З горішніх поверхів корпусу судноводїїв тільки що Очаків не видно. Не видно-не видно. То тільки ні разу не грамотні екскурсоводи в Херсонській фортеці можуть вас переконувати, що в часи Потьомкіна з башт фортеці було видно вали Очакова. А найзавалящий курсант другого курсу вже знає, що дальність видимості в морських милях обраховується за формулою - дві цілих вісім сотих помножити на корінь з висоти ока спостерігача над поверхнею (в метрах) плюс корінь з висоти цілі над поверхнею (теж в метрах). І в часи Потьомкіна формула ця теж справджувалася, хоча міряли ще й не в метрах, а в аршинах.
Отож навіть з корпусу судноводіїв ( корінь з тридцяти шести метрів) Очакова не видно. Зате гарно видно річку Кошову. Просто тобі на долоні. Коли Херсон іноді порівнюють з Венецією, то саме завдяки цій річечці, яка відділяє мікрорайон Острів від решти світу. Доволі жвава, скажу я вам, річечка. Не занудьгуєш, споглядаючи за ритмами її життя, й посеред найнуднішої пари з МППСС-72 чи морського права.
Ось просто навпроти бурси, поряд з горбатим мостом, по якому, як неголені олені, сунуть бруднобілі тролейбуси, швартується до причалів рибокомбінату якийсь дрібненький ПТС з червоно-жовтим вимпелом на реї. ПТС (приймально-транспортне судно) – з сірим (шаровим) корпусом, білою надбудовою на кормі, чорною трубою, жовтою вантажною стрілою на носовій щоглі. Усю палубу його заставлено штабелями світлих пузатих барилець з хамсою, шпротом чи з тюлькою свіжого посолу. ПТС прийняв рибку на борт з рибколгоспних сейнерів десь під островом Зміїним (дулю вам, румуни!), чи під Керчю (дулю, росіянці!) й солив її просто в діжках увесь шлях до рибкомбінатівського причалу. Якщо придивитися, в дверях рубки видно простоволосого сивого капітана, який, мабуть, лається на своїх матросів й гукає «Тримати носовий, чорт забирай!», поки ПТС фиркає, димить з фальштруби й підпрацьовує машиною зі стерном «ліво на борту», але нам того не чутно. Чутно лише:
...Відлік територіальних вод відбувається від лінії найбільшого відливу (якщо берег має спокійні обриси) або кордонів внутрішніх вод, або так званих базисних ліній (уявних прямих ліній, що сполучують виступи берега в море, якщо узбережжя покраяне, звивисте або якщо поблизу берега є ланцюжок островів)...
А ось басистий гудок якогось «Волго-Дона», що виходить із затону заводу Комінтерна якраз навпроти рибкомбінату, лише на протилежному березі, точно на траверзі нашого пункту спостереження, чутно і через зачинені вікна авдиторії. «Волго-Дон» - то такий тип трюмного сухогруза «ріка-море». Довгенький такий сухогруз, 135 метрів між перпендикулярами, повністю невеличку Кошову перегороджує, допоки розвернеться. Останній розмір, який пролазить в шлюзи Волго-Донського каналу, звідки й назва усієї серії. Втім, на Дніпрі їх прийнято переіменовувавати в якісь місцеві річечки, а не залишати під номерами. Цей ось – «Ірпінь». Втім, у відому усім киянам, особливо членам спілки, приміську річечку він просто не вміститься, занадто вона для нього вузенька та звивиста, але кого це турбує? В нього район плавання якраз не до Києва, а до Констанци й Варни. Далі його не випускають через надмірну для морських пароплавів довжину. На хвилі його згинає, як папірусні човни Тура Хейердала, що для «моряка» зайве. Тож лише до Болгарії-Румунії і лише у гарну погоду.
Але гуде таки знатно!
Свіжопофарбований в чорний, з темночервоною ватерлінією, «Ірпінь» повільно суне в баласті вузьким виходом із затону поміж зеленими вербами й сріблястими платанами обабіч єрика, сповіщає короткими гудками, що повертатиме праворуч, висуває нос впоперек річки, перегороджує її повністю, відпрацьовує машиною, ледь не збивши своїми якорями в клюзах той червоно-жовтий прапорець на ПТСі. Сивочолий капітан-рибалка лається і маше кулаком вже не своїм матросам, а чужим, а ті з цікавістю розглядають іграшкове суденце під своїм бортом, і спокійні, як погоничі слона поряд з моською. Матроси на флоті споконвіку реагують лише на прочуханки від своїх власних капітанів. Але ми знову того не чуємо, а чуємо лише:
Подібно до багатьох інших документів, що визначають межі абсолютно необхідного в діях моряка, МППСС-72 (Міжнародні правила запобігання зіткненням суден в морі) далеко не в усьому являють собою підсумок умоглядних висновків, формованих всезнаючими експертами, на жаль, за кожним з положень МППСС стоять, в немалій їх кількості, конфліктні, нерідко й трагічні ситуації, що отримали в реальній практиці не найкраще своє вирішення...
В реальній практиці річки Кошової сухогруз «Ірпінь» відпрацьовує обома машинами повний назад, його чорний лискучий ніс з білими «вусами» фальшбортів гальмує в якихось двох метрах від ПТСика і котиться праворуч – до іншого причалу й іншої юрисдикції, бо причал то вже не рибокомбінатівський, а так званий міліцейський – на ньому іноді вантажать на баржі й везуть кудись на роботи на островах в’язнів у синіх тюремних робах. Цей причал – наче наочний посібник і страшний сон для всіх, хто не вчив МППСС-72, а різався на парах в морський бій чи розглядав річку Кошову через вікно замість писати конспекта. Тож нумо конспектувати й продиратися через суконну міжнародну мову морського права.
В чинному їх вигляді положення МППСС-72, з поправками, що прийняті пізніше....
«Ірпінь» вже розвернувся й попрямував на вихід у Дніпро, до причалів річкового порту з однорукими «Гансами» – не бандитами, а портальними кранами, вже налаштованими вантажити в трюми 4-5 тисяч тонн міндобрив чи чого там болгарумуни в нас закупають...
...розповсюджуються на всі класи й типи суден, незалежно від їх водотоннажності
Тобто й на п’ятитисячний Волго-Дон й на п’ятдесятитонний ПТС, на річкові трамвайчики під сталінським (з колонами) річковим вокзалом, які ходять на Гопри та Потьомкінські острови, і на вітрильні яхти під готичним яхт-клубом, які ганяються на Кубок Дніпра та Кубок Чорного моря, на рейдовий катер «Асканія» під двоповерховим дебаркадером портового нагляду й лоцманський катер «Тимофій Копєйкін» з помаранчевими рятівними кругами на леєрах, на водолазний бот типу «Ярославець», що приткунувся носом в берег під мостом і навіть на ті моторні човни, «Крими» та «Прогреси», що хлюпаються під понтонами РОПу одразу за рибкомбінатом.
...В умовах мирного часу їх дія розповсюджується як на практику управління цивільними суднами, так і військовими кораблями. Виключно важливо, що ці правила зовсім не «рекомендують». Вони – вимагають строго визначеного порядку дій судноводія, відповідно до обстановки, що конкретно склалася...
Цікаво ось лише, чи розповсюджуються ці правила на судна в ремонті. Бо якраз за горбатим мостом – причальна стінка судноремонтного імені Куйбишева. Й іржаві середні траулери київської побудови та китобойці одеської приписки бовваніють під берегом в два борти під будівлями дизельного цеху. І міст цей зроблено горбатим якраз для того, щоб ці океанські орачі й мисливці могли під ним проходити, не завалюючи щогли. Носаті, лобасті, трохи незграбні пароплавчики, яких не турбує швидкість, а важить лише автономність та мореходність – тобто скільки діб без заходу в порт можуть вони стрибати по хвилях якої висоти в будь-якому районі Світового океану. І таки настрибали своє і під Антарктидою, і в Атлантиці, і в Індійському. Тепер ось відпочивають-ремонтуються. Капітально. Аж дизелі з них геть.
Раз, два, три, чотири – вісім бортів на Кошовій, а ще ж в затоні, під доком... Дев’ять, десять...
...Згідно до традицій та духу гарної морської практики категорично не рекомендується лічити ґав під час вивчення даних Правил. Особливо – курсанту Квітці Г.Ф.
- Та яких там ґав, Іване Петровичу? Я СРТМи лічив, - обуриться курсант Квітка під загальний регіт групи, викреслюючи останній абзац, який він по інерції записав до конспекта по МППСС-72.
- Одинадцять СРТМів, два РСи і один китобоєць, - не змигнувши оком, відповість викладач Іван Петрович.
А про себе ще й подумає:
- Чого вони його ще ремонтують? Адже китів Міжнародна Конвенція заборонила бити вже два з половиною роки тому.
ПТС під рибкомбінатом саме налаштував уже стрілу й почав вивантажувати свої бочки з тюлькою на берег річки Кошової.
