

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	803
Творів:	12157
Рецензій:	18689

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Історична проза

Сніданок у Львові (5)

© Олесь Бережний Статус: Гуру, 24-05-2006
5. Тут я запідозрив, що недарма мені пригадалося «Изданіє Брокгаузъ-Ефрона», бо за енциклопедичністю персоналу цей готель може направду вважатися щонайменше його філією. Адже якщо в особі балакучого тлустого портьє в наполеонівському капелюсі мені вбачалося втілення Брокгауза, то рухливий і моторний кельнер має бути принаймні його Ефроном. Так, я дізнався від нього, що 1905 року протягом двох днів дорогою до Відня у цьому готелі зупинявся «король королів», «монарх монархів» – іранський шах Музафер-ед-Дін з онуком, сином і численним почтом. Це тоді стало надзвичайною подією для міста. Шах прибув власним потягом і гостинне місто зустрічало його надзвичайними урочистостями. Звідусіль лунали перські марші, гримав гарматний салют з цитаделі. Вулиці Львова переповнювалися юрмами радісних львівян, яким кортілося сердечно привітати й на власні очі побачити високого гостя у супроводі цісарського намісника графа Андрія Потоцького та військового коменданта Фідлера. У готелі шаха зустрічав власник пан Бжезіцький, а пані Бжезіцька привітала перського монарха французькою мовою і вручила чарівний букет із білих лілій, гвоздик і троянд, пов’язаний біло-зеленою стрічкою. Кольори букету відтворювали перський прапор. Увесь люксусовий готель був у ці дні зайнятий високими гостями. Задля шаха було зроблено чимало оздоблень, і навіть перебудов. Зокрема для його візиту злагодили були окрему кухню, на якій куховарили шістнадцять кращих кухарів з Франції. До речі, улюбленою стравою шаха виявилися телячі зразики з яриною. Протягом дводенного перебування у Львові шах відвідав Високий Замок, де на його честь відбувся концерт військового оркестру. Згодом він побував на крайовій виставці в парку Кілінського. На шаха справила надзвичайне враження Рацловіцька панорама, де зображалася битва повстанців Костюшка з російськими військами у 1794 році. Утім, розкішний побут у Львові коштував скарбниці шаха більше, ніж у нього вистачило грошей. Тож перський монарх змушений був розрахуватися частково своїм майном, як-от деякими екзотичними тваринами. Наприклад, слонами. Відтоді вони й завелися у Львові. Ось чуєте, яки вони ревуть. Я прислухався та почув. Овва! Так це ж, виходить, не в животі моєму гарчало, а львівські слони сурмили хоботами зоддаля.Оце так гішторія, оце так екзотика! Кельнер отримав від мене щедрі чайові кількома целковими. Наш з бароном чудовий львівський сніданок у «Жоржі» добігав кінця. Ми вийшли назовні. Нестор Іванович задоволено поляскував по ситому барильцю, поворушив плечами, аби розігнати кров, смачно позіхнув. Я обзирнувся довкола площі. Сонечко вихопилося з-за хмаринок. Увесь простір перед готелем ніби сяяв красою та умиротворінням. Здалеку донеслася гомінлива луна – спів львівських слонів, пам’ять про відвідини перського шаха. Наше авто стояло на місці. Однак, Панкрата ми ніде не бачили. Лишень коли підійшли майже впритул до Renault, помітили, що з-під авта стирчать його ноги. Кілька разів я гукнув водієві, що ми вже тут і готові їхати далі. На подив, Панкрат ані відгукнувся, ані поворушився. Я нахилився й смикнув його за ногу. Жодної реакції. Тоді я зазирнув під авто. І нараз скам’янів від жаху. Панкрат лежав мертвий у калюжі власної крові. Нестор Іванович теж це помітив. Він щось забелькотів було і тицьнувся до Панкратової рушниці. Лише встиг її взяти до рук і незграбно смикнути затвор, як звідкілясь пролунав постріл. Картуз поривно злетів з голови Нестора Івановича, буцімто його зірвало раптовим шквалом вітру. Услід за картузом на бруківку гепнулася зброя і сам барон. З закривавленої скроні люрала червона юшка. Мій люб’язний приятель, полковник барон фон-Шуфрен був уже мертвий. Жах спаралізував мене. Я не міг зрушити з місця. Вирячився на вкляклий під ногами труп барона і не знав що робити. Несподівано щось дуже яскраве зблиснуло мені в очі. Обернувся й побачив на куті готелю, майже за рогом, дівчинку і пані з кудлатим цуциком на шворці. Дівчинка Квітославця гралася з люстерком. Вона скеровувала кудись промінчик і дзвінко сміялася. Пані поетеса стояла поруч з легкою парасолькою від сонця та зосереджено нашіптувала дівчинці. Ніби давала якісь інструкції. Умить я намацав кобуру й тремкими руками заходився виймати нагородного револьвера. Аякже, дівчинка з поетесою в смертельній небезпеці... Пальці стали ніби дерев’яними й втратили гнучкість – я ніяк не міг розстібнути кобуру. Поки я незграбно порпався з пістолетом, продовжував спостерігати за дівчинкою. Вона й надалі дзвінко сміялася й гралася з люстерком. Аж раптом до мене почало доходити очевидне – ані пані, ані дівчинка не почували себе в небезпеці. Більш того, чи могло таке бути насправді, що вони дійсно не перебували в небезпеці?! І навпаки, єдина особа, яка цієї миті знаходилася в смертельній небезпеці на цій площі – це був я сам? А пані з дівчинкою, натомість, були частиною жахливого дійства довкола мене? Чи не про свою роль у цьому кривавому вертепі говорила пані поетеса, коли відмовлялися поснідати зі мною та бароном, бо посилалася на якісь такі невідкладні обов’язки? Мимохіть я прослідкував за напрямком її погляду й утнувся в будинок навпроти. Там було відчинено вікно на третьому поверсі. Мій зір заледве міг розпізнати кольорові плями у вікні. Я встромив монокль ув око. Ой, лишенько! Що я побачив у віконному отворі ... не вкладалося в межі здорового глузду. Звідти визирав справжнісінький мамелюк! З тих, що були у Гвардії Наполеона. Ну, може, якщо це був і не наполеонівський мамелюк, то судячи з того, що я фахово, як штабний офіцер, розумівся на зовнішньому вигляді цього барвистого однострою, він належав принаймні до ескадрону знаменитих литовських татар польскої кінноти у складі наполеонівської La Garde Impériale, під командуванням полковника Мустафи Ахматовича. Вигаптований і повишиваний, роззолочений і черлений жупанець, оперезаний навхрест стрічками. Широчезний червоний пас, за який запнуто пістолі й шаблі. Пухнаста шапка з яскравими шнурами та китицями, шликом і султаном. Виразні й великі, чорні як смола вуса. Чорні очі, пильний погляд. Ой, лишенько! Він дивиться просто на мене! Нарешті пальці мої впоралися з кобурою і я вхопив руків’я свого нагана, але висмикнути його не встиг. Бо мамелюк, чи ким там був той колоритний вусань у вікні третього поверху, блискавично приклався до карабіна й вистрілив. Я побачив тільки спалах. Почути пострілу ще не встиг, бо вмить відчув шалений удар і водночас пірнув у чорноту. травень, 2006 р.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Згенеровано за 0.0100200176239 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Сніданок у Львові (5)

От ваш "сніданок" - дійсно вишукана річ.

Всімпривіткогодавнонечитав