любов серед гір, коли серце  вільно  дише, коли душа над  горбами та кичерами літає, коли смереки тужно піють?  Восени, до Покровоньки,  оженилися. Та…. Коби та доля добра була. Война запукала  в двері. Кликав  цісар  до  бою. Лишилася молода  дружинонька милого дожидати.
Рік минав. Знов  Різдво близилося. Бідне та сумне було. Прийшов сусідський  хлопець  домів, скалічений  бідний, як  до роботи буде братися? Другого дня до хати її ступив, вістку страшну приніс. Нема  чоловіка дорогого в  тім білім світі. Спочив десь на снігах, пугачі му тепер колискову співають, вітер цілує, земля  вічі вкриває.

Вбралася в білого кожушка, багаті  вбори, коралів найліпших шість разків взяла. До вузлика зав’язала  паляничку, солі  пучку, подалася  до  храму святого  на долі  молитися. Та не вернулася вже ніколи. Десь Черемошу  буйні води  її схоронили, чи  земленька прийняла, чи білий  сніг периною  укрив.

***
Гай-гай! Заснула. Прокинулася на кінцевій зупинці. А що то за сон був? Насниться всякого.
А може приходила до мене чия душенька тої ночі? То свічечку за неї  в церковиці поставлю. Най має спокій хоч на тім світі.  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4610509872437 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …