Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47663
Рецензій: 92530

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Кіберпанк

Зелений театр

© Зигмунт, 11-01-2009

   Зелений театр

        Палата - чотири стіни, чотири кути. Я посередині на стільці закручую. Закручую і закручую. Лампочку я закручую. А медсестра то забіжить, то вибіжить - хтось сьогодні втопився у палаті номер вісім. Там вічно підлога час від часу набирає вигляд морської поверхні. Тому поцілунок медсестри сьогодні солоний.
        Я - лампочка палати номер пять. А шоста палата взагалі без світла. Там напівтемрява, а замість підлоги справді крижана поверхня океану. Відчуття музейної експозиції. Зате тут все спра вжнє і нічого не може перетворитися у свою протилежність. Безпека і врівноваженість.
        Мій товариш з палати номер пять - склянка. Він так само з ремонтників - йому платять за кожний ковток гарячого чаю. Але для водолазів одного чаю замало, і вони доливають у склянку коньяк, обережно розкалатуючи. Навесні океан скресає, і з палати у коридор виносить почерзі то айсберг то мертвого водолаза. Я пропоную, щоб мене перевели у пяту, але у місті мабуть не дуже до цього дослухаються.
       На підлозі під табуретом, де я стою, знаходиться люк для спуску у музичний клуб. Там грають гітаристи з усієї околиці.Уу хмарах цигаркового диму зявяляється штучне сонце, змайстроване з сотні мигтілок, яким під час перевірки лякають божевільних. От у них у кишенях і знаходять запрошення до клубу. Та я прийшов не на виставу, а на побачення з лампочкою з палати номер десять. Вона - дівчина з мого дитинства, скромна і жвава - якраз на мій смак.
        Замість вікон у нас маленькі віконця. Замість раковин - невеличкі ракушки. Я сміюсь, бо ви не повинні вірити моєму виразу обличчя. Я завжди був божевільний, завжди жив у палаті, поважав свого лікаря, знав свою медсестру. Я пив все, що мені давали і не смів виказати найменший дискомфорт. А потім влаштувався на посаду електричної лампочки. І завмер на цьому щаблі розвитку. Просто вимкнули світло. Просто настав день - і мене вимкнули. Виросли рослини і знов стемніло. Повз мене човгали беззубі і босі, білі-білі примари-товариші, як рибини в час зимової задухи. А я плакав фольфрамовим золотом.
         Якось мене покликали посвітити у кабінет лікаря, бо лагодили мережу. І мені запав у душу колір шпалер у цьому приміщенні. Синій, потойбічний, аморальний. Лікар у ньому теж синій, але він не звертає на це уваги. Доїдає свій холодний бутерброд замість обіду і йде обхідити паціентів. У палатах лікар, як звичайно, - білий. Лише душа синьою плямою просвічує.
         Взагалі, лікар і виглядав, як жінка. Я хотів йому порадити, щоб не вдягався так. Але не в тому була справа. Він просто хотів здаватися слабшим, беззахиснішим, ніж був насправді. Рукавички такі чорні носив, замшеві.
         Якось лікар читав мені казку про глухонімого двірника і довірливого песика. За це я повинен був мити посуд у їдальні. Я помітив, як незвично мої пальці стискають ганчірку і черепяну тарілку. Взяв і вилив баняк з помиями кухарю на ноги. Сміх мій був недовгим. Санітари теж вишкірилися, бо я був занадто кумедним обєктом для їхніх злих намірів. Нагадали мені того двірника, і себе я відчув собачкою з тої казки.Тоді я раптом і осягнув, що мав на увазі Тургенєв. Але переказати, що саме, не зможу, бо пролежав три дні непритомний по тому.
        Згодом я вже сам читав лікарю цю історію. І мені уявлялася широка дорога, якою тиснуться натовпи людей, топчучи одне одного. А лікар лежав, повернувшись обличчям до вікна, а спиною до дверей. Тоді я забрав книжку і спалив її у котельній. І від того заслаб. Зате був час написати листа матері. І з головою зануритися у читання різних брехунів, як я вважав. Писаки і розпусники - ось осередок письменства. Зрештою я зарядив револьвер найповнішими набоями і поставив всі книжки під стіночку. Цілюсь, а рука лукаво гойдається. Але око ще пяніше, тому досвідченіше. Ні одного пострілу в молоко, всі обкладинки навиліт. Однак мені не полекшало.
          Повний і замкнутий у собі був мій вчитель. Він косив під мужика і носив таку зачіску - під каструлю. Але поважав палатних працівників так само, як і будь-який хворий. Ще він у промовах вправно послуговувався цитатами класиків, знав пять типів характерів, полюбляв висіти догори ногами на турніку. Пив воду і їв кашу. Я ходив до нього по неділях записувати свої думки в той час, коли ми удвох дивилися з вікна у двір.
         У дворі лікарні танцюють двоє, точніше - двоє чоловіків, і ніхто не відає, ні вони самі, ні всі,  хто має змогу їх споглядати, не знають, чому саме тіла танцюючих так вишукано пливуть, не торкаючись розмоклої снігової каші. Тут же тупцяють чатові - хлопці з навколишніх сіл - згортають у пальцях дебелі самокрутки. Нервово так танцюють ті двоє.
         А вчитель містично усміхається. Я в цей час пишу стурбовано, як перед стрибком. Розслабляюся, готуючись вдарити. Блакитні шибки дзеленчать, бо лікоть лікаря на підвіконні торкається їх. Я миттєво схоплююсь і жбурляю стільцем у вікно. І далі пишу.
         Двоє якраз потрапили під дощ зі скла. Ї одразу їхні вуста яскравішають, бо кров навіть у хворих така ж червона і бентежно-брудна.
         От так кожного разу, коли ми з вчителем удвох розмірковуємо над земними нещастями.
         Тебе це не стосуються ці ігри, кажуть мені. А я все ж охочий - дуже мене зворушують кольори наїжачених бариг каламуті. Ці телевізори виливають у моє життя холостяцькі борщі і їдальницькі котлети. А хто ж розмірковуватиме про каламуть, що охоплює божевільну скриню з двома десятками каналів. Мені кажуть - це не гра, а проплачений продукт. Рука тягнеться до дистанційки.
         Я вимкнутий і сплю. І ні слова, ні руху думки - повна відключка. Горить нічник, моргає сигналізація, ілюмінація подвіря освітлює стіни. Я такий кожні 12 годин. Холодний і нерухомий. Ізольований і знеструмлений. Дезорієнтований. На склі краплини конденсату. Я мужньо мовчу і не виношую задумів. Ковтаю сни у зародку, доки вони не забруднили скатертину свідомості. На огляді у лікаря той здивовано шукатиме поглядом медсестру. Замість неї зявиться стовб з почепленим на гак Байдою.
        Знову прямокутні вікна, а на них грати у дрібних чарунках. І сніг білий, щоб видно було сліди, і Микола-сторож мете стежку, для відвідувачів, від воріт до дверей корпусу. І місце не глухе, і небо сьогодні ще сьонячніше, ніж будь-коли. А мені важче і важче. Я хотів би вилитись водою крізь чарунки і піти разом з танучим снігом у струмки, а потім - в річку. Річка поверне мені життя  і я стану щасливішим, ніж тепер, у цій камері, де крім мого ліжка стоять химерні капельниці та ще столик з бараболистими пляшечками.
         Вже все одно, кого і від чого лікують. Заливають і виливають, дмухають і видувають, готують до операції і колють снодійне. А потім - ігноруючі посмішки і хворобливий румянець на щоках сестри, іграшкові люди з піднятими вгору руками, з яких знімають латексні рукавички.
         А з вікна попід двері протяг і вулиця темніє. Сторож Микола сьогодні чергуватиме до ранку. Візьме мою руку і рахуватиме пульс. Слово за слово проводжатиме до сну мою коротку память.
        Я продовжую заглиблюватись у простори, де панують почуття.
         Кажу собі, що треба писати, а там далі видно буде. Мова виведе на шлях, допоможе розшифрувати таємницю знаків. Лише не втрачай душевної рівноваги, не вихиляйся задалеко з вікна. Але й не холонь, як той, що з третьої - колишній мій друзяка - вже ні до чого не здатний. Одні таблетки ковтає і запиває цукровим сиропом. Хоча і в його кишенях під час трусів огризки олівців і шматки покресленого паперу знаходять. Очі в нього - холодцеві, зіниці - два морквяних кружальця.
         Тож перше правило мого вчителя - переказуй наранок все те, що понаписував звечора - так би мовити, роззувайся і ходи по охололим граням, може ступнею натрапиш на ще гарячу іскру, що чогось варта. А може то й буде мелодія твого надхнення, що створить нові митрополичі палати і нові собори на честь святого Юра і святої Софії?
         Віршуй - з того будуть думки! Слово отримує силу у моїх творах. Це тюльпанові ілюзії. Мене фотографують, а я невидимй. І моя мова - українська. Віддається мені, а я їй. Щобільше і щодалі ми змішуємось, то відчуваємо себе не першими-ліпшими, а обраними один для одної.
        Витягли мене з коми та й питають, що бачив, що чув? Повертаю голову, міркую - де я? От вони - апарати штучного дихання. Напевно все вже встигли зробити, заки я летів витяжкою підсвідомості, як куля у нарізному стволі. Відокремилось тіло від душі - душа погналася за примарним птахом високо у небі. За птахом з орлиним дзьбом і павичевим хвостом. А тіло лежало купою хмизу на столі, гидке, спітніле. Поволі починається відлига. І душа, не знайшовши птаха, повернулася до свого звичного мешкання, не обернулася у птицю...
        Прокинувся. Боляче, але не страшно - слабенький, кажуть. Тільки почали оперувати. Язик відрізали і кинули у плювальницю. Потім пальці зшили, щоб не міг писати. Так їм зручніше. Виключили дихання, я встав самотужки, кинув погляд на плювальницю та й пішов собі, у наш підвальний клуб.
        У клубі сьогодні потрясаюча музика. Хвилює, зворушує, проймає, гойдає, наче на гойдалці сонечком. Ще раз і ще, і обірвалася гойдалка та по потилиці. І прокинулося дитятко і заплакало у люльці. Баба була у хаті та й дала дитині гратися кролячим хвостиком. От і тихо все.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Піф паф ті-та-ту, 18-04-2009

Психоделічна проза

© М.Гоголь, 14-01-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.65634512901306 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …