Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2613
Творів: 47575
Рецензій: 92421

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Одержимість

© Дольна Оксана, 17-12-2008
Что такое любовь? На всем свете ни человек, ни дьявол, ни какая-нибудь иная вещь не внушает мне столько подозрений, сколько любовь, ибо она проникает в душу глубже, нежели прочие чувства. Ничто на свете так не занимает, так не сковывает сердце как любовь.
Умберто Еко
Ім’я троянди

Я кохав її так як кохають в житті раз, любов’ю, яку не забувають і за яку, зрештою, треба дорого платити. Не знаю чи ви розумієте, але така любов – безцінний дар, може від Бога, може від Диявола, стільки болю й стільки щастя водночас.
Ніхто, нікому, ніколи, нічого не дає задарма, в правдивості цього я впевнений так само як і в тому, що зараз дихаю, хоч й лишилося мені вже не довго, тому і за кохання своє я мусив віддати душу. Думаєте, я зараз живий? Думаєте, що для життя достатньо дихати? Це неправда, чортова брехня, повірте мені, вже я напевне знаю про що говорю, вже двадцять років дихаю, але не живу, не живу.
Чи може ви живете? От ви, тільки відповідайте чесно бо з дитинства не люблю брехні, ви живете? Дихаєте, їсте, п’єте, ходите на роботу, навіть отримуєте задоволення, та чи можна назвати це життям? Розумієте, я завжди бився над цим питанням, до неї і після неї я намагався зрозуміти, що воно, в дідька, означає жити повноцінним життям. Я з усією відповідальністю підійшов до цієї проблеми, розглядав її під усіма можливими кутами, навіть опитування провів. О, біс з ним! Чорт з ним! Не слухайте мене! Не читайте! Перегорніть цю сторінку, навіть не дивіться на неї! Я старий дурень, старий дурень, забиваю вам голову своїми пустими балачками.
Але ж не про це я хотів розповісти перед смертю, не про це. Послухайте про неї, почитайте про неї бо я так любив цю жінку, але от вона лежить в сирій землі і її біле, прекрасне тіло точать кляті черви, кожної ночі бачу як вони повзають по ній, плутаються в її русявому волоссі кольору пшеничного поля, метушаться поміж пальцями, в роті, ворушаться в ніздрях і жують, жують. Я чую як хрумтить її ніжна плоть в їхніх маленьких, ненажерливих пащеках, вони ніколи не наситяться, пожерли пів світу, а все голодні, вічно голодні. Кляті дармоїди, потвори.
Потім її тіло тане, зникає, кістки проступають попід шкірою схожою на тонкий пергамент, а пергамент той все тоншає, тоншає аж доки його не проривають скули і не проступає череп, тоді поволі, потроху кістяк її починає оголюватися й замість юного, чуттєвого тіла зостається лише купка мертвечини.
Такою я бачу кохану жінку щоночі, саме такою вона мені завжди сниться. Знаття б хто мені посилає такі сни, якщо Бог то прокляв би його навіки, а Дияволу після смерті не дав би ні хвилини спокою, але я не знаю і мовчу, не хочу розкидатися словами.
Та я збирався писати про неї, про неї не таку, про живу, а не зітлілу, мертву, холодну, про ту яка являється мені в день, жодної рисочки обличчя якої я не забув, про молоду, вродливу, життєрадісну, про таку. З нею я ніколи не замислювався над тим, що означає жити, з нею, тільки з нею я жив, вона стала для мене всім, в її очах сходило сонце, її дихання стало подувом вітру, а сльози – дощем, не те щоб я змушував її плакати, принаймні не навмисне, але ж в неї були такі чудесні сльози і то було таке блаженство, таке неймовірне, небесне блаженство витирати їх тонкою, шовковою хустинкою, витирати її мокрі щоки. Так, я змушував її плакати і за це завжди горітиму в пекельному вогні, вже зараз відчуваю як руді язики полум’я лоскочуть мені п’яти, але я не боюся. Клянуся вам, що вже ніщо не може налякати мене. Чого боятися людині, котрій щоночі сниться, та ні, яке там сниться, це ж більше ніж сон, завжди більше ніж сон…Але про що це я?! Ах, справді. Чого боятися людині на очах якої черви щоночі пожирають кохану жінку?! Крім того, мені вже давно хочеться поговорити з Сатаною, маю кілька досить цікавих ідей щодо пекельних мук, думаю йому буде корисно послухати.
На зустріч з нею після смерті я, певна річ, не розраховую, мені ще мільярд років доведеться відкуповувати свої гріхи і навіть після цього мене навіть близько не підпустять до райських воріт. А мені ж і не треба той Рай, тільки хотілося б ще хоч раз глянути на неї, подивитися як їй там, в тому Едемському саду.
Я грішив, так я грішив, не хочу щоб ви думали ніби людина, яка пізнала велику любов безгрішна, навіть навпаки, принаймні в моєму випадку. Але грішив я не просто так, не через підказки Диявола і не всупереч волі Бога, це було свідоме рішення, моє рішення, я хотів зрозуміти яке воно життя і мусив спробувати все, але для цього мені ще знадобилася б сотня – друга років. Тим не менше я вивчав людей, вивчав дуже ретельно, навіть зсередини і під шкірою, вивчав тварин, об’їздив пів світу, пізнав багатьох богів, демонів та янголів, з деякими  мені навіть довелося розділити ліжко. Досить незвичний досвід, мушу сказати. Так, я багато чого бачив, багато чого знаю, але зараз, перед смертю, мені здається, лише вона одна заслуговує того щоб взяти в руки папір, ручку й нашкрябати кілька рядків бо усе інше не варте навіть згадки і я, з чистим серцем, заберу це з собою в могилу, а її лишу тут, на землі, вона надто чиста щоб лежати в одній труні зі мною.
Ця жінка, Боже, навіть імені її священного не смію вивести на цьому папері, не хочу оскверняти його своїми вустами вимовляючи в слух. Вона була свята, тільки свята змогла б прожити усі ті роки поряд зі мною й не зненавидіти мене, вона мене не ненавиділа, не любила, я це знаю, але й не ненавиділа, а це вже чимало коли мова йде про такого виродка як я. вона просто хотіла врятувати мене, а заразом і ту частину світу, яку я ще не встиг дослідити.
Ця жінка…Бог за життя мене покарав. Ще поки вона дихала я вже знав, вже знав: все втрачено, скінчено, вона приречена і ще коли моя кохана спала поряд зі мною я вже чув, глибоко всередині своєї голови чув як черви жують її плоть і цього не можна було зупинити.

Якось я їздив до Англії, краще б не їхав, ліпше б лишився з нею, але я поїхав і там, в клятому, липкому тумані, що забивався мені в ніс, заповнював легені подібно до диму, не давав дихати, там, в тому тумані, я побачив темну постать, що блукала порожніми, тихими, змертвілими вулицями подібно до мене. Щось в тій постаті одразу ж насторожило мене і я зрозумів: то не людина, людей я вже давно не боявся, всіх їх перечитав як відкриті книжки, лише вона одна лишилася таємницею для мене. І от та постать наближалася, мій інстинкт, мій вірний, могутній, всевидячий інстинкт велів тікати, але розумом, розумом я хотів знати тому залишився стояти нерухомо. Краще б втік, але що тепер казати. Я стояв, тихий стукіт кроків розтинав тишу, нереальну, надприродну, лиховісну тишу провулку, до нього домішувалося торохтіння дерев’яних коліс. Я стояв, тук-тук, трох-трох, тук-тук, трох-трох. Постать наближалася, неспокій в мені наростав, обертався жахом, попри різкий, пекучий холод ночі я ввесь покрився липким потом, хотів тікати, але ноги не слухалися. Тоді я вже не боявся ніяких бісів, ніяких демонів, уявляєте, що то мало бути аби налякати мене і видовище таки видалося страшним.
Зрештою постать виринула з туману і я побачив перед собою кістяк, живий, ходячий скелет голий череп якого поблискував в світлі вуличних ліхтарів, проте той кістяк сам по собі не нагнав би на мене такого страху. Не вперше доводилося мені бачити мерців, навіть ходячих і в значно гіршому стані. Але ж я не про це збирався писати. Налякав мене не сам мрець, ні. За собою він тягнув візок наповнений вже неживими тілами і там, серед тих тіл, я побачив її, молоду й прекрасну, з широко розплющеними, каламутними, очима, що невидющим поглядом вдивлялася в важезні, свинцеві хмари. В ту саму хвилину я зрозумів: мені на зустріч йде смерть і коханій моїй вже не довго лишилося ходити по світу. Так воно й сталося і до кінця року її опустили в сиру землю, закопали в яму, а згодом забули як забувають все та всіх. Я теж вмер того року, в той самий день коли перестало битися її серце. Так, я продовжував дихати, їсти, пити, навіть посміхатися, але з того дня був мертвим, от вже двадцять років, не більше й не менше як моя душа вмерла, скаменіла і ввесь цей час я хотів лише одного, мріяв лише про одне – щоб до неї приєдналося і це нікчемне, немічне, старіюче, поточене тіло.
Щороку я їздив до Англії і в той самий день, на тій самій вулиці, в ту саму годину чекав смерті з її возом щоб серед інших мертвяків побачити й себе, але не бачив, не бачив аж до цієї ночі. Дізнатися про наближення власної кончини не було страшно, ні страшно, ні боляче, це було таке полегшення, навіть радість і тоді, спостерігаючи за тим як віз зникає в тумані, я, вперше за двадцять років щиро посміхнувся.
От, тепер усе, тепер я зоставив усі спогади про неї на цих сторінках, тепер вона назавжди звільнилася від моєї набридливої пам’яті, моєї нав’язливої любові і не оскверняючи її безсмертної душі своїми спогадами я можу лягти в землю таким яким й постав з неї – самотнім.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

готика

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Клименко Софія, 20-12-2008

Типовий витвір

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© onore_de_balzam, 18-12-2008
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67569804191589 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …