Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2601
Творів: 47346
Рецензій: 92111

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза рецензія

Острів?

© Антоніна Аністратенко, 11-02-2009
Лижник Я. Р. Чорний острів: Новели та оповідання. – Чернівці, Зелена Буковина, 2008. – 128 с.

Все зігнулось на острові-кораблі, що несеться по морю на чорних вітрилах: пасажири, скелі, будинки, і тільки сонце – як капітан: веселе, бадьоре, певне в собі.
М. Коцюбинський

Якщо дозволити собі сказати, що нині постмодерний період в українському літпроцесі доживає віку, а значить всі елементи його апогею закарбувались у свідомості читачів досить міцно. Гірше – не лише у свідомості, а й у картині світу. Тобто звичайний смертний читач при словосполученні «сучасний автор» вибудовує асоціативний ланцюжок «нарваний-нахабний тип-наркоман-алкоголік-бомж-псих-кімнатний геній-телезірка-піарнаслідок-писати не вміє нічого крім автобіографічної спекуляції-читати не вміє. Навіть власні тексти». І шкода. Адже зірки перфоменсів – не єдиний шар сучасної літературної еліти. Просто справжню якісну літературу – це було завжди – не пишуть на білбордах.
Отож, пропоную розмову про хорошу прозу: про десять оповідань Ярослава Лижника, які складають книжку «Чорний острів». Епатажу й піару навколо цього імені немає. Причому, тихоплинність літературного життя автора вражає. Коли я запитала у Ґуґля: «Ярослав Лижник», пошуковий сервер відповів, що «новий рекорд з гірськолижного спорту встановив 32-річний Ярослав...». Дуже гарно. Наш автор зовсім не лижник, а Лижник, який працює редактором сторожинецької газети «Рідний край».
Але до книжки. «Чорний острів» поділений на два розділи, залежно від жанрово-стильового методу оповідань. Перший – «Не кепський день». Тут маємо оповідання пізньо-модерного методу. Щодо хронотопу – Україна часів занепаду Союзу. Персонажі кожного оповідання створюють контекст, характерний настрій, провокують події і самі є лакмусовим папірцем середовища, а пом’якшена кічовість головних героїв констатує вимогу часу, зміну моральних приорітетів суспільства у кризовому стані. При цьому, автор не подає власної критики подій чи характерів, а лише розповідає, передає, фільмує.
Згадані риси дозволяють зробити висновок, що шість перших оповідань належать до пізньомодерної прози. У більшості текстів тлом розвитку подій є будні та свята українського села, забутого, занедбаного села, з якого «вилізти» можна хіба нечесним шляхом або через політику, що дорівнює першому. Залишається вибір: сидіти у злиднях, або переглядати моральні догми («Сніжний кальвіль»). Але й у таких умовах існує Провидіння. А це означає, що за кожен злочин прийде покарання, і ніхто не обіцяє гуманного суду, так само, як ніхто не знає, коли він прийде. Так і Ладзьо Кухта не сподівався драматичного завершення досить незлого дня. Хіба лише спогади, що подекуди відрізнялись від бажаних, спогади про справи і рішення, які не додавали блиску його, Ладзьовій, постаті. Та чи заслужив він загинути так неінтеліґентно: бути вбитим вуличними злодюгами? («Не кепський день»).  
У майже безнадійних соціальних та матеріальних умовах нікуди не зникли всі атрибути людського життя. Серед яких – кохання. Вибір між коханням та ситим життям – один з найпродуктивніших світових сюжетів. У Ярослава Лижника конфлікт реалізовується за рахунок протистояння поколінь: дівчина Оля з юнацькими мріями про любов і престиж та її батьки (матір), які бажають доньці міцного ґрунту під ногами, визначеного майбутнього. Вирішується ж конфлікт завдяки батькові Олі, який переконує матір, що бідний, проте від молотка і заліза Володько кращий наречений для дівчини, ніж якийсь багатий виплеканий лінюх: «...Володька як забавляється, то забавляється. Але як робить – три за ним не вженеться... А як буде мати добру жінку, то той гицель з машиною най сховається перед ним».  
Хоча лейтмотивом творчості Ярослава Лижника справді є критика суспільства (нехай вже, хоча це речення якесь дуже непевне; з тим самим успіхом можна сказати, що, загалом, майже всі дощі мокрі), як пише Володимир Даниленко, але я б обережніше узагальнювала: «Мешканці під Любиною горою – очманіле і обдерте українське суспільство, яке втратило генетичну пам’ять....» (про новелу «Міняйлів день»).
Це хвороба літературознавців: надмірна міфологізація власних уявлень, і якщо не гальмувати, то все суще перетвориться на страшний сон філолога: всі можливі архетипи , впереміш зі світовими сюжетами, присолоджені символами України у склянці апельсинового соку донни Анни, разом із «залізною рукою Росії» у постаті Командора. Не позаздриш письменникам, адже їхня професія небезпечніша за роботу рятівників: страшно стає писати. Уявіть: віршує автор про листя осики, яке тріпоче у дощову ніч, а тобі на те: «Це символ внутрішньої боротьби зі злими силами всередині героя, який потрапив у незалежну для нього ситуацію; ніч символізує космічний простір, а герой – людство на порозі апокаліпсису, осиковий листок – символ зброї, з нього можна зробити осикові зубочистки і винищити всіх вампірів!». Сміх та й годі. Узагальнення – річ корисна, як і статистика, лише дозовано.
Друга частина, до якої плавно перейшли, завдяки В. Даниленку та його «Лісорубу у пустелі...»*Складається з чотирьох оповідань, два з яких вперше побачили світ у антології сучасної новелістики (Квіти в темній кімнаті: сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні п'ятнадцять років / Упоряд.,передм.,літ.ред.В.Даниленка. - Київ : Генеза, 1997. - 432с.) та сьогодні увійшли до книжки автора: «Четверо за столом», «Міняйлів день». Це вже зовсім новий горизонт текстів від Я. Лижника. Автор звертається до неоромантичних та постмодерних прийомів. Сюжетність новели відходить на другий план, подекуди бачимо медитативну психологічну новелу. Як от «Перед світанком». У тексті часова зміна (від ночі до світанку) провокує зміну настроєвої установки героя. У розв’язці спогади лишаються в ночі, а з першим променем сонця відкривається шлях, і герой починає дивитися у майбутнє («... Він прийшов уже – Новий день...»). Новела «І тому з тобою» має подібну структуру, лише у ній часові зміни міряються днями тижня від понеділка до суботи. Внутрішня боротьба героя пов’язана з незгодою зі світом та життям, яке він веде.
Все ж, з другої частини «Міняйлів день», найвдаліші за злитістю форми і змісту - тексти «Четверо за столом» та «Міняйлів день». Декілька сторінок, які займає кожна новела, продовжують життя на десять хвилин, бо коли читаєш – зупиняється час. Прямий сюжет побудований на легенді про цигана та примарну жінку, які щороку з’являються на перехресті біля цвинтаря. Ця легенда, дещо модифікована, вміщена у «Легендах Львова» Юрка Винничука, хоча, пам’ятаю, на Буковині теж таке розповідають. Отже, таємнича четвірка з’являється в кав’ярні, де зазвичай проводив час наш самовпевнений герой. Але цього разу все змінилось... Що йому варто було зробити для врятування своєї шкіри від потойбічних гостей? Не говорити до них ні словечка. Але ж він надто самовпевнений для того. Це «Міняйлів день», а у другій новелі («Четверо за столом») маємо тематичний еквівалент «Не кепського дня», лише покарання чекає на героя з тамтого світу.
Вінком цієї скрині з несподіванками, тобто книжки Ярослава Лижника, стала назва «Чорний острів». Зазвичай збірки називають оригінальною назвою одного з оповідань... а тут... У мене є ідея. Острів – це архетип загубленого світу, чогось омріяного або навпаки – знищення надій, що з великого материка перетворилися на острів, серед бурхливого океану. Специфічно використаний символ острова у Михайла Коцюбинського у медитації «На острові». Острів містить всі життєві і руйнівні сили, які є у нашому великому світі. Водночас, всі процеси на ньому відбуваються швидко, яскраво і однозначно, тому можна сприймати Острів Коцюбинського, як модель Всесвіту, яка показує, що світ гине, але з його попелу постане новий. Цю думку підтверджує опис агави, яка «...цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти»**. Ідея «чорного острова» Ярослава Лижника, як на мене, подібна: або на ньому настане день, або навіки зостанеться ніч і пустка. Хоча останнє сумнівно – так не буває.  
Мушу додати ще одну річ: козирем Лижника є також мова його прози. Львівська та Буковинська говірки присмачують текст, надають описаним подіям яскравості та правдоподібності.
Зрештою, проза або подобається, або ні. Тут третього не дано. Читайте і робіть власні висновки.

_____
* Даниленко В. Г. Лісоруб у пустелі: письменник і літературний процес. – К.:Академвидав, 2008. – 352 с.

** Капрійські сюжети: «Італійська» проза Михайла Коцюбинського та Володимира Винниченка / Упоряд. В. Панченко. – К.: Факт, 2003. – С. 123.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.71837210655212 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …