Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2616
Творів: 47779
Рецензій: 92639

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Вдалий подарунок Частина 3. Закінчення

© Тала Владмирова, 09-01-2009
Початок  http://www.gak.com.ua/creatives/1/11290
Продовження http://gak.com.ua/creatives/1/13454

7.
Вадим не знав, сміятися йому чи плакати. Звісно, не так вже й страшно, якщо в твоєму офісі, не запитавши твого дозволу, оселиться домовик. Бувають і гірші речі. Але якщо раптом виявиться, що саме тобі дістався домовичок-іноземець, який за два роки так-сяк вивчився розуміти персонал і підтримувати лад у чужому для нього місці, але зовсім розгубився при зустрічі із місцевими, надто агресивними для нього злиднями… Тут уже неважко діти до думки, що тільки тобі може поталанити аж настільки.
Ізько вельми скептично оглянув свого «колегу», але досить гречно кивнув чубатою головою на помах червоно ковпачка і почав щось розпитувати «брауні Джона», як той представився. Залишалося тільки дивуватися, що малий лише мимохіть зиркнув на факс та найближчий комп’ютер і щось наполегливо почав показувати Джону на пальцях. Зрештою, два домовика, аби лише їм не заважали люди, завжди зможуть домовитися. Тож скоро Вадим, якого попрохали відійти до кутка офісу і не заважати, із цікавістю спостерігав, як Ізот та Джон складають на підлозі дивний візерунок із таємничих корінців та бурмотять на два голоси, кожен на своїй мові, якийсь заговір. Незабаром за шафою з документами почулося підозріле шурхотіння, а потім і злостивий писк. Ізот кивнув аж ніби задоволено, але підійшов до Вадима вельми стурбований:
- От що, господарю. Тобі цих злиднів подарували разом із цим непотребом, - Ізько махнув у бік феншуйної триногої жаби, яка нібито повинна була приносити гроші. Згадати б ще, хто йому зробив такий «вдалий» подарунок!
- Не так уже воно й страшно, вони ще не встигли як слід прижитися, - тим часом продовжив Ізот, а Джон ствердно хитав рудою головою. – Але коли таку банду очолює домовик… Може бути жарко, та й неприємне це видовище. Краще б Ви у коридорі перечекали, - несподівано знову, як у перші дні, домовик перейшов на офіційне звертання.
Мабуть, варто було прислухатися до цього попередження і перечекати у коридорі, але в очах Ізька легко читалося сумне: Маврикія б сюди! А Джон і взагалі виглядав відверто стурбованим. Тож Вадим вирішив залишитися. Якщо домовики і зраділи нишком такому рішенню, то ніяк не виявили цього.
Злидні виявилися бридкими дрібними істотами, що весь час жалібно скиглили. Для рішуче налаштованих домовиків не так вже й важко було б очистити помешкання від цього непотребу, аби ж їх не було так багато. Вадим, якого трохи не фізично нудило при вигляді цього двобою, вирішив був втрутитися, але згадав настанови Ізота: ще не вистачало, щоб ця мілкота впилася в одяг, а той у тіло, тоді спекатися її буде не так вже й легко.
Зрештою, коли перемога вже, здавалося, посміхнулася добряче втомленим домовикам, в офісі з’явилася ще одна істота. Зовні прибулець вельми скидався на Ізота, хіба що чуб був більш скуйовджений, а одяг давно потребував прання та голки з ниткою. А от обличчя… Мабуть, чимало треба пережити домовику, та ще й, якщо вірити Маврикію, ледь не ровеснику Ізька, щоб мати такий злий вираз обличчя.
- От і зустрілися, Луко, - неголосно промовив Ізот, відсторонюючи вкрай розгубленого Джона. Тепер це був не бешкетливий підліток, з тих, хто мріє створити суперові механізми, безжально нищачи при цьому побутову техніку. Ні, це був господар, що  збирається витурити шкідливого зайду. Маврикій, якби побачив би його у цю хвилину, певно, вперше відчув би повагу до непутящого молодшого братика.

8.
Вадим втретє потягнувся до телефонної слухавки і знову нерішуче поклав її на місце. Так, він знав потрібний номер, але що він міг сказати? «Добридень, Майю. Я – Вадим, той самий, що подарував Вам домовика Маврикія. Можливо, Ви пам’ятаєте мене? Справа в тому, що я придбав собі його молодшого брата Ізька і через мою дурість малий зараз лежить хворий, а я не знаю, чим його лікувати. Тож покличте, будь ласка, до телефону Маврикія. Може, він щось порадить?» Він вже вирішив було просто попроситися приїхати до неї додому: таке божевільне пояснення краще давати віч-на-віч, ніж по телефону. Але поглянувши на розпашілого, пом’ятого  Ізота – ох, не легко далася малому перемога  над ворогом – завагався: його точно із собою не потягнеш, доведеться викликати сюди Маврикія.
- Молока б, - дуже тихо пробурмотів домовинок, а в його світлих очах з’явилася хитринка. Вадим аж зрадів, хоч це і свідчило, що йому доведеться тягнутися до магазину: «капризує, значить одужує», - завжди повторювала бабуся, коли він малим застуджувався.
Ніби у відповідь на такі думки пролунав дзвінок телефону, піднявши слухавку, Вадим із дивуванням почув голос Майї:
- Доброго дня, Вадиме. Це – Майя, та сама, якій Ви подарували домовика Маврикія, - «нічого собі збіг!» - не втримався Вадим, на мить затуливши слухавку,.й Ізот спробував підняти голову з диванної подушки, що слугувала імпровізованим ліжком, – Справа у тому, що Маврикій дуже стурбований. Він стверджує, що щось трапилося із його молодшим братом Ізотом, який мешкає у Вас. Чи не можна було б дати тому Ізоту слухавку, аби заспокоїти його брата?
Майя нітилися, але говорила настійливо, і Вадим відчув до неї щось схоже на повагу.  
- Справа у тому, що Ізот захворів. Трохи, - швидко додав він, й Ізько, що з тривогою прислухався до розмови, схвально кивнув. – Я якраз збирався звернутися до Вас і попрохати, чи не міг би Маврикій допомогти його виходжувати?
Ізькові не стало сил обурюватися надто голосно, тож на його заперечення просто не звернули уваги. Вадим же збагнув, наскільки він затуркався, лише поклавши слухавку та зрозумівши, що Майя настояла на тому, щоб завезти Маврикія самій, глянути на хворого та переконатися, чи всього йому вистачає. Уже не кажучи про те, що це навряд відповідало нормам етикету… Хлопець трохи не з переляком почав озиратися на всі боки. До цього його якось не дуже турбувало, як сприймуть знайомі його квартиру: врешті, все як у людей, а так до одинака завітала, а не до сімейного гніздечка. Пару разів на тиждень прибиральниця бруд змиє – і доста. Але ж то знайомі…
Ізот теж щось пробурмотів по те, що буде йому від брата за безлад. А оскільки хворих не можна хвилювати, довелося його заспокоювати, обіцяючи розписати перед Маврикієм його героїчну поведінку. Вадим саме хотів, як про міцний тонізуючий засіб, згадати про стару праску, яку домробітниця ніяк не могла донести ні до майстерні, ні до звалища, але не встиг: прибули гості.
- От дав себе пом’яти, - скрушно похитав головою Маврикій, але досить тактовно не став при людях лаяти меншого за недбале господарювання.
- Той, Лука ще гірше виглядає…- у найкращих традиціях ледь прошепотів переможець. – А чужак з охвісу, Джон чи як його там, зовсім не вміє битися…
- Змовкни, - рішуче обірвав Маврикій хворого, а потім, повернувшись до господарів ввічливо, але твердо повідомив, що людям не варто дивитися на те, як лікують домовика, навіть такого героя. Мовляв, видовище не надто гарне…
Спершу Вадим ошалів від такого нахабства: його виставляли з власної кімнати! Може, краще взагалі піти з квартири, щоб не заважати?! Але уявивши, як вони з Майєю сидять у вітальні,  роблячи вигляд, що зосередилися на безглуздому базіканні телевізора, а дівчина сторожко прислухається до того, що відбувається у сусідній кімнаті…  Рішення запросити кудись дівчину більше не здавалося таким вже божевільним. Зрештою, чи багато знайдеш дівчат, здатних добиратися через пів міста , аби допомогти захворілому домовику?
Остання практична думка зводилася до того, що варто зробити усе, аби про цю прогуляну не дізнався Семен Артурович. Ще чого доброго, не так зрозуміє. Тоді вся надія на  те, що в «охвісі» більше немає злиднів, а його власний домовичок – справжній герой. Залишалося лише втішатися мудрою думкою, що думати треба було раніше, бажано, в той момент, коли йому спало на думку зробити вдалий подарунок…

9.

Майя, все ще трохи ніяковіючи від нової для себе ролі заміжньої жінки,  справжньої господарки дому, переглядала речі, перевіряючи, чи все необхідне для весільної подорожі складено до чемоданів. Маврикій, тактовно не плутаючись під ногами у господині, повчав єдиного у всій квартирі, залишеного за його ж проханням «на щастя» павука, як акуратно плести павутиння. Ізот схилився над праскою, яку ремонтував уже не вперше. На здивування, після останнього лагодження вона почала працювати, залишалося тільки налагодити терморегуляцію. При цьому Ізько не міг втриматися від тоскних поглядів у бік чемоданів – у більшого ледь-ледь заїдав замок, можна було б починити за лічені хвилини, але ж слово, яке він дав братові!! Доводилося вдовольнятися ремонтом старої праски.
Вадим старанно шурхотів паперами, час від часу кидаючи задоволені погляди на свою сім’ю. Здається, родинне життя – це не так страшно, як запевняли приятелі.
- Ви ж скоро повернетеся? – випадаючи з ролі солідного, розсудливого домовика раптом зовсім по-дитячому запитав Маврикій. «А то ще залишитеся там, за кордоном, біля свого теплого моря. А ми тут як же?» - чулося у його запитанні.
- Скоро, - рішуче запевнив Вадим. – І відразу навідаємося до офісу, разом. На всяк випадок перевіримо, що там і як, а то, може, той Джон і непоганий чолов’яга, домовик тобто, чи як його там, брауні?  Але з місцевими реаліями йому, здається, самому не впоратися.
Брати, із гордістю переглянувшись, розплилися у широких посмішках. А потім, певно, вирішили, що зараз якраз вдалий момент, аби почати втілювати у життя заздалегідь обміркований план.  
- Господарю, ми тут з Ізотом подумали, - обережно почав старший. – Який же справжній дім без худоби?
Вадиму знадобилося кілька секунд, аби підібрати відвислу щелепу, а тим часом Маврикій поквапився уточнити:
- Ні, я не про справжню худобу, куди ж її у міську квартиру? – Майя стиха пирхнула, мужньо намагаючись не розсміятися. Вадим покрутив головою: «ну, жартівники…». Та домовик ще не закінчив своєї думки: - А от кішка… Чорна. Ото справді надійна помічниця! Звісно, краще взяти кошеням, поки ніхто не зіпсував чи вона не стала надто самостійною.
- Із кошеням клопоту не обберешся… Поки привчиш до туалету, поки навчиш меблі не псувати, - майя стиха зітхнула, явно повторюючи те, що не раз чула у дитинстві від дорослих.
- Ще чорної кішки не вистачало! Вони ж нещастя приносять! Та й не подобаються мені чорні! – Вадим відчув, що зопалу говорить щось «не те», але запізно
- І хто такі дурниці наплів? –докірливо похитав головою Ізот. –Чого це чорна кішка до нещастя? Зрештою, її можна перефарбувати, - з готовністю запропонував він.
Вадиму здавалося, що останнім часом він звик до несподіванок, але зараз у нього в голові крутилося занадто багато запитань, аби так зразу визначити, яке ж озвучити першим. Спершу, мабуть, було варто спитати, чи не краще не мучити нещасну тварину, а відразу взяти мурку якогось іншого кольору? Потім він згадав, що взагалі проти будь-яких тварин у квартирі, з ними клопоту не обберешся. . Але тут він поглянув на Майю і в його душі ворухнулася підозра, що кошеня може видатися їй не найгіршим весільним подарунком.
- Ніхто фарбувати кошеня не буде, - рішуче заперечив Маврикій. «Ну, слава Богу, хоч одна нормальна людина! Тобто, не зовсім людина…». – Та й виховати його не довго. Якраз цим і займемося, поки вас не буде, аби не нудитися. За робітницею прослідкувати, аби не лінувалася, кошеня повиховувати… Повернетеся – а воно вже всьому потрібному навчене. І вибирати вам його, клопотатися не треба буде, самі виберемо. А що? Вдалий подарунок, - продовжив розмірковувати уголос домовик.
- Ніяких вдалих подарунків у цьому домі! Вистачить з нас домовиків. Ну, й чорної кішки. У крайньому випадку. Самі виберемо, коли повернемося з подорожі, - рішуче зазначив Вадим. І був винагороджений схвальними кивками усіх присутніх.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Вкусно, мило, как домашний пирог!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Наталка Ліщинська, 13-01-2009

Направду вдалий подарунок

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 12-01-2009

Нарешті!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Андрій Бачинський, 09-01-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62223291397095 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …